47.Сутність заробітної плати

Підприємець обмінює певну кількість грошей на певну кількість праці, тому покупкою робочої сили являється йому як покупка робочої праці. Для того, щоб одержати зарплату, потрібно затратити працю, тому і йому продажі робочої сили уявляється як продаж праці. Об’єктивні обставини, що обумовлюють цю видимість. До об’єктивних моментів відносять: 1)Не затративши працю, робітник не може одержати зарплату. 2)Заробітна плата видається після того, як праця витрачена. 3)При купівлі-продажу робочої сили визначаються умови праці. 4)Величина додаткової вартості прямо залежить від кількості витраченої праці. Щоб з’ясувати дійсне положення, необхідно довідатись, що є необхідність об’єктам купівлі-продажу. Праця не може бути таким об’єктом, тому що вона не може бути товаром: Вартість будь-якого товару визначається витратами суспільно-необхідної абстрактної праці, тому визначити вартість праці – НЕМОЖЛИВО. Кожен товар повинен реально існувати до його продажу. Але праця – це процес, який у момент угоди не існує. Якоби праця була товаром, то за законом товарного виробництва вона повинна була опануватися повністю, але тоді б не існувало додаткової вартості. Заробітна плата – це грошова форма вартості робочої сили, яка на поверхні явищ виступає як ціна праці. Зарплата стирає межі між необхідною та додатковою працею між оплаченою та неоплаченою працею.Основними формами зарплати є погодинна і відрядна зарплата. При погодинній зарплаті величина зарплати ставиться в залежності від проробленого часу. Одиницею виміру служить погодинна ставка зарплати. Іменована «ціна праці». Відрядна форма зарплати – це форма зарплати залежить від кількості виконаних операцій або від кількості випущених одиниць продукції. Відрядна оцінка встановлюється від відповідної форми погодинних ставок і норм виробітку. Змушує працівників до росту продуктивності і інтенсивності праці. Серед систем погодинної зарплати найбільш поширенні оберти: Проста погодинна. Погодинно-преміальна. Система двох або не скількох ставок зарплати. Серед систем відрядної зарплати найбільш поширені оберти: Система норм виробництва. Відрядно-преміальна. Відрядно-прогресивна. Оккордна. Всі ці системи спрямовані на поліпшення кількісних і якісних показників праці,та на використання психологічних засобів у трудовій діяльності працівників.

48. Сутність прибутку.Норма і маса прибутку. Прибуток – перетворена форма додаткової вартості.

Суть цього перетворення полягає у:

Прибуток – додаткова вартість, представлена як породження всього авансов. капіталу;

Додат. вартість утворюється в процесі вир-ва та втілюється в товари (вона існує незалежно від того, реалізований товар чи ні). Прибуток може бути отриманий лише в тому випадку, якщо додаткова вартість прийняла грошову форму. Тобто, якщо товар реалізований за ціною, що перевищує витрати вир-ва. Ця надбавка до витрат вир-ва реалізов. через ціну і є прибуток.

Прибуток є додаткова вартість не тільки створена, але і реалізована. Тому створ.видимість, що прибуток виник в сфері обігу.

Отже, за сутністю, прибуток – додаткова вартість і не може бути нічим іншим; за формою, прибуток виступає як приріст усього авансованого капіталу, як надбавка до витрат вир-ва, як результат не тільки вир-ва, але і обігу. Перетвор. додат. вартості – прибуток, визнач. як процесом вир-ва так і обігом. Тобто є результатом процеса вир-ва. Кількісно відмінним між додат.вартості і прибутком є лише ін. вираження між вартістю і ціною.

Додаткова вартість – сутнісна категорія.

Кожен підприємець шукає найбільш прибуткову галузь для капіталу або визначає куди вкласти свій капітал. З’ясувати це допомагає категорія норми прибутку.

Норма прибутку (Р’) – виражена ступінь прибутковості, або рентабельності капіталу.

Норма прибутку є віднош.додаткової вартості до авансованого капіталу і завжди виражається у %, оскільки є величиною відносною.

, де К- авансований капітал.

Маса прибутку (Р) – є величиною абсолютною. Залежить від норми прибутку та розмірів авансов.капіталу.

49. Сутність ринку. Попит та пропозиція в механізму ринку. Ринок – це система товарно-грошових відносин, що виникають між покупцем і продавцем з приводу купівлі-продажу товарів.

Умови виникнення ринку:

суспільний поділ праці

економ. відокремленість виробників

приватна власність

Ринкові відносини – це відносини між учасниками ринку (суб’єкти ринкових відносин) з приводу купівлі-продажу товарів і послуг (об’єкти ринкових відносин).

Ринковий механізм являє собою взаємодію ринкових елементів: ціни, попиту, пропозиції, конкуренції, кон’юктури; що надає певної спрямованості економічній поведінці сусп. і узгоджує приватні та суспільні інтереси.

Умови функціонування ринку:

повна економ. самостійність і відповідальність суб’єктів господарювання

вільне ціноутворення

наявність ринкової інфраструктури

наявність конкурентного середовища

зовнішньоекономічні зв’язки

юридична база

Попит – це платоспроможна потреба в товарах представлена на ринку. Він, як правило, виражається в грошовій формі.

Пропозиція – сукупність товарів і послуг, які є чи можуть бути доставлені на ринок.

Вона включає 2 моменти:

готовність виробників виробляти і продавати певний вид товару чи послуги

умови, на яких виробники згодні продавати їх.

Ринкова рівновага – це ситуація, за якої наміри покупців і продавців повністю збігаються так, що за певної ціни товару обсяг пропозиції дорівнює обсягу попиту.

ПЛЮС ДО ПОПИТУ, ПРОПОЗИЦІЇ І РИНКОВІЙ РІВНОВАЗІ ПОТРІБНО НАМАЛЮВАТИ ГРАФІКИ. ВОНИ Є У КОНСПЕКТІ, ТУТ НАМАЛЮВАТИ Я ЇХ НЕ ЗМОГЛА.

50. Сукупний продукт с-ва і його вартісна та натурально-речова форми. Два підрозділи сус-ного вир-ва.  Сукупний продукт суспільства: визначення, формула, економічний зміст; форми: вартісна, речова, їх пояснення; два підрозділи суспільного виробництва; проблема реалізації суспільного продукту

Сукупний суспільний продукт-це уся маса товарного виробництва у даному суспільстві за рік.

ССП є результатом функціонування всіх галузей матеріального виробництва . У процесі відтворення він виступає у двох формах:вартісній і натуральноречовинній.За вартість він являє собою частину старої вартості і знов створену вартість .Друга вартість приймає форму фонду відшкодування,а знов створена вартість-національного доходу суспільства.За натурально речовинною формою ССП включає засоби виробництва і предмети споживання. сукупний суспільний продукт визначається за формулою .

За вартісною він включає являє собою частину старої вартості (вартість витрачених засобів виробництва і знов створена вартість). Стара вартість приймає форму відшкодування, а знов створена вартість- національного доходу суспільства.

За натурально речовою формою ССП включає: засоби виробництва та предмети споживання.

Усе суспільне виробництво поділяється на два великих підрозділа.До першого відносяться всі галузі виробництва повязані із виробництвом засобів виробництва.До другого відносяться всі галузі повязані із виробництвом предметів споживання.

Коли мова їде про реалізацію продукта індивідуального виробництва то реалізація зводиться до авто-купівлі, продажу. Річний продукт сусп. Оже бути реалізований тільки при наявності прапорційності сусп. Таким чином проблема реалізації ССП значно ширше поняття купівлі-продажу.Реалізація ССП означає досягнення в збалансованості в економіці.Абсолютної пропорційності в реальному житі бути не може.

51. Світове́ господа́рство  Світове господарство — це сукупність національних господарств. які беруть участь у міжнародному поділі праці і пов'язані між собою системою міжнародних економічних відносин. Воно являє собою глобальний економічний організм, в якому склалися і зростають взаємозв'язок і взаємозалежність усіх країн і народів світу.Світове господарство є історичною і політекономічною категорією. Це пояснюється тим, що кожному конкретному історичному етапу його розвитку притаманні певні масштаби і рівень виробництва, інтернаціоналізація господарського життя і соціально-економічна структура.Основними віхами у розвитку світового господарства є:

- виникнення міжнародних монополій, які поділили між собою світові ринки збуту, джерела сировини і сфери прикладання капіталу. Результатом став економічний розподіл світу;

- територіальний події світу великими державами і утворення величезних колоніальних імперій. Сформувався колоніальний поділ праці, визначальною особливістю якого стало нав'язування залежним народам такої виробничої спеціалізації, яка відповідає потребам капіталу метрополій;

- виникнення соціалістичної системи, що призвело до розколу єдиного світового господарства і поклало початок протистоянню двох соціально-економічних систем.

Суб’єктами світового господарства є ТНК, національні господарства, міжнародні організації, міжнародні інтеграційні об’єднання, які у свою чергу теж є системами.

Відносини між окремими елементами світового господарства утворюють його рівні. Так, відносини між державами складають міжнародний рівень, який регулюється міжнародними правилами, нормами. Відносини потоків, шо виходять за межі національних кордонів, утворюють транснаціональний рівень — сфера діяльності фірм і груп з їх внутрішніми системами інформації. Основою системи світового господарства є міжнародне та обмежене рамками окремих держав національне виробництво матеріальних і духовних благ, їх розподіл, обмін і споживання. Світова економіка як система мас спільну мету — її функціонування спрямоване на задоволення людських потреб, але в різних підсистемах ця мета модифікується |і різних соціально-економічних умов.

Класифікація груп країн світового господарства. Світове господарство як цілісна система складається з різних частин, підсистем. Такими підсистемами є груші національних економік, які мають певну спільність і відмінності. їх визначають за такими ознаками, як рівень економічного розвитку, соціально-економічна структура економіки, тип економічного зростання, рівень і характер зовнішньоекономічних зв'язків. Проте найбільш поширеною є класифікація світового господарства, за якою в ньому виокремлюють три великі групи країн: розвинуті країни, країни, шо розвиваються, країни з перехідною економікою. Для включення країн до тієї чи іншої групи застосовують насамперед такі критерії: характер економіки і рівень її соціально-економічного розвитку. До групи розвинутих входять держави з ринковою економікою і високим рівнем соціально-економічного розвитку, в яких ВВП на душу населення нині складає не менше 12 тис. дол. за паритетом купівельної спроможності. Нині це приблизно ЗО країн і територій. На них наприкінці 1990-х рр. припадало 55 % світового ВВП і більша частина світової торгівлі та міжнародного руху капіталу.

До групи країн, що розвиваються, входять держави з ринковою економікою і низьким рівнем економічного розвитку. Дана група характеризується різкою диференціацією та неоднорідністю соціально-економічного розвитку. До групи країн з перехідною економікою належать держави, які з 1980—90 рр. здійснюють перехід від адміністративно-командної економіки до ринкової. Краї

ни з перехідною економікою виробляють близько 17—18 % світового ВВП.

52. Товарне виробництво: причини виникнення та основні риси Товарне виробництво — організація суспільного виробництва, за якої окремі продукти виробляються відокремленими товаровиробниками, і для задоволення Індивідуальних, колективних і суспільних потреб необхідна купівля-продаж на ринку цих продуктів, які стають товарами.

Причини виникнення та еволюція товарного виробництва

Щодо нашої країни, то тут вже на початку ХІІІ століття з'являється тенденція товарного ремесла, коли предмети вироблялися не тільки на замовлення, а й на продаж. Існують спільні для різних історичних епох причини виникнення товарного виробництва.

Товарному виробництву властиві особливі сили розвитку, які виявилися в зародковій формі вже на початкових етапах виникнення елементів товарної системи, що протягом тисячоліть перетворилася на загальну форму виробництва. До них належать сили руху та постійного розвитку і вдосконалення виробництва, сили саморозвитку, саморегулювання.

Товарне виробництво має такі основні риси:

1) суспільний поділ праці. В умовах товарного господарства виробництво складається з різнорідних і відокремлених господарських одиниць. Кожна з них спеціалізується на виробництві певного продукту, так, промисловість розпадається на різні галузі: текстильну, харчову, шкіряну, металургійну та ін.;

2) приватна власність на засоби виробництва. В процесі розкладу первіснообщинного ладу виникла приватна власність на землі та на засоби виробництва. Суспільний поділ праці створював умови для виникнення й утвердження приватної власності. Відносини приватної власності на засоби виробництва і продукцію є важливою рисою товарної форми виробництва;

3) обмін товарами як форма економічного зв’язку між виробниками. В умовах спеціалізованого виробництва, коли кожен товаровиробник виробляє не для себе, а на ринок, і через ринок отримує все необхідне, то єдиною формою зв’язку між товаровиробниками виступає обмін товарами;

4) стихійний характер товарного господарства. Суспільний поділ праці та приватна власність на засоби виробництва дроблять економіку на безліч відокремлених, автономних підприємств, які виробляють продукцію на ринок і які залежать від ринку; це об’єктивно породжує стихію виробництва;

5) наявність ринку, тобто особливої сфери, в якій відбувається обмін товарів, зіткнення та узгодження інтересів виробників і споживачів товарів. Простий обмін (Т—Т) поступово замінюється товарним обігом, а разом з грошима з’являються ціни.

Просте товарне виробництво — це таке товарне виробництво, що характеризується: розрізненістю, роздробленістю, невеликими розмірами; безпосереднім і добровільним поєднанням працівника із засобами виробництва; відсутністю купівлі-продажу робочої сили; власною працею товаровиробників; продукт праці належить товаровиробнику.

Розвинуте (капіталістичне) товарне виробництво ґрунтується на значній машинній індустрії та автоматизованих системах; виробник відчужений від засобів виробництва; допускається загальна праця товаровиробників і купівля-продаж їх робочої сили; мета виробництва — одержання високого прибутку власниками засобів виробництва.

53. Товар і його властивості: споживна вартість і вартість. Мінова вартість Товар – це продукт праці, створений для обміну або продажу, на ринку характеризується, як річ (така харак-ка товарознавства) але має соціально-економічний характер, тобто виражає певні економічні відносини.

Має 2 властивості:

- задовольняти певні потреби людей;

- бути корисним людині.

Споживна вартість - це якісна визначеність товару, вона зумовлена фізичними, хімічними та іншими природними властивостями, якими її наділяє людина, виробник.

Характеристика споживної вартості:

Споживна вартість завжди має свою якісну і кількісну характеристики. Якісна - визначається мірою задоволення конкретної потреби й найповніше виявляється в якості товару. Саме якість стає найважливішим показником ефективності функціонування виробництва. Якість споживчої вартості має всебічну форму прояву. Це і надійність, і естетичність, і економічність, і багато інших моментів.

Кількісна сторона споживчої вартості виявляється у самій кількості товару і вимірюється показниками ваги, об'єму, довжини тощо.

Споживча вартість безпосередньо не характеризує економічні відносини між людьми, і саме цьому вона не вивчається політекономією, а є предметом такої загальної економічної науки, як товарознавство.

Роль: здатність задовольняти якісь окремі потреби людини.

Вартість - це втілена в товарі праця, яка виступає суспільно необхідною працею, вартість товару можна виміряти суспільно необхідним робочим часом.

Характеристика:

Вартість відображає економічні відносини відокремлених виробників. Витрати праці, як вартість, виступають тільки тільки в умовах товарного виробництва.

Дві властивості товару:

- споживна вартість товару;

- вартість товару.

Мінова вартість – це зовнішня форма вартості товару, виражена в грошах, є ціна товару.

Приклад:

Кожний окремий товар можна обмінювати на безліч інших у різних кількісних пропорціях; отже, він має безліч мінових вартостей

54. Торговий капітал: сутність та особливості. Історичним посередником тогргівельного капіталу був купецький капітал, що виник при рабовласництві.Він не був повзаний з найманою працею,обєктом торгівлі для нього були продукти праці дрібних виробників і колоніальні товари.Торгівельний капітал виникає і умовах капіталізму та принципово відрізняється від купецього капіталу.

Торгівельний капітал-це частина,що відовремилась від промислового капіталу і є органічною частиною суспільного капіталу.Він виконує інші функції:

1.Не просто реалізації товару, а перетворення товарного капіталу в грошовий капітал.

Отже, торгівельний капітал вик. ф-цію промислового капіталу в сфері обігу.Спочатку промисловець сам займався реалізацією вироблених товарів, адле вже в цих умовах існувала обєктивна необхідність поділу авансованого капіталу на 2 частини:

1)на виробництво товарів

2)на реалізацію товарів

Розвиток капіталізму привів до відокремлення ф-ції реалізації в особливий вид діяльності особливої групи підприємців.

Процес обігу капіталу стає усе більш скадним і важливим, збільшуються масштаби виробництва,подовжуються шляхивід виробника до покупця товару і все це обєктивно вимагає все більших витрат.Промисловцю стає не вигідно самому займатися реалізацією товарів.Зявляються підприємці,що вкладають свій капітал ТІЛЬКИ в торгівлю.

Отже, відокремлення промислового капіталу від торгівельного капіталу обєктивно необхідний процес .У той же час існує можливість такого відокремлення,тому що кругооборот промислового капіталу включає стадію ОБІГУ і стадію ВИРОБНИЦТВА.Кругооборот торгівельного капіталу включає ТІЛЬКИ 2 СТАДІЇ, і вони охоплюють сферу обігу.

Роль торгівельного капіталу в економічному житті суспільства надзвичайно велика.Він сприяє прискоренню обороту капіталу,сприяє розширенню ринку,сприяє нагромадженню капіталу.Але в той же ча він може загострювати суперечності між попитом та пропозицією,виробництвом і споживанням,тому що АКТ ВИРОБНИЦТВА віддалений від АКТУ СПОЖИВАННЯ.

55. Торговий прибуток та механізм його утворення. Торговцеві повинно бути вигідно авансувати свій капітал.Це буде в тому випадку, якшо він зуміє відшкодувати свій авансований капітал і отримати прибуток.При цьому повинен на сотню викладеного капіталу отримати прибуток,не менший ніж промисловець,інакше він не стане вкладати свій капітал.

В обігу прибуток не створюється.Якщо торговець буде продавати товари за тою ціною, за яку їх купив,то навіть мінімального прибутку він не отримає.Виходить продажна ціна вищепокупної.Різниця цін і визначить ьторгівельний прибуток.Виникає уявлення,що торгівельний прибуток виникає в обігу шляом додатку до ціни.Але це лише видиме явище.Насправді,дійсним торгівельним прибутком є додаткова вартість,створена в процесі виробництва і далі відбувається лише її перерозподіл.

Механізм цього перерозподілу такий:

До функціонуюсого промислового капіталу+промисловий капітал і отримана в виробництві додаткова вартість тепер розподіляється на весь капітал.У результаті чого середня норма прибутку трохи зменшується.Промисловець продає торговцеві товари за ціною виробництва,яка дозволяє відшкодувати витрати виробництва і отримати середній прибуток.Торговець продає товари за ціною вартості - це дозволяє відшкодувати витрачений капітал і отримати торгівельний прибуток на витрачений капітал.

ЦВ=С+V+Pcp

W=C+V+m

Торгівельний прибуток-це особлива і перетворена форма додаткової вартості,тому що на поверхні вона виступає як породження торгівельного капіталу,насправді вона є результаттом того,що промисловець уступає частину додтової вартості створеною найманими працівниками за послугу з реалізації його товарів.Це значить, що торговець, як і промисловець привласнює частину неоплаченої праці найманих робітників у промисловості.Разом з тим, торовець експлуатує не тільки промислових, але і торгівельних працівників та службовців.

56. Форми зарплати. Заробітна плата має дві форми: відрядну і почасову. У свою чергу кожна з них має відповідні системи. Історично і логічно першою формою заробітної плати є почасова заробітна плата. Вона може бути погодинною, поденною, щотижневою, щомісячною. Отже, за цієї форми розмір заробітку обчислюється відповідно до відпрацьованого часу.

Погодинна заробітна плата зазвичай застосовується на підприємствах, де переважає чітко регламентований технологічний режим. Так, у масово-поточному виробництві виробіток працівників визначається швидкістю руху конвеєра. Ще більшою мірою це стосується частково автоматизованих операцій і виробництва з переважанням апаратурних процесів. Вигода від застосування погодинної заробітної плати для підприємця пов’язана з тим, що вона дозволяє легше підвищувати інтенсивність праці без підвищення заробітної плати.

В останні два-три десятиліття погодинна зарплата у багатьох країнах перетворилася у головну форму оплати праці. Вона охоплює приблизно 70% робітників обробної галузі промисловості США і Франції та до 60% промислових робітників Великобританії і Німеччини.

Особливо вигідно застосовувати погодинні ставки заробітної плати, оскільки у цьому разі робітникові оплачується не денна вартість його робочої сили, а тільки фактично відпрацьована кількість годин. Переводячи робітників на погодинну оплату праці, підприємець таким чином може зменшувати оплату праці відповідної кількості працюючого персоналу.

Сутність відрядної (поштучної) заробітної плати полягає в тому, що за нею заробіток залежить від розмірів виробітку за одиницю часу. Затрати робітника за цією формою заробітної плати вимірюються кількістю і якістю виробленої продукції. Відрядна заробітна плата використовується для підвищення інтенсивності праці, скорочення витрат на контролювання робітників, посилення конкуренції між ними.

На основі погодинної і відрядної форм заробітної плати підприємства застосовують різні, часом надто складні, системи оплати праці, які спрямовані на стимулювання зростання кількості та якості вироблюваної продукції, на інтенсифікацію праці. За їх допомогою власники підприємств намагаються заінтересувати найманий персонал у найбільшій віддачі, у найкращому виконанні своїх трудових обов’язків, в ініціативності та винахідливості.

У сучасних умовах найпоширенішими є такі системи оплати праці: тарифні, преміальні та колективні форми, які кожне підприємство використовує відповідно до конкретних обставин та модифікацій.

57. Фізичне і моральне зношення основного капіталу. Амортизація.  Фізичне зношення означає зношування споживної вартості.Є два вида фізичного зношення :1.вживання засобів праці в процесі виробництва;2.не використання і псування устаткування під дією зовнішніх сил природи.Фізичне зношування означає,що елементи основного капіталу стають непридатними для подальшого використання.Прагнучи відстрочити фізичне зношування підприємець змушений витрачати додатковий капітал на поточний ремонт,на капітальний ремонт або на повну заміну устаткування,яка називається реновацією.Однак,машина може бути ще фізично незношеною,але її використання стає економічно невигідним та наступає моральне зношування,воно зв’язане зі зміною споживної вартості засобів праці,а безпосередньо випливає з вартісної форми капіталу.Моральне зношування буває 2 видів: 1.наступає в результаті росту продуктивності праці;2.пов’язане з тим,що створені машини нової конструкції,їхня вартість дорівнює вартості старих машин,але вони більш продуктивні.Обидва види морального зношування мають загальний характер.В обох випадках нова машина переносить на одиницю готового продукту меншу частину своєї вартості,значить,власники нових машин продають товар за новими цінами,які нище ринкових.Щоб устояти у конкурентній боротьбі власники старих машин змушені знижувати ціну та вони можуть повернути лише частину вартості основного капіталу,він знецінюється.Щоб зменшити ризик морального зношування підприємці зацікавлені прискорити срок перенесення його вартості на вироблені товари.Це досягається 2 основними шляхами:1.інтенсифікація виробництва; 2.застосування систем прискореної амортизації.

Амортизація-відшкодування вартості основного капіталу.На кожному підприємстві існує амортизаційний фонд,який утворюється за рахунок вартості основного капіталу,перенесеного на гоовий продукт,що вертається підприємцю у грошовій формі після реалізації продукції.По мірі зношування основного капіталу в амортизаційному фонді накопичується величина вартості,що забезпечую закупівлю нового обладнання і капітальний ремонт.

З метою створення економічних передумов для оновлення основного капіталу установлюється норма амортизації - відношення річного обсягу амортизаційних відрахувань до середньорічної вартості основного капіталу, виражене у відсотках. Норми амортизації визначаються на основі строків служби засобів праці, які залежать від їх довговічності, фізичного й морального зношування, фактичного віку, затрат на капітальний ремонт, модернізацію. Норма амортизації складається з двох частин: норми на реновацию і норми на капітальний ремонт. Норма амортизації впливає на собівартість продукції, а відповідно й на величину чистого доходу. 

58. Фінансовий капітал: виникнення, сутність та форми панування Фінансовий капітал - це банківський монополістичний капітал, що зрісся з монополістичним капіталом нефінансових галузей економіки.

Гонитва капіталістів за все більшим прибутком і конкурентна боротьба між ними породжують концентрацію і централізацію капіталу, що веде до концентрації виробництва та зростання розмірів підприємств. Підприємець може розширити свій завод чи фабрику лише в міру того, як ідуть справи з виробництвом прибутку та його нагромадженням, що веде до збільшення розмірів основного й оборотного капіталу. Концентрація виробництва у свою чергу тягне за собою концентрацію і централізацію капіталів. Великі підприємства переважають над дрібними і мають більшу конкурентоспроможність.

Концентрація капіталу в руках більш великих підприємців розширювала можливості застосування у виробництві новацій і вдосконалень, найновіших досягнень науки і техніки.

Тривалий час концентрація виробництва здійснювалась, головним чином, на основі концентрації капіталу. Метод централізації капіталу не був розповсюджений. Централізація капіталу — це збільшення розміру капіталу шляхом об’єднання капіталів декількох економічних суб’єктів в один великий капітал. Централізація капіталів може бути як добровільною, так і примусовою. Перший спосіб здійснюється на основі добровільного об’єднання капіталів окремих капіталістів у один капітал у тій чи іншій господарсько-правовій формі. Другий спосіб — це поглинання в процесі конкуренції більш великими підприємствами малих і дрібних капіталістичних підприємств.

Банківські монополії. Концентрація виробництва сприяла концентрації банківського капіталу та виникненню банківських монополій. Великі промислові підприємства потребували великих, довгострокових кредитів, забезпечити які могли тільки великі банки. І ця обставина прискорила об'єднання багатьох банків, тобто централізацію їх капіталів та виникнення банківських монополій. Банківські монополії зосередили в своїх руках основну масу вільних грошових коштів суспільства, а отже монополізували кредит. Це примушувало промислові монополії зміцнювати зв'язки з великими банками шляхом купівлі їх акцій і придбання таким чином місць в правліннях банківських монополій. Проникнувши у сферу кредиту і кредитних монополій, промислові капіталісти почали вкладати туди свої капітали й визначати політику великих банків. Відбувався і зворотній процес - проникнення капіталу банківських монополій в промислові монополії. Банківські монополії, надаючи великі кошти промисловим монополіям, хотіли застерегти себе від можливих втрат шляхом безпосереднього впливу на діяльність промислових монополій. З метою присвоєння частини монопольно-високого промислового прибутку вони скуповували акції промислових монополій і ставали їх співвласниками й співкерівниками. Вони здійснювали для промислових монополій за їх дорученням емісію нових акцій і реалізацію на грошовому ринку, привласнюючи великі прибутки від цього. Форми фінансового капіталу:Фінансова группа, Фінансова олігархія. Фінансова олігархія - цекапіталістична еліта, до якої належить верхівка монополістичної буржуазії, а також провідні менеджери найбільших корпорацій.

Представники фінансової олігархи є найбагатшими людьми капіталістичної країни. Відповідно, і їхні доходи є найбільш високими у країні і світі. Для фінансової олігархії принципове значення має володіння не тільки величезними грошовими ресурсами, а й великими пакетами акцій провідних корпорацій. Це забезпечує представникам олігархи велику економічну владу, дозволяє через систему участі управляти гігантськими капіталами. Зростає роль у структурі фінансової олігархії провідних менеджерів великих корпорацій, оскільки неухильно зростає їх роль у корпораціях.

59. Форми міжнародних економічних відносин Традиційною і найбільш розвинутою формою міжнародних економічних відносин є світова торгівля — це форма міжнародних економічних відносин, яка передбачає переміщення товарів і послуг за межі, що позначені державними кордонами.

Міжнародна торгівля посідає особливе місце в складній системі світогосподарських зв’язків. І хоча в сучасних умовах як головну форму міжнародних економічних відносин її відтиснуло міжнародне інвестування, все-таки міжнародна торгівля за своїми масштабами і функціями зберігає винятково важливе значення. Вона опосередковує практично всі види міжнародного співробітництва, включаючи спільну виробничу діяльність різнонаціональних суб’єктів, міжнародний трансферт технологій і т. п.

Міжнародна торгівля є важливим стимулом розвитку' та підвищення ефективності виробництва кожної країни. Це обумовлюється тим, шо вона є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і таким чином збільшувати загальний обсяг виробництва.

Міжнародний рух капіталу (міжнародна міграція капіталу) визначається як перемішення капіталів між країнами в пошуках вигіднішої сфери їх використання.

Відповідно міжнародні фінансово-кредитні відносини являють собою відносини, шо виникають між суб’єктами світового господарства з приводу міжнародної міграції капіталів, тобто з приводу переміщень з одних країн в інші вартостей у товарній і/або грошовій формі з метою отримання їх власниками прибутків.

Теорії міжнародного руху капіталу розглядають його як фактор виробництва. Згідно з ними основними причинами вивозу капітальних ресурсів є: різниця в нормах прибутку в різних країнах, посилення конкуренції технологічного характеру між суб’єктами ринку капіталів, розвиток технології інноваційного процесу, прагнення домінування на ринку та досягнення ринкової влади тошо.

Основними постачальниками капіталу на міжнародному ринку є транснаціональні корпорації, держави та міжнародні фінансові інституції.

З другої половини XX ст. вивіз капіталу безперервно зростає. Експорт капіталу випереджає за темпами зростання як товарний експорт, так і обсяг ВВП промислово розвинутих країн.

Міжнародний рух капіталу, посідаючи провідне місце в міжнародних економічних

відносинах справляє значний вилив на міжнародну економіку:

-сприяє зростанню динаміки світової економіки;

-поглиблює міжнародний поділ праці і міжнародне співробітництво; - ----- збільшує обсяги взаємного товарообороту між країнами.

Вивіз капіталу вигідний не лише його експортеру, а | приймаючій країні. Іноземні інвестиції сприяють розширенню виробництва, збільшенню кількості робочих місць, розвитку сфери послуг, отриманню нових технологій, зростанню продуктивності та технічному оновленню підприємств. Стимулюючий вплив справляє вивіз капіталу і на розвиток міжнародної торгівлі.

Вивіз капіталу здійснюється у трьох основних формах: експорт підприємницького капіталу, експорт позичкового капіталу, міжнародна економічна допомога.

Важливою частішою процесу інтернаціоналізації міжнародного господарського життя у другій половинні XX ст. стала міжнародна міграція робочої сили. Трудовий потенціал як найважливіший фактор виробництва шукає свого найбільш ефективного використання не тільки в межах національного господарства, але і в масштабах світової економіки.

Міжнародна трудова міграція — це форма міжнародних економічних відносин, яка полягає у переливанні трудових ресурсів з одних країн в інші і виражає процес перерозподілу трудових ресурсів між ланками світового господарства.

Вона виникає спочатку як стихійне явище, але поступово держава охоплює її своїм регулюванням. Разом з тим до останнього часу зберігається значний елемент ринкової стихії у міжнародній трудовій міграції.

У сучасних умовах міграція робочої сили набуває дедалі глобальнішого характеру. Сьогодні вона охоплює абсолютну більшість країн світу.

Причинами міграції робочої сили є фактори як економічного, так і неекономічного характеру. До причин неекономічного типу відносять: політичні, національні, релігійні, расові, сімейні та ін. Економічні причини пов'язані з відмінностями економічного рівня розвитку окремих країн, зокрема: низький рівень життя, масове безробіття, рівень »робітної плати тошо. Важливим фактором міжнародної трудової міграції є вивіз капіталу, функціонування міжнародних корпорацій. Міжнародна трудова міграція мас, як правило, тимчасовий характер і називається зворотною міграцією. Вона поділяється на три види: тимчасова, сезонна, маятникова. За рівнем кваліфікації міжнародна трудова міграція поділяється на: міграцію кваліфікованих працівників і міграцію некваліфікованої робочої сили. Залежно від мотивів і бажання виділяють добровільну і примусову міграцію. Можна говорити про існування легальної та нелегальної міграції.

Основу міграційних протоків становлять робітники, меншою мірою службовці, спеціалісти та вчені. Напрямки міграційних потоків порівняно стійкі, але досить часто пересікаються. Вирішальне значення при цьому мають економічні можливості приймаючої країни, її роль у сучасному світі, а інколи і її історичні, географічні, етнічні корені.

60. Циклічний характер відтворення в ринковій економіці. Фази циклу Економічний цикл – це період часу від кризи до кризи.

Відокремлюють декілька типів економічних циклів: короткі (2-3 роки), середні (7- 11), довгі (40-60 років). Економічний цикл включає такі фази: кризу, депресію, пожвавлення та піднесення, яке знаходить остаточне відображення у повній кризі.

Криза - це різке порушення існуючої економічної рівноваги внаслідок диспропорцій у процесі відтворення, що різко зростають.

Депресія - фаза циклу, що виявляється в застої виробництва.

Пожвавлення 1 це фаза відновлення, яка розпочинається з незначного зростання обсягу виробництва і помітного скорочення безробіття.

Піднесення - це така фаза циклу, коли обсяг виробництва перевищує обсяг попереднього циклу і зростає високими темпами.

Причини циклу:

Циклічні коливання зумовлені специфікою сфери обігу - розбіжністю у часі актів продажу товарів, послуг і оплати за них.

Суперечність між суспільним характером виробництва і приватною формою привласнення його результатів (К.Маркс, Ф.Енгельс).

Цикл зумовлюється співвідношенням оптимізму і песимізму в економічній діяльності людей (В.Парето, А.Пігу).

Результат технічних нововведень, що вимагає зростання інвестицій, а останні й спричиняють піднесення виробництва (И.Шумпетер).

Циклічність зумовлюється надлишком заощаджень і нестачею інвестицій у виробництво (Дж.Кейнс).

Причиною циклів є невідповідність між наявним грошовим капіталом і його пропозицією (І.Фішер).

Незважаючи на відмінність у підходах, практично всі згадані економічні концепції розглядають економічний цикл як породження внутрішніх причин. Теорії, які пояснюють появу економічних циклів зовнішніми причинами: зміна сонячної активності, війни, катаклізми.