184. Дайте загальний аналіз регенераційної здатності та її зміни з віком та зі змінами фізіологічного стану організму

185.Особливості структурно-функціональної організації вірусів

Віруси були відкриті у 1892 р. нашим співвітчизником Д. І. Івановським

Віруси – інфекційні частинки з нуклеїновими кислотами і білковою оболонкою (капсид). Стійкі до оточуючого середовища.

Віруси — внутрішньоклітинні паразити, розмножуючись тільки в живих клітинах, вони використовують їхній ферментативний апарат і переключають клітину на синтез зрілих вірусних часток — віріонів. Поширені всюди. Викликають хвороби рослин, тварин і людини.

Вони не синтезують поживних речовин для себе.

З’явилися після клітинних форм життя.

• Днк-вмісні - двониткові: бактеріофаг, герпес, віспа

• Рнк-вмісні – однониткові- саркома Рауса, сказ, ретровірус

Основні риси,що відрізняють віруси від живих організмів:

• відсутність клітинної будови

• відсутність власної білок синтезуючої системи

• геном вірусів може бути представлений не лише днк,але й рнк

• деякі віруси можуть формувати в середині клітини кристали

Водночас як і всі живі об’єкти віруси здатні до

• розмноження

• успадкування ознак

• генотипної та генотипної мінливості

• до адаптації щодо умов навколишнього середовища

186 Особливості життєдіяльності вірусів

Паразитичні. Відтворюються лише шляхом генетичних механізмів клітини – хазяїна.

Стійкі до умов середовища, зберігаються багато років в неактивному стані. У зовнішньому середовищі вони не виявляють жодних ознак живого

Способи взаємодії з клітинами:

Літичний шлях – вірус стимулює синтезу білків для утворення нових вірусів. Відбувається швидка реплікація вірусних ДНК , утворюються вірусні частки та відбувається лізис клітини (розрив її оболонки) і вірусні частки вивільняються у середовище.

Лізогенний шлях – вірус включається у ДНК хазяїна. Клітини нормально функціонують, а при реплікації звичайної ДНК відбувається реплікація вірусної ДНК. При клітинному поділі утворюються нові копії вірусної ДНК.

Пермісивні клітини – тваринні клітини, у яких віруси здатні розмножуватися ліричним шляхом.

Відтворення в середині клітини – вірус втрачає білкову оболонку (капсид) , нуклеїнова кислота вивільнюється і стає матрицею для синтезу інших білків.

187. Порівняльна характеристика вірусів, віроїдів, пріонів та фагів.

Віруси, віроїди та пріони виникли після появи клітинних форм життя - це не примітивні первісні організми, від яких еволюціонували інші живі істоти, а своєрідні клітинні паразити

Віруси - це інфекційні частки, які складаються з молекул нуклеїнових кислот, упакованих у білкову оболонку (капсид). Виступають як паразити більшості прокаріотичних і еукаріотичних клітин.

Віроїди – це невеликі кільцеві молекули РНК, які не кодують ніяких білків. Вони паразитують на вищих рослинах і розмножуються лише за допомогою ферментів рослинної клітини. Це кільцева РНК. Відомо близько 30 віроїдів. Всі вони виявилися паразитами рослин. Віроїди не мають білкового капсиду, що робить їх нездатними проникати у неушкоджені клітини. Вони переходять від рослини до рослини лише у тому випадку, коли і клітина-донор і клітина-реципієнт пошкоджені

Пріони – це ізоформи звичайних білків нервових систем, що відрізняються способом укладання поліпептидного ланцюга. Вони уражають центральну нервову систему хребетних, використовуючи енергетичні резерви нейронів.

На фізичні та хімічні чинники зовнішнього середовища віруси, віроїди та пріони реагують по-різному. Найбільш стійкі - кристалічні форми вірусів. Установлено, що більшість вірусів гине при температурі 55–60 о С, але є форми, які гинуть лише при температурі 90 о С. Низькі температури взагалі не викликають загибелі вірусів. Стійкі вони також до більшості антибіотиків та до висушування. Ефективним методом боротьби з вірусами є ультрафіолетове випромінювання. Сучасна медицина застосовує також інтерферон – захисний білок, який виробляється клітинами для боротьби з вірусами.