3. Особливості соціального виховання на різних етапах первіснообщинного ладу

Соціальне виховання виникло у первісному суспільстві, яке є настільки довготривалим, що у ньому доцільно виділити окремі стадії. Враховуючи той факт, що виховання як суспільне явище значною мірою визначається характером організації суспільства, за основу періодизації доцільніше взяти саме суспільні відносини, в залежності від розвитку яких виділяються такі періоди:        a) період первісного стада;        б) родовий лад (матріархат, патріархат);        с) період розкладу первісного ладу (військової демократії).        За первісного стада, коли тільки завершується процес біологічного становлення людини, ніяких організованих форм виховання ще нема. Не існує диференціації виховних впливів морального, трудового, тим більше інтелектуального спрямування. Виховання відбувається стихійно і обмежується прямим відтворенням небагатого суспільного досвіду.        Епоха родового устрою характеризується значним розширенням суспільного досвіду та перетворенням людських стад у сталі колективи родичів – роди, племена. У людей з’являються релігійні уявлення.        Первісна родова сім’я спочатку ділилася на три вікові групи: перша – діти і підлітки; друга – дорослі, повноправні учасники життя і праці; третя – люди похилого віку. Для багатьох первісних родів перехід у групу дорослих супроводжувався спеціальними актами, які дістали назву “ініціація”.        Вікова ініціація – перша в історії педагогіки інституалізована форма виховання дітей. Вона являє собою систему випробувань та церемонію посвятити підлітків у повноправні члени колективу, чому передує досить тривала спеціальна підготовка.        Мета виховання у цей період полягала у передачі молодому поколінню трудових навичок, встановлених способів поведінки, релігійних уявлень, традицій, звичаїв, обрядів.        Єдиною виховною інституцією виступала ціла община. Виховання було суспільним, спільним і однаковим для всіх. Соціальна функція вихователя поступово закріпилася за групою людей похилого віку, які були носіями і хранителями колективного досвіду. Воно було природнім і вільним. Здійснювалось шляхом прямого включення дітей у конкретні види трудової діяльності.        На останніх етапах матріархату з’явилися перші в історії заклади для життя і виховання підлітків – будинки молоді, у яких старші та немічні готували дітей (окремо хлопчиків і дівчаток) до життя і праці.        До найперших в історії людства організованих форм виховання належать дитячі ігри, традиції, звичаї, ритуали, обряди, усна творчість, які служили для набуття навичок соціальної поведінки.        Значна увага приділялась виконанню дітьми перших законів людського співжиття: табу і толіону. Табу, з гавайської, означає не робити чогось недозволеного, щоб не нашкодити собі. Толіон розуміється як закон кривавої помсти.        Вершиною первіснообщинної культури стало виникнення піктографічного письма.        Епоха розкладу первісного ладу характеризується становим і майновим розшаруванням суспільства, виникненням моногамної сім’ї.        Виховання у цей час починає складатися як особлива суспільна функція і набирає деяких організованих форм. Разом з первісним колективом ще одним виховним інститутом поступово стає сім’я. На зміну єдиному, колективному і рівному для всіх поступово приходить станово-сімейне виховання, яке диференціюється для кожного стану згідно його ідеалів.        Поступово втрачаються безпосередні зв’язки між дитиною і суспільством. Виховання все більше позбувається природовідповідного і ненасильницького характеру.        Розширюються релігійні уявлення людей, зростають відомості з астрономії, історії, медицини, ускладнюється досвід виконання сільськогосподарських робіт.        Отже, в умовах первісного суспільства спостерігається процес виховання як спеціальної соціальної діяльності, яка розширювалася з удосконаленням виробничої діяльності, військово-фізичної підготовки, зростанням об’єму знань та релігійних уявлень.