54. Оперативне планування, мета, завдання і методи.

Оперативне управління передбачає безперервне вивчення об’єкта в момент впливу на нього і спрямовано на реалізацію функції моніторингу для ефективного здійснення управлінського процесу. За змістом цей вид управлінської діяльності є комплексним, суцільним, триває постійно, спирається на результати оперативного аналізу. У процесі оперативного планування здійснюється детальна розробка планів підприємства та його підрозділів окремих виробництв, цехів, виробничих дільниць, бригад, навіть робочих місць — на короткі проміжки часу (місяць, декаду, робочий тиждень, добу, зміну). Перший напрямок, у рамках якого розробляються оперативні плани та графіки виготовлення й випуску продукції, називається календарним плануванням. Другий напрямок включає роботи, що необхідні для безперервного оперативного обліку, контролю та регулювання виконання оперативних планів і ходу виробництва. Цей напрямок дістав назву диспетчеризації.Оперативне планування мае вирішувати такі завдання:• забезпечення виконання плану виробничої діяльності го випуску планової продукції в заплановані строки при рівномірній роботі всіх підрозділів підприємства;• встановлення режиму роботи підприємства, що сприяє найбільш  ефективному  та  повному  використанню устаткування та робітників",• максимальне скорочення тривалості виробничого циклу та та обсягів незавершеного виробництва. Оперативне планування здійснюється в масштабі всього підприємства як цехове (міжцехове), а для окремих цехів — у розрізі дільниць і робочих місць (внутрішньоцехове). Оперативні плани розробляються на основі стратегічного і тактичного планів діяльності організації та залежать від прийнятої стратегії управління, структури потенціалу, системи управлін. Методи оперативног планування на підприємстві.1. програмно-цільовий метод ґрунтується на виборі реально поставленої мети функціонування підприємства і розробки для нього декількох варіантів взаємопов'язаних економічних і соціальних програм розвитку.2. розрахунково-конструктивний метод припускає визначення показників плану на сонові розрахунків, заснованих на тій інформації що мається про взаємозв'язок об'єктів, що становлять планову систему.3. Нормативний метод припускає розрахунок ланових показників виходячи з існуючих техніко-економічних норм і нормативів.4. Балансовий метод припускає розрахунок планових показників на основі зіставлення прибуткової і витратної частини ресурсу.5. Моделювання.

55.Перешкоди на шляху планування

Планування -- це процес визначення мети діяльності, передбачення майбутнього розвитку та поєднання індивідуальних завдань членів організації для досягнення загального результату.Мета планування полягає у створенні системи планових документів, які визначають зміст та певний порядок дій для забезпечення тривалого існування організації.

Ці перешкоди можна згрупувати таким чином:

1)нерозвиненість теоретичних і методологічних засад розробки взаємопов’язаної системи планів;2)неспроможність виробничо-управлінської системи сприймати вимоги зовнішнього та внутрішнього середовища та адекватно реагувати на них;3)низька кваліфікація керівників і персоналу планових служб, які не знають сучасних методів планування або не вміють їх застосовувати. «бар’єри» планування:

*Негативний досвід. У посткомуністичних країнах накопичено негативний досвід директивного планування, яке було проявом переважно командно-адміністративного, а не економічного методу керівництва. *Нерозвиненість теорії та методів планування. *Середовище. Складність, невизначеність середовища. Нестабільність та невизначеність процесів*Небажання встановлювати цілі та розробляти стратегії. Відправна точка планування — мета, яка визначає орієнтир, до якого спрямована діяльність підприємства*Опір змінам. Будь-які зміни підвищують невизначеність у функціонуванні підприємства. *Обмеження (матеріальні, час і гроші). ). Швидкій та всеосяжній реалізації цілей, визначених у планах будь-якого рівня, завжди заважають усілякі обмеження. Більше того, усвідомлення існування обмежень відіграє роль бар’єра в процесі планування, оскіль­ки для більшості керівників і плановиків у нинішніх умовах планування є синонімом «зайвої роботи», оскільки визнається немож­ливим розробити якісний план через велику кількість «непереборних» обмежень.

Зазначені «бар’єри» та способи їх подолання не вичерпують усієї проблематики впровадження стратегічного управління у практику роботи вітчизняних підприємств, однак можуть слугувати орієнтирами для визначення напрямків дослідження причин, які перешкоджають його застосуванню