Міністерство освіти і науки України

Гуманітарний університет «ЗІДМУ»

Запорізький юридичний інститут Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ

Київський Університет права

чз

52579

ц. 46.00

Кримінально виконавче право

Навчальний посібник

За редакцією кандидата юридичних наук, професора Т. А. Денисової

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Ва. №

ББК 67.304.2

К66 Бадира В.А., Денисов С.Ф., Денисова Т.А., Мінаєв М.М., Хашев В. Г. Кримінально-виконавче право: Навчальний посібник /

За ред. Т. А. Денисової. — К.: Істина, 2008. — 400 с.

Isbn 978-966-8909-18-4

Навчальний посібник підготовлено згідно з вимогами Міністерства освіти і науки України.

Розроблений відповідно до навчальної програми курсу «Кримі­нально-виконавче право» навчальний посібник включає основні положення, що містяться у Загальній та Особливій частинах, нор­мативну базу курсу з урахуванням змін кримінально-виконавчого законодавства, тести, глосарій, а також запитання, що необхідні для практичної роботи працівників кримінально-виконавчої служби.

Книга розрахована на студентів, курсантів та слухачів вищих навчальних закладів, аспірантів, ад'юнктів, викладачів, працівників кримінально-виконавчої служби України, а також юристів, які ви­вчають кримінально-виконавче право.

АВТОРСЬКИЙ КОЛЕКТИВ: Бадира В.А. — навчальні завдання до тем курсу; Денисов С.Ф. — тема 15; глосарій, тестові завдання, список реко­мендованих джерел (у співавторстві з Хашевим В. Г.); Денисова Т.А. — передмова, теми 1 —14; Мінаєв М.М. — схеми до тем курсу;

Хашев В.Г. — глосарій, тестові завдання, список рекомендованих джерел (у співавторстві з Денисовым С.Ф.).

Рецензенти:

Джужа О.М. — доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України, проректор з наукової роботи Київського національ­ного університету внутрішніх справ;

Лукашевич В.Г. — доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України, перший проректор Гуманітарного університету «За­порізький інститут державного та муніципального управління»;

Фесенко Є.В. — доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри кримінального та адміністративного права Академії адво­катури України

Гриф надано Міністерством освіти і науки України Лист від 21.06.2007р. № 1.4/18-Г-987

ББК 67.304.2

ISBN 978-966-8909-18-4 © Колектив авторів, 2008

© Видавництво «Істина», 2008

ПЕРЕДМОВА

Правосуддя, милосердя, професіоналізм

Найбільш небезпечним негативним соціальним явищем се­ред тих, які вирізняються агресією, жорстокістю, спричиняють такі тяжкі наслідки, як смерть, розруха, знищення моральних та матеріальних цінностей, є вчинення злочинів. Щоб запобіг­ти злочинності, суспільство має докладати зусиль, утримувати своїх членів від вчинення протиправних дій та стимулювати їх законослухняну поведінку.

Захистом суспільства від протиправних дій особи, яка вчи­нила злочин, є застосування покарання. Проте, караючи зло­чинця, суспільство не повинно переходити певні межі, щоб не стати заручником кримінал ізації окремого регіону чи держави. Визначаючи розмір та вид покарання, необхідно враховувати не тільки санкцію відповідної статті, а й інші загальні засади призначення покарання: ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання, тощо. Але головною повинна бути теза, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначене таке покарання, яке було б необхідним та достатнім для її виправлення та запобі­гання новим злочинам.

Кримінальне покарання як специфічна форма державного примусу традиційно здійснює психологічний та виховний вплив на конкретного засудженого, а також є одним із засобів управління процесом соціальної реадаптації злочинця до умов життя суспільства. Кримінальне покарання передбачає позбавлення чи обмеження засудженого у певних духовних, матеріальних та фізичних благах. Штраф, громадські чи вип­равні роботи, арешт, позбавлення волі та інші види покаран­ня є заходами примусу, які мають певний каральний зміст. Переживання, викликані кримінальним покаранням, мають спонукати засудженого усвідомити свою провину та відпові­дальність перед суспільством і державою. Засуджений не має права порушувати кримінально-правові та кримінально-ви­конавчі заборони, йому необхідно дотримуватись обов'язків, встановлених нормативними актами кримінально-виконавчої служби. Правослухняна поведінка засудженого, осуд ним вчиненого злочину, соціальна адаптація і життя без правопо­рушень — все це є головним результатом карально-виховного впливу і ознакою виправлення особи.

Після проголошення незалежності Україна досягла певного поступу в розвитку демократичного суспільства, заснованого на принципах верховенства права та поваги до прав людини. Незалежність створила умови для розширення в країні прав і свобод людини та наповнення їх новим змістом. Так, Кон­ституція України визнає людину, її життя, честь та гідність, недоторканність і безпеку як найвищу соціальну цінність. Задекларовані Конституцією права і свободи людини повинна забезпечити держава, яка знаходиться на перехідному етапі свого розвитку і здійснює пошук шляхів самовдосконалення, насамперед політичної, економічної та соціальної сфер. Вод­ночас починається реформування законодавства: його зміна, внесення доповнень, уточнень, розробка нових концепцій та моделей тощо. Дуже важливо, щоб ці реформи відбувалися у правильному напрямі, були враховані найсучасніші наукові дослідження та набутий практичний досвід, особливості, при­таманні нашій державі, та міжнародні розробки, багатовіковий досвід минулого та прогнози майбутнього.

Історія пам'ятає, що функціонування з 50-х років XX ст. таборів для засуджених до позбавлення волі, а також системи умовного засудження та умовного звільнення з обов'язковим залученням до праці мали основне призначення — організа­цію переміщення численних засуджених з одного регіону в інший для вирішення первинного економічного завдання. Не процес виховання, не режим відбування покарання, а саме виробничий план став на довгі десятиліття основним завдан­ням і дав основний прибуток не лише системі Міністерства внутрішніх справ України, а й державі загалом. З початком реформ у кримінально-виконавчій системі України склалася досить складна ситуація, що передбачала подолання наслідків радянської виправно-трудової системи. На шляху реального реформування необхідно було долати кризові явища, які суп­роводжувались значною реконструкцією існуючих структур і насамперед відокремленням кримінально-виконавчої системи від Міністерства внутрішніх справ України та створенням Державного департаменту України з питань виконання пока­рань (далі — ДДУПВП). Засновані на кримінальних репресіях установи примусової праці вже з перших кроків переходу до ринкової економіки зламали стійкість економіки виправно-трудового комплексу. Буквально за кілька років вона втратила свою ефективність і почала швидко руйнуватись.

Орієнтація реформ незалежної України на розбудову де­мократичного суспільства і правової держави дала можливість змінити уявлення про «свободу» та «покарання». Це зумовило проведення принципово нової, самостійної політики у сфері застосування кримінальних покарань, а саме їх призначення, виконання та відбування. За останній час прийнято низку законів, інших нормативних актів, а саме: 11 липня 2003 р. — Кримінально-виконавчий кодекс України, 23 червня 2005 р. — Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», кілька відомчих актів, що регламентують діяльність ДДУПВП та його структурних підрозділів тощо.

Нещодавно у Київській області відкрито установу виконан­ня покарань нового типу, яка обладнана на зразок зарубіжних аналогічних установ. Проте вона стала прикладом того, що жодні прийнятні умови існування не змінюють тюремних тра­дицій та взаємовідносин засуджених і персоналу, якщо вони не зазнають докорінних внутрішніх змін.

Сучасна система відбування покарань залишилась однією з самих жорстких та неефективних у світі. Той, хто хоча б одного разу відбував покарання в місцях позбавлення волі, не відчуває страху перед майбутнім засудженням, бо йому знайомі і оточення, і традиції, і загальна система відбування покаран­ня. Специфічна субкультура, тісне спілкування в мікрогрупах сприяє розвитку агресії, культу насильства та жорстокості щодо влади, суспільства, підвищує злочинний професіоналізм та інтенсивність криміналізації. Це істотно впливає на живучість тюремних традицій, згуртованість злочинного середовища, поширення відповідних негативних відносин через осіб, звільнених з місць позбавлення волі. На жаль, ця система не спроможна змінити душу людини, повернути її у суспільство відновленою, з позитивними змінами і установками не про­довжувати злочинну діяльність.

Проте цього можна досягти за умови вирішення проблеми кадрового забезпечення кримінально-виконавчої системи. У зв'язку з цим виникає нагальна потреба у підвищенні рівня правової підготовки працівників органів і установ системи виконання кримінальних покарань.

Слід констатувати, що в період навчання у вищих нав­чальних закладах при розподілі навчальних годин пріоритет віддається, і це цілком виправдано, таким дисциплінам, як кримінальне право та кримінальний процес. Але проблеми виконання/відбування покарання є не менш важливими, адже кожен хибний крок співробітника кримінально-вико­навчої системи може назавжди скалічити життя людини, яка відбуває кримінальне покарання. Сьогодні кримінально-вико­навча система України знаходиться на шляху кардинального реформування. Саме тому оновленій системі необхідні висо­кокваліфіковані співробітники.

Автори навчального посібника розраховують, що він стане у пригоді студентам, курсантам та слухачам вищих навчаль­них закладів України, аспірантам, ад'юнктам, викладачам, працівникам кримінально-виконавчої служби, а також всім небайдужим до проблем кримінально-виконавчого права. Ми сподіваємось на дискусію не тільки професіоналів, а й широких верств населення, у тому числі представників громадськості та засуджених, які відбувають чи відбули покарання.

Гаслом цього видання ми обрали: «Правосуддя, милосердя, професіоналізм», бо вважаємо, що майбутній слідчий, який складає обвинувальний вирок, суддя, який розглядає справу по суті, співробітник кримінально-виконавчої установи, який виконує вирок суду, — всі вони повинні мати саме такі якості, які необхідні для роботи із засудженими.

Стимулювання засуджених до правомірної поведінки і нек-римінального життя в суспільстві після звільнення від кримі­нального покарання має бути основою під час застосування виправного впливу на засуджених. Засуджений не повинен відчувати себе ізгоєм. Саме за його безпосередньої участі суспільство і ДДУПВП повинні будувати відновні програми, які давно використовуються в країнах Західної Європи, але для нашого суспільства видаються непридатними.

¹ Кристи Н. Борьба с преступностью как индустрия. Вперед, к Гулагу западного образца / Пер. с англ. А. Петрова, В. Пророковой; Предисл. Я. Гилинского. — 2-е изд. — М.: РОО «Центр содействия реформе уго­ловного правосудия», 2001. — С. 38—40.

Свого часу видатний вчений Н. Крісті описав зустрічі та збори в горах Норвегії, де предметом обговорення є питання кримінально-виконавчої політики, житгя засуджених, пробле­ми їх соціальної адаптації тощо. На ці збори приїздять видатні політики, представники преси, духовенства, посадові особи установ виконання покарань, науковці, колишні ув'язнені та засуджені, які отримали відпустку¹, і всі разом вирішують про­блеми кримінально-виконавчої системи. Зараз навіть немож­ливо собі уявити таку ситуацію в нашій країні. Але саме тоді, коли щось подібне буде проходити в Україні, ми фактично, а не на папері, зможемо змінити політику держави при призначенні і виконанні покарань і отримаємо право називатися цивілізо­ваним суспільством. Слід підтримати позитивні ініціативи, що постійно висловлювались Л.В. Багрієм-Шахматовим, І.Г. Бо-гатирьовим, О.П. Букаловим, В.В. Голіною, І.М. Даньшиним, О.М. Джужею, В.М. Дрьоміним, О.Г. Колбом, А.П. Закалю-ком, О.М. Костенком, М.П. Мелентьєвим, В.О. Меркуловою, В.П. Пєтковим, Г.О. Радовим, В.В. Сташисом, А.Х. Степа-нюком, В.М. Трубніковим, О.Г. Фроловою, В.І. Шакуном та іншими щодо пошуків шляхів реформування не лише системи виконання покарань, а й суспільства.

Слід змінювати традиції суспільства, вчитися виявляти тер­пимість, підвищувати рівень правової культури і моральності. Тоді заходи держави щодо скорочення та лібералізації кримі­нально-правового примусу будуть сприйняті суспільством як такі, що мають відбуватися. Це не означає, що за вчинений злочин суспільство не повинно покарати злочинця. Принцип невідворотності покарання є обов'язковим, і за вчинення будь-якого злочину винний має бути покараний. Але кримінальне покарання — це найсуворіший захід, і в установах виконання покарань слід утримувати осіб, небезпечних для суспільства, які вчинили тяжкі та особливо тяжкі злочини.

Автори висловлюють щиру подяку рецензентам цього навчального посібника: Джужі Олександру Миколайовичу — доктору юридичних наук, професору, заслуженому юристу України, проректору з наукової роботи Національного універ­ситету внутрішніх справ, Лукашевичу Віталію Григоровичу — доктору юридичних наук, професору, заслуженому юристу України, першому проректору Гуманітарного університету «ЗІДМУ» та Фесенку Євгену Володимировичу — доктору юри­дичних наук, професору, завідувачу кафедри кримінального та адміністративного права Академії адвокатури України за їхні слушні поради та зауваження.

Сподіваємося, що найближчим часом кожен з нас і всі разом ми зможемо змінити на краще та реформувати систему виконання покарань задля запобігання поширенню кримі­нальних звичаїв, традицій і злочинності в Україні.

Тетяна Денисова, кандидат юридичних наук, професор

КОЛЕКТИВ АВТОРІВ:

БАДИРА Валентина Андріївна — кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінального права Інституту права Гумані­тарного університету "ЗІДМУ", полковник в/с у відставці

ДЕНИСОВ Сергій Федорович — кандидат юридичних наук, доцент, начальник кафедри кримінального права та кримі­нології Запорізького юридичного інституту Дніпропетров­ського державного університету внутрішніх справ, полковник міліції

ДЕНИСОВА Тетяна Андріївна — кандидат юридичних наук, професор, директор Інституту права Гуманітарного універ­ситету "ЗІДМУ", полковник міліції у відставці, заслужений юрист України

МІНАЄВ Михайло Миколайович — кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права та процесу, заступник заві­дувача кафедри Інституту права Гуманітарного університету "ЗІДМУ"

ХАШЕВ Вадим Георгійович — кандидат юридичних наук, старший викладач кафедри кримінального права та криміно­логії Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, майор міліції

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА