Тестові завдання до курсу «філософія свободи» 2012-13 н.Р.

Тема1: Проблема свободи у філософії Аристотеля

Свобода у філософії Аристотеля це:

пізнана необхідність;

вроджений стан будь-якої людини;

вільний вибір, обумовлений ментальним рішенням;

стан душі, дарований від природи;

стан розуму, обумовлений знанням необхідності.

Аристотель вважає, що свобода – це:

стан, однаково притаманний усім мешканцям полісу;

стан, притаманний усім мешканцям демократичного полісу;

вільний вибір, нічим не обумовлений;

вільний вибір, обумовлений мовленням, спрямованим на усвідомлення

блага;

вільний вибір, обумовлений природними потребами.

За Аристотелем, свобода людини визначається:

під впливом природних сил;

під впливом колективу;

під впливом богів;

у сфері ментального рішення;

під впливом демократичного врядування;

Значення свободи людини у філософії Аристотеля:

має універсальний характер;

визначається політичним режимом;

стосується стану вільнонародження;

має випадковий характер;

визначається природним станом.

За Аристотелем, найвища міра свободи дії людини стосується:

сфери мистецтва;

сфери політики;

сфери природи;

сфери ремесла;

сфери науки.

Думка про те, що «ніхто не робить зла з власної волі» належить:

Геракліту,

Платону,

Аристотелю,

Сократу,

Сенеці.

Згідно з Аристотелем, найповніша міра свободи людини може проявлятися – між названих – у такому політичному режимі:

олігархічному;

тиранічному,

монархічному,

аристократичному,

демократичному.

Найповніша міра свободи людини, згідно з Аристотелем, проявляється у політичному режимі:

політії,

монархічному,

олігархічному,

аристократичному,

демократичному.

Згідно з Аристотелем, соціальний стан людини-громадянина античного полісу обумовлений:

лише походженням,

сукупністю набутих чеснот,

волею володаря,

лише спадковістю,

природним правом.

Свобода людини античного полісу:

поширювалася на приватну сферу життя,

стосувалася публічної сфери,

обумовлювалася винятково соціальним статусом особи;

стосувалася господарської діяльності,

поширювалася на все суспільство.

На думку Аристотеля, існування людей, що перебувають у рабському стані пояснюється з причин:

природного становища людини,

відсутності чеснот, притаманних для громадянина,

відсутності бажання бути вільним,

загарбницьких війн,

тиранічної влади.

Людина античного полісу, в залежності від його державного ладу:

могла змінити всій соціальний статус і стати вільною,

не могла змінити свого статусу і стати вільною,

завжди залишалася в одному й тому ж статусі,

могла з власної волі змінити свій статус.

Тема 2. Свобода в середні віки

Згідно з С. Боецієм, вільна воля людини можлива тому, що:

вона вроджена,

вона є самодостатня,

Бог наділив людину здатністю розуму,

тому, що людина народжена вільною.

Згідно з християнським вченням Августина Блаженного, основою зв’язку з Богом є:

вільна воля,

розум,

віра.

У християнській доктрині «вільна воля», як дарунок Всевишнього,:

пов’язана з цінністю гідності людини,

незалежна від гідності людини,

визначається гідністю людини.

У християнській філософії вільна воля людини і свобода людини:

мають рівноцінне значення,

мають відмінне значення,

є синонімами.

У християнській філософії Августина Блаженного проблематика свободи людини:

стосується політичного життя,

стосується господарського життя,

стосується особистого життя.

Поняття «вільної волі» вперше стає предметом усвідомлення і дискусії:

у філософії античності,

філософії середньовіччя,

у філософії Нового Часу.

Ідея свободи не відігравала ніякої ролі у філософії до Августина Блаженного тому, що:

вона була винятково політичним поняттям,

вона була пов’язана з чуттєвістю і бажаннями,

вона була пов’язана з необхідністю і випадковістю,

вона стосувалася господарської сфери.

Філософія відкрила інтерес до свободи тоді, коли:

свобода переживається у діях та взаєминах з Іншими,

свобода стає явищем політичної активності,

свобода переживається через бажання у взаєминах з власним «я».