
- •1.Предмет курсу “Історія економічних вчень”, його значення для економічної освіти
- •3.Економічні ідеї мислителів Стародавньої Греції та Риму.
- •Основними рисами м. Є:
- •Спільним є:
- •6. Виникнення та генезис класичної школи
- •11. Теорії народонаселення та економічне зростання т.Р.Мальтуса.
- •12. Синтез економічних теорій в працях Дж.С.Мілля.
- •13. Теорія трьох факторів виробництва ж.Б.Сея та ф.Бастіа.
- •14. Історична школа у Німеччині.
- •17. “Капітал” к.Маркса, його структура, основні ідеї та історія написання
- •18. Австрійська школа маржиналізму.
- •22. Загальна характеристика розвитку економічної теорії в 20 ст
- •23. 24. Теоретична система та економічна програма Дж.М.Кейнса.
- •25. Сутність неоконсервативного напрямку економічної теорії
- •26. Американський неолібералізм. Монетаризм.
- •З теорії ро випливають два суттєвих висновки:
- •29. Сутність та основні риси інституціоналізму
- •30. Соціально-психологічний інституціоналізм т.Веблена.
- •31. Соціально-правовий інституціоналізм Дж. Коммонса
- •32. Емпіричний інституціоналізм у.Мітчела
- •35. Теорія трансакційних витрат. Теорія суспільного вибору Дж. Б’юкенена.
- •36. Господарство та соціально-економічні відносини у країнах Стародавнього Сходу. Особливості східного рабства.
- •37. Особливості рабства і розвитку господарства у Стародавній Греції.
- •38. Особливості рабства і розвитку господарства у Стародавньому Римі.
- •39. Основні риси та періодизація феодального господарства.
- •42. Торгівля і фінанси у середньовічній Європі.
- •43. Основні передумови становлення індустріального суспільства.
- •44. Економічні передумови та наслідки Великих географічних відкриттів.
- •45. Особливості промислового перевороту у Франції та Англії.
- •Промисловий переворот у сша.
- •Прогрес науки, техніки і технології виробництва в останній третині хіх ст.
- •48. Вплив Першої світової війни на економіку провідних країн світу.
- •49. Світова економічна криза 1929-1933 рр., її причини та наслідки
- •50. Господарство сша у 1929-1930-ті роки. “Новий курс” ф.Рузвельта
- •51. Економічні причини Другої світової війни та стан економіки провідних країн світу у роки Другої світової війни.
- •52. План Маршалла, його причини та наслідки
- •54. Економічний розвиток нових індустріальних країн.
- •57. Господарство Запорізької Січі.
- •58. Промисловий переворот у Східній Україні.
- •59. Селянська реформа 1861 р. В Російській імперії та її здійснення в Україні
- •60. Індустріалізація в Україні наприкінці хіх – початку хх ст.
- •61. Розвиток сільського господарства на східноукраїнських землях наприкінці хіх – початку хх ст. Столипінська аграрна реформа.
- •62. Політика “воєнного комунізму”. Голод 1921-1923 рр. В Україні.
- •63. Нова економічна політика та її здійснення в Україні
- •64. “Соціалістична індустріалізація” в Україні: хід, особливості, наслідки.
- •65. Антинародна суть колективізації сільського господарства в Україні. Голодомор 1932-1933 рр.
- •66. Економічне становище України в 1941-1944 рр
- •67. Економіка України в 1950-1960-х рр. “Косигінські реформи
- •68. Господарство України у 1970-х – першій половині 1980-х років
- •69. Пошуки шляхів реформування радянської господарської системи в другій половині 1980-х років та їх невдача.
- •70. Економічне становище України у другій половині 1990-х - на початку 2000-х років
11. Теорії народонаселення та економічне зростання т.Р.Мальтуса.
Мальтус вважав, що будь-яка спроба побудувати таке суспільство зазнає краху внаслідок збільшення населення понад можливу пропозицію продуктів споживання. Крім того, втручання держави зруйнує основи саморегулювання економічних і демографічних процесів.
Виходячи з кількісних характеристик, Мальтус намагається показати, як процес відтворення населення впливає на економічні процеси в суспільстві. На його думку, суспільство перебуває у стані рівноваги, коли кількість споживацьких благ відповідає кількості населення.
Петті, а за ним і Сміт у численному працездатному населенні бачили передумову багатства країни. Мальтус показав і зворотній бік цього процесу. Він не заперечує, що численне населення - одна з умов багатства, але він не згоден з класиками стосовно питання про те, як отримати численне і здорове населення. Причину, що перешкоджає нормальному відтворенню здорового, працездатного населення, він вбачає у природному законі народонаселення, згідно з яким всім живим істотам притаманне постійне прагнення плодитися швидше, ніж це допускає кількість харчів, які є в їхньому розпорядження.
Т. Мальтус, на відміну від Д.Рікардо, стверджував, що земля не є "безкоштовним" даром, її ресурси обмежені. Використовуючи статистичні дані про народонаселення землі, вчений показує, що воно збільшується в геометричній прогресії, а засоби існування - в арифметичній. Мальтус робить висновок, що коли населення буде подвоюватися кожні 25 років, то вже через два століття кількість населення буде відноситися до засобів існування як 256 до 9, а через три століття - як 4096 до 13. Тобто можлива поява збиткового населення, не забезпеченого засобами існування. Це може призвести до соціальних конфліктів, війн.
Мальтус вважає, що суспільство, знаючи наслідки процесу зростання народонаселення, може й мусить втручатися і регулювати цей процес. Довгий час теорія Т.Мальтуса вважалася реакційною. Його ідеї перекручувалися. Наприклад, стверджувалося, що за Мальтусом виходить так: їжі на всіх не вистачить, тому війни, в яких гинуть мільйони людей, необхідні й корисні.
12. Синтез економічних теорій в працях Дж.С.Мілля.
Дж. С. Мілль виступав як прогресивний для свого часу науковець і громадський діяч, якому були близькі ідеали загального людського блага. Він підтримував реформи в інтересах широких верств населення, захищав пригноблені маси у Британській Вест-Індії, різко засуджував систему лендлордизму в Ірландії і т. д.
У своїх працях Дж. С. Мілль: — вказував на необхідність органічного поєднання дедуктивного і індуктивного методів у процесі дослідження. Дж. С. Мілль вважав, що висновки дослідників справедливі лише тоді, якщо можуть бути перевірені індуктивним (дослідно-емпіричним) шляхом. Вчений заперечував універсальний прикладний характер наукових висновків;
— звужував предмет політичної економії позитивною стороною, характеризував його тільки як абстрактну науку. Дж. С. Мілль попереджав, що нормативна сторона може застосовуватися лише з відповідними застереженнями;
— стверджував, що предметом політичної економії є «багатство, дослідження його сутності, законів виробництва і розподілу»;
— визначав багатство сумою благ, які купуються і продаються на ринку. На думку Дж. С. Мілля, «річ, за яку нічого не можна отримати взамін, якою би корисною чи необхідною вона не була, не є багатством. Наприклад, повітря, хоча і є абсолютною необхідністю для людини, на ринку ніякої ціни немає, тому що його можна отримати практично задарма» ;
— висунув на перший план «закони виробництва» і «закони розподілу», та різко протиставив їх. На думку Дж. С. Мілля, закони виробництва вічні, незмінні і подібні «фізичним істинам»,…"в них немає нічого, що б залежало від волі". А закони розподілу, оскільки ними керують «людські інституції», є такими, «якими їх роблять думки і бажання правлячої частини суспільства, і дуже різноманітні в різні століття і в різних країнах»
. При цьому Дж. С. Мілль стверджував, що думки і бажання людей не носять випадкового, довільного характеру: «Причини правил розподілу по меншій мірі так само мало залежать від волі і мають такою же самою значною мірою характер фізичних законів, як і закони виробництва», оскільки "люди здатні контролювати свої власні дії, але не наслідки, які їх дії мають для них самих або для інших людей;
— зробив спробу виявити відмінності у запозичених ним у англійського філософа О. Канта термінів «статика» і «динаміка». У першому розділі четвертої книги Дж. С. Мілль зазначає, що всім економістам було властиво прагнення пізнати закони економіки «суспільства стаціонарного і незмінного», і що тепер необхідно додати «динаміку політичної економії до її статики». Щоправда, як стверджує М. Блауг, „у Мілля «динаміка» означає аналіз історичної зміни, а «статика», напевно, те, що ми тепер називаємо порівняльним статистичним аналізом“ ;
— проаналізував економічну динаміку. В пошуках шляхів економічного зростання Дж. С. Мілль досліджував закон тенденції норми прибутку до зниження. Розглядаючи норму прибутку як важливий чинник динамічних змін, вчений не погодився з поглядами А. Сміта про те, що вона падає внаслідок конкуренції капіталів. Падіння норми прибутку Дж. С. Мілль пов'язував із наближенням величини капіталу до тієї межі, коли становиться неможливим прибуткове використання капіталу на даній обмеженій території, а також зі зменшенням ризику при продуктивному використовуванні капіталу і збільшенням передбачливості. Як і Д. Рікардо, даний науковець вважав, що зниження норми прибутку можна уповільнити через вивезення капіталів за кордон, прискорення технічного прогресу тощо;
— був повністю солідарний з А. Смітом з приводу трактування продуктивної праці як діяльності, що забезпечує створення багатства, матеріальних благ. Але на відміну від нього, Дж. С. Мілль вважав продуктивною також і працю, спрямовану на охорону власності і на отримання кваліфікації, фізичних і духовних здібностей людей; що вона дозволяє збільшувати нагромадження. На думку вченого, непродуктивною є праця, яка не виробляє матеріального багатства і продукти якого не можуть нагромаджуватися;
— фактично відмовився від трудової теорії вартості і перейшов на позиції теорії «витрат виробництва». Дж. С. Мілль вважав, що вартість продукту визначається вартістю витрат виробництва. Разом з тим, виходячи з «догми» Сміта, він виключав із величини витрат вартість основного капіталу, зводячи всі витрати до величини заробітної плати і прибутку;
— дотримувався поглядів Д. Рікардо і Т. Мальтуса щодо сутності заробітної плати. Характеризуючи її як плату за працю і вважаючи, що вона залежить від попиту та пропозиції на робочу силу, Дж. С. Мілль повторив їх висновок про неминучість утримання оплати праці працівників на мінімальному рівні. Одначе він, як і Д. Рікардо, не ототожнював поняття «мінімум заробітної плати» і «фізіологічний мінімум», пояснюючи, що перше кількісно перевищує друге;
— був прихильником речовинної концепції капіталу. Розглядав, услід за А. Смітом, капітал як «раніше нагромаджений запас продуктів минулої праці». З огляду Дж. С. Мілля, капіталотворення як основа інвестицій дозволяє розширити масштаби зайнятості і може зупинити безробіття. Однак лише за умови, що не буде «непродуктивних витрат багатих». Вчений поділяв капітал на основний і оборотний;
— займав спільну позицію з Д. Рікардо на земельну ренту, визначав її як «компенсацію, яка платиться за користування землею». Дж. С. Мілль вважав ренту аномальним явищем, незаробленим наддоходом землевласників, який виникає в процесі ціноутворення у сільському господарстві, в результаті перерозподілу прибутків і заробітної плати. На основі цього зробив висновок про необхідність вилучення земельної ренти на користь суспільства. Запропонував обкладати доходи землевласників спеціальним податком;
— дотримувався поглядів Т. Мальтуса на теорію народонаселення. Дж. С. Мілль стверджував, що єдиним засобом забезпечення повної зайнятості і високого рівня заробітної плати працівників є добровільне обмеження народжуваності;
— зробив аналіз грошей. Трактуючи гроші як специфічний товар, Дж. С. Мілль стверджував, що їхня вартість, як і інших товарів, «визначається тимчасово попитом і пропозицією, а постійно і в середньому — витратами виробництва» ;