31. .Оборот капіталу. Основний і оборотний капітал.

Оборот капіталу — це кругообіг капіталу, узятий не як окремий акт, а як процес, що безперервно повторюється. 

Особливості обороту різних частин капіталу в процесі виробництва зв'язується їхніми характеристиками: основним той капітал, що бере участь у виробництві повністю, але свою вартість на вартість товару переносить частками; оборотним - той, вартість якого переноситься за один оборот і повністю повертається до власника після закінчення виробничого циклу. Матеріальними носіями оборотного капіталу є, як правило, предмети праці й робоча сила, а основного - засоби виробництва.

Ті елементи продуктивного капіталу,які цілком беруть участь у процесі виробництва,при цьому не втрачають своєї споживної вартості,а свою вартість частинами переносять на продукт,називається основним капіталом.Уся вартість цієї частини капіталу може повернутися тільки після ряду фактів виробництва та обігу.В основний капітал входить вартість всього устаткування,споруджень і виробництво будинків.Специфіка основного капіталу полягає не у його природній властивості,а у тому,що його вартість у процесі обігу як би роздвоюється і існує у двох формах:1.у формі грошей;2.у формі засобів виробництва,які продовжують функціонувати.

Ті елементи продуктивного капіталу,споживна вартість яких втрачається у процесі виробництва а вартість яких повністю переноситься на продукт після кожного виробничого цикла,називається оборотним капіталом.До оборотного капіталу відноситься сировина,паливо,електроенергія,різні допоміжні матеріали.Робоча сила в процесі виробництва своєї споживної вартості не втрачає і свою вартість на готовий продукт не переносить,а створює нову вартість,яка включає вартість робочої сили і додаткову вартість.Але по характеру відшкодування робоча сила виступає як частина оборотного капіталу.

В основу ділення капіталу на основний і оборотний покладено такий критерій як перенесення вартості цих частин капіталу на готовий продукт.Розподіл капіталу на основний і оборотний відноситься тільки до продуктивного капіталу.

32. Основні напрямки державного регулювання економіки

1.Державне програмування економіки. Економічне програмування — це найбільш розвинута, комплексна форма державного регулювання економіки. Основними формами програмування є: розробка та реалізація національних програм і цільових комплексних програм. Державна національна програма, розроблена на основі довгострокових економічних прогнозів, охоплює найважливіші макроекономічні пропорції і має інформаційно-орієнтуючий характер, дозволяючи конкретним підприємствам (корпораціям) нормально функціонувати в системі народногосподарських пріоритетів у виробництві продукції, технічному розвитку, структурній перебудові господарства, зовнішньоекономічній діяльності.

2.Фіскальна політика — це політика доходів і витрат держави. Головний фінансовий план держави — державний бюджет. Як правило, доходи і витрати державного бюджету рідко збігаються. Частіше має місце дефіцит або профіцит. Держава застосовує регулювання податкових ставок і їх диференціацію. У період спаду і подальшої депресії вона істотно знижує прибутковий податок і податок на прибуток корпорацій, в результаті чистий прибуток комерційних фірм зростає і з’являється стимул до розширення виробництва. Отже, в цьому випадку низькі податки грають роль «акселераторів» економічного зростання.

Навпаки, наприкінці фази піднесення, коли наступає «перегрів» економіки, виробництво виходить за рамки платоспроможного попиту, що може викликати кризу, держава різко підвищує податкові ставки з метою загальмувати зростання виробництва, не допустити або принаймні послабити силу спаду, упорядкувати процес відновлення рівноваги між пропонуванням і попитом на товарних ринках. У цьому випадку високі податки грають роль «вбудованих стабілізаторів» економічного зростання.

3.Грошово-кредитна політика — один із головних інструментів державного регулювання економіки. Грошово-кредитна політика найбільш ефективно і оперативно виконує функції регулювання економічного циклу, попередження і подолання спаду виробництва. Мета грошово-кредитної політики досягнення на національному ринку рівноваги, що характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції.

4.Інвестиції у виробничу і соиіальну інфраструктуру, державні замовлення (закупівлі). Маючи у розпорядженні бюджетні кошти, держава вкладає гроші в будівництво шляхів, портів, аеродромів, продуктопроводів, ліній зв’язку, в тому числі комп’ютерних мереж, що забезпечує нормальні умови функціонування виробничих галузей і банківської системи.

Іншим напрямом державних вкладень є інвестиції в соціальну сферу. Завдяки системі трансфертних платежів держава має можливість виплачувати допомоги по безробіттю, самотнім матерям, багатодітним сім’ям, будувати дешеве муніципальне житло і т. д.

5. Регулювання грошової маси. Нарівні з урядом найважливішим органом регулювання ринкової економіки є центральний (національний) банк країни, незалежний від президента, парламенту й уряду. Головною функцією центрального банку є регулювання грошової маси, забезпечення її відповідності масі товарів і підтримка тим самим твердої купівельної спроможності паперових грошей, що є найважливішою умовою нормального функціонування ринкового механізму.

6. Проблема регулювання иін. Основний принцип — відмова від державного регулювання цін, оскільки воно порушує дію ринкового механізму, позбавляє ціни ролі індикаторів суспільного попиту, посилає виробникам помилкові сигнали, що веде до різко виражених негативних наслідків.

Окремі спроби регулювання цін пов’язані, як правило, з екс­тремальними ситуаціями. Разом з тим, держава встановлює верхню межу цін (тарифів) на продукцію (послуги) природних монополій, забезпечуючи їм нормальний (середній) прибуток і захищаючи кінцевих споживачів.

7. Державне регулювання інтеграційних процесів. Економічна інтеграція означає зрощення національних господарств ряду країн і утворення великих інтернаціональних економічних комплексів. Основні напрями інтеграційних процесів зводяться до поступового усунення митних і фінансових бар’єрів, створення умов для вільного переміщення товарів, послуг, капіталів і робочої сили. Разом з тим, інтеграція передбачає уніфікацію цивільного законодавства, соціального страхування і соціального забезпечення, податкової системи, що веде до створення єдиних зовнішніх умов діяльності підприємств (фірм) різних країн. Нарешті, інтеграція передбачає валютний союз.

33. Просте і капіталістичне товарне виробництво: загальні риси та відміності Товарне виробництво— організація суспільного виробництва, за якої окремі продукти виробляються відокремленими товаровиробниками, і для задоволення індивідуальних, колективних і суспільних потреб необхідна купівля-продаж на ринку цих продуктів, які стають товарами. Причини виникнення та еволюція товарного виробництва Товарне виробництво існувало вже 5—7 тисячоліть тому, за часів первісного суспільства. Воно було поширене в різних соціально-економічних системах. В нашої країни, на початку ХІІІ століття з'являється тенденція товарного ремесла, коли предмети вироблялися не тільки на замовлення, а й на продаж. Товарне виробництво має такі основні риси:1)суспільний поділ праці.2)приватна власність на засоби виробництва.;3)обмін товарами як форма економічного зв’язку між виробниками; 4)стихійний характер товарного господарства.5)наявність ринку, тобто особливої сфери, в якій відбувається обмін товарів, зіткнення та узгодження інтересів виробників і споживачів товарів. Просте товарне виробництво— це таке товарне виробництво, що характеризується: невеликими розмірами; безпосереднім і добровільним поєднанням працівника із засобами виробництва; відсутністю купівлі-продажу робочої сили; продукт праці належить товаровиробнику. Розвинуте товарне виробництво ґрунтується на значній машинній індустрії та автоматизованих системах; виробник відчужений від засобів виробництва; допускається загальна праця товаровиробників і купівля-продаж їх робочої сили. Просте товарне виробництво 1)Виникає після першого суспільного поділу праці.Розвивається у зв'язку з другим і третім суспільним поділом праці.2)Грунтується на: дрібній приватній власності; праці власника засобів виробництва; ручних знаряддях праці. 3)Регулюється в основному традиціями і господарями-панами. Ринок обмежується товарами: золотом, рабами,. Відсутні ринки землі, робочої сили, грошей. Капіталістичне товарне виробництво 1) Виникає в XVI ст. під впливом повсякденного запровадження у економічне життя науки і технології.2) Грунтується на: великій приватній власності; найманій праці; механічних знаряддях праці. 3) Регулюється в основному ринком, а також державними інституціями. Ринок диференціюється на ринок засобів виробництва і ринок предметів споживання. Просте товарне виробництво грунтується в основному на праці самого товаровиробника, якому і належить вироблений ним продукт. Товаровиробник виконує всі операції при виготовленні готового продукту і реалізує його з метою задоволення своїх потреб. У суспільствах, яким було притаманне просте товарне виробництво, і виробництво, і розподіл в основному здійснювалися за традиціями, що склалися, і за наказом господаря. За цих умов «робити гроші» вважалося непристойною справою, було гріхом. Багатство у такому суспільстві належало тим хто мав привілеї, землю.Капіталістичне товарне виробництво створює ринкову систему. Праця, земля, природні ресурси, засоби виробництва стають товаром. Головними тут є галузі матеріального виробництва, що постійно розвиваються.

34. Продуктивність та інтенсивність праці, їх вплив на величину вартості товару Величина вартості товару- є середньозважені витрати суспільної абстрактної праці на одиницю даної споживчої вартості.Величина вартості складається об’єктивно і залежить від умов виробництва,а значить,не залишається постійною. Величина вартості товару значною мірою визначається суспільно необхідними витратами праці й вимірюється суспільно-необхідним робочим часом. Продуктивність праці – кількість продукції ,виробленої в одиницю робочого часу.Ріст продуктивності праці досягається за рахунок технічного вдосконалення виробництві і є вираженням росту ефективності конкретної праці.Витрати абстрактної праці залишаються незмінними;з підвищенням продуктивності праці загальна маса вартості вироблених товарів в одиницю часу залишається незмінною,але вартість одиниці продукції зменшується.З огляду на сутність праці як на процес споживання робочої сили і засобів виробництва всі фактори, які визначають підвищення продуктивності праці, можна об'єднати в три групи:1.матеріально-технічні; 2.організаційно-економічні, що характеризують ступінь розвитку організації та управління суспільного виробництва; 3.соціально-психологічні, що пов'язані з роллю людини в суспільному виробництві і характеризують ступінь використання робочої сили. Інтенсивність праці – витрати робітником фізичної,розумової енергії за однини цю робочого часу.Ріст інтенсивності праці безпосередньо з технічним прогресом не зв’язаний,а є результатом збільшення витрат абстрактної праці.Тому загальна маса вартості товарів,що випускаються в одиницю часу зростає,а вартість одиниці товару залишається незмінною.

35. Перетворення грошей у капітал Аналіз формул простого товарного обігу та загальної формули капіталу:

 Існує 2 форми руху грошей:

Т-Г-Т Г-Т-Г

В 1му випадку при простому товарному товарному обігу гроші виступають просто як гроші, таким чином відіграють роль попередників при обміні товарів.

У 2му випадку гроші рухаються як капітал.

Ці 2 форми мало чим відрізняються:

В обох випадках відбувається автокупівля продажу. В обох випадках збігаються речовинні аспекти руху В обох випадках виражені економічні відносини між продавцями та покупцями.

Однак між 2ма цими формами грошей існують принципові відмінності:

фази обігу протилежні

агенти обміну відіграють різну роль

У 1му випадку гроші витрачаються остаточно, а в 2му випадку вони лише авансуються.

Дана формула(Г-Т-ГI)- загальна формула капіталу.

Ця формула несе в собі протиріччя за законами товарного виробництва, обмін здійснюється на рівні еквівалентів або рівних вартостей.

 Протиріччя загальної форми капіталу полягає в тому, що виявляється порушеною в вимогах закону вартості про обмін еквівалентів(Г<ГI).

Як же вирішуються суперечності загальної формули капіталу?

Вирішення суперечності загальної формули капіталу на базі закону вартості К. Маркс пов'язує з виникненням робітника, по-перше, вільного як особа і, по-друге, вільного від засобів виробництва й засобів існування, тобто появою товару "робоча сила". Капіталіст купує на ринку робочу силу — специфічний товар, споживання дає йому змогу не тільки зберегти, а й збільшити вартість капіталу, виробивши додаткову вартість.

36. Підприємство, як суб’єкт ринкової економіки. Підприємство – це самостійний, господарюючий, статутний суб’єкт, що має право юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання прибутку.

Характерні риси:

технологічна і територіальна відособленість засобів виробництва та робочої сили;

спеціалізація в системі суспільного поділу праці стосовно виготовлення товару чи надання послуги;

економічна відособленість і юридична самостійність;

Підприємство виконує наступні функції:

організаційна (забезпечення виробництва та реалізації товарів і послуг)

відтворювальна (інвестування на оновлення і розвиток виробництва модернізацію підрозділів)

соціальна (задоволення суспільних потреб, надання коштів для існування робітникам). Реалізується через поліпшення умов праці та відпочинку, здійснення благодійної діяльності та використання соціальних програм.

Внутрішні економічні ф-ії: виробничо-технологічні та науково-дослідні. Вони пов’язані із забезпеченням вир-тва засобами і предметами праці, робочою силою. Реалізуються через удосконалення технологій, запровадження нових винаходів, удосконалення організації та управління вир-твом.Зовнішні економічні ф-ії – дослідження ринку товарів з метою ефективного збуту продукції, укладання контрактів, підвищення ефективності господарювання.

Класифікація форм та видів підприємств:

- за формами власності: приватне, державне, колективне.

- за формами організації: одноосібне володіння, партнерство, корпорація.

- за розмірами: малі, середні ті великі відповідно до обсягів господарського обігу.

- за сферами діяльності: місцеві, національні, міжнародні.

- за місцем і роллю на ринку: виробничі, торговельні, фінансові, посередницькі, науково-дослідні.

- за характером економічної діяльності: комерційні та не комерційні.

37. Підприємництво: сутність, умови функціонування, види та функції Підприємництво-це самостійна,ініціативна,систематична,творча і на власний ризик діяльність суб’єктів різних форм власності з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, торгівлі з метою одержання прибутку. Об’єктами підприємницької діяльності є різні види діяльності, спрямовані на виробництво певних видів товарів, робіт, послуг. Суб’єктами можуть бути як окремі особи, колективи так і держава в особі певних державних відомств і установ. Принципи підприємн.діяльності:1)вільний вибір видів діяльності та форм господарювання.2)самостійне формування планів діяльності,вибір постачальників і споживачів продукції.3)вільне наймання працівників.4)залучення і використання матеріально-технічних,трудових, природних ресурсів.5)вільне розпорядження прибутками, що залишились після оподаткування та інших обов’язкових платежів.Функції:1)ресурсна(мобілізація капіталу, трудових, матеріальних, інформаційних та інтелектуальних ресурсів).2)організаційна (організація виробництва, матеріально-технічне забезпечення та збут, маркетинг, реклама).3)творча (новаторство, генерація і використ.ідей, ініціативна діяльність, вміння ризикувати). Форми:І-1)індивідуальне2)колективне3)державне. ІІ-1)малий бізнес2)партнерство3)корпорація. Види: виробниче, комерційне, фінансове, посередницьке, страхове.

38. Позичковий капітал: сутність, джерела та особливості. Відмінність позичкового капіталу від лихварського капіталу. Позичковий капітал – це особлива форма капіталу, що принципово відрізняється від інших форм капіталу.

Відміності: Лихварський капітал є пережитком до напівкапіталістичних відносин, позичковий є продуктом капіталістичних виробничих відносин.

Цільове призначення: Лихварський – аристократія предметів розкошу (робітників, ремесел). Позичковий – виробниче використання. Лихварський – необмежений, позичковий – обмежена середньою нормою прибутку ( в нормальних умовах). Обєктивна необхідність поява позичкового капіталу диктується самою сутністю капіталу як само зростаючої вартості. Не виконують своєї функції, яких запитуються без руху – це суперечить самої суті капіталу. З іншого боку з розвитком капіталізму з’являється необхідність у додаткових коштах для розширення виробництв. Тимчасово вільні кошти зявляються оскільки амортизаційний фонд накопичується поступово, сировина закупається періодично великими партіями (для цього повинна нагромадитися певна сума обігового капіталу) зарплата витрачається періодично, додаткова вартість, що витрачається на нагромадження.

Підприємець буде шукати шляхи одержання прибутку від тимчасово вільних коштів.Промислово-торгівельний капітал – це капітал функція. Позичковий капітал не функціонує він приносить прибуток, оскільки є власністю його власника – це капітал власність. Позичковий капітал виступає як особливий капітал від усіх інших товарів він відрізняється тим, що не відчужується остаточно вертаючись до свого власника із прирістом.

Позичковий капітал – це саме фетешицька форма капіталу його, рух здійснюється по формулі:

Г - Г’

І створюється враження, що границі самі породжують гроші. Насправді приріст грошей можливий тільки в результаті того, що гроші видані в позику проробляють дійсний кругооборот. Це значить що дохід виступаючи в формі відсотка є ніщо інше як частина додаткової вартості.

В умовах існування позичкового капіталу прибуток промисловця розпадається на 2 частини:

Підприємницький дохід

Позичковий відсоток (%)

Позичковий відсоток у відмінності від інших видів прибутку зв’язаний з попитом та продукцією на позичковий капітал на поверхні він виступає у вигляді ціни позичкового капіталу, але ціна – це грошове вираження вартості, а позичковий капітал сума грошей. Тому позичковий відсоток виражає не вартість і споживну вартість позичкового капіталу, а значить регулюється не законом вартості, а попитом.

39. Позичковий процент: сутність, джерело, норма, тенденція Позичковий процент або процент за кредит (від латинського pro centrum ¾ на сотню) ¾ це плата, яку отримує кредитор від позичальника за надані в позику гроші чи матеріальні цінності. Позичковий процент існував не завжди. Він виник тоді, коли товарне виробництво уже досягло певного ступеня розвитку, на якому склався регулярний грошовий обіг та виникли більш-менш розвинуті кредитні відносини. Процент взагалі неможливий без існування кредиту, хоч останній іноді, як виняток, може надаватись на безпроцентній основі.

Процент – сота частка будь-якого числа, що взяте за ціле. В українській мові його синонімом є слово “відсоток”. Такою часткою він був як у період існування лихварського кредиту, так і в умовах сучасної ринкової економіки, коли лихварський кредит витіснений іншими формами кредиту. Але, незважаючи на схожість зовнішньої форми, суть процента в різних способах виробництва надто відмінна. Джерелом сплати позичкового процента є прибуток, що його одержує підприємець у процесі продуктивного використання позичкового капіталу. Прибуток розподіляється між суб’єктами кредитних відносин:

кредитор отримує прибуток у вигляді процента за кредит;

позичальник отримує підприємницький доход у вигляді прибутку на позичковий капітал, який використовується в підприємницькій діяльності.

Величина позичкового процента характеризується його нормою у вигляді процентної ставки. Норма процента визначається як відношення річного доходу, одержаного на позичковий капітал, до суми наданого кредиту, помножене на сто.

                        річний доход на позичковий капітал

% = ------------------------------------------------------------------x100

                                 сума наданого кредиту

Норма позичкового процента – це відношення суми річного доходу, одержаного на позичковий капітал, до суми капіталу, наданого в позичку, помножене на 100. Наприклад, якщо позичковий капітал дорівнює 200 тис. грн., а отриманий на нього річний дохід – 30 тис. грн., то норма процента становитиме 15% річних. На практиці норма позичкового процента виступає у формі процентної ставки – відносної величини доходу за фіксований проміжок часу, тобто відношення доходу до суми боргу за одиницю часу. Процентна ставка визначається в процентах і у вигляді десяткового чи звичайного дробу. В останньому випадку вона фіксується у договорах позички з точністю до 1/16 чи 1/32. Норма процента знаходиться у певній залежності від норми прибутку. Вважається, що норма процента може коливатись від нуля до середньої норми прибутку. Мінімальну межу норми процента точно визначити не можливо, але вона не повинна дорівнювати нулю бо інакше надання кредиту втрачає всякий сенс для кредитора.

Слід розрізняти ринкову норму процента, котра безпосередньо формується на монетарному ринку, і середню норму, тобто норму процента за певний період. Ринкова норма процента, перш за все, залежить від кон’юнктури ринку тобто співвідношення попиту та пропозиції позичкового капіталу.

Свого максимального рівня вона досягає в період найбільшого загострення економічної кризи, саме тоді, коли норма прибутку падає до мінімуму. Адже в даній ситуації вкладники, щоб уберегти свої заощадження чи грошові капітали від знецінення, намагаються їх отоварити. Це веде до відносного зменшення депозитів. Разом з тим, під час кризи виникає масова гонитва за грішми як засобами платежу і значно зростає попит на позичковий капітал, для погашення боргових зобов’язань.

У період депресії, коли відбувається масове вивільнення з виробничої сфери грошового капіталу та його нагромадження у формі позичкового капіталу, знижується середня норма прибутку і норма процента теж знижується. Для періодів пожвавлення та промислового піднесення характерним є те, що різко зростає попит на кредит при недостатніх обсягах позичкового капіталу, а тому підвищується норма процента.

Така динаміка дає підставу для висновку стосовно того, що взаємозалежність змін норми процента та норми прибутку має розглядатися в межах відповідних фаз промислового циклу.