2. Філантропічні функції братств України та їх продовження у братських школах

Братства виникли у критичний для України час, коли гноблення рідної культури та православної віри досягало своєї вершини. Саме тоді на громадську арену виступило міщанство – верства українського суспільства, яка досі відігравала незначну роль в історії держави. Воно взяло на себе справу оновлення церковного і духовного життя українців, порятунку віри і народності.        Братська організація має глибокі корені в історії рідної країни. Російський історик С.Соловйов висловив погляд, що первісним громадським об’єднанням, з якого виникли братства, були відомі за князівських часів “братчини”, тобто бенкети в складчину, що походили від поганських культових звичаїв і були спільні для всіх слов’ян. Інші дослідники висловлюють припущення, що прототипом пізніших братств слід вважати братство родове.        Великий вплив на устрій і організацію наших церковних братств мали ремісничі цехи, що в них організовувалось населення міст з хвилею поширення так званого магдебургського права. Подібно як у цехах, так і в братствах почали вводитись обов’язкові організаційні статути, що окреслювали права та обов’язки.        Головним осередком братського руху на українських землях вважається місто Львів, на білоруських – Вільно. Найстарішими братствами на Україні були Львівське Успенське та Луцьке Хрестовоздвиженське.        Займаючись різними ремеслами та особливо торгівлею, у ХV ст. львівські міщани значно поліпшили своє матеріальне становище. У Львові зросло число українських крамниць і будинків. Дехто з міщан нажив дуже велике майно. Зростання економічного добробуту спонукало міщан до суспільних та церковних справ. У своїх громадських прагненнях вони гуртувалися у братствах. У Львові їх було декілька, найстарішим вважається Успенське (1439). Спочатку його діяльність зводилась до опіки над церквою: братчики в складчину купували свічки, ікони. Щороку на свято Успіння робили великий бенкет. Братчики допомагали біднішим своїм членам або їх родинам, разом урочисто здійснювали поховання померлих, виховували в собі риси солідарності і взаємної допомоги. Згодом братська організація зміцніла і розпоряджалась значними фондами. У 1574 році Успенське братство допомогло Івану Федорову спорудити друкарню.        Членами братства могли бути всі, хто бажав: і чоловіки, і жінки. Ознайомившись із статутом, вони проголошували у церкві присягу, після чого записувалися у братський реєстр і сплачували грошовий внесок. Звичайно, головна влада була зосереджена в руках двох старійшин. Вони призначали день і час зібрань; у них зберігались кошти – в одного був ключ, у другого – скринька з грошима та документами. Старійшини мали бути і суддями: братчикам заборонялось звертатись до суду духовного чи світського. Церковні старости крім догляду за будівництвом храмів, шпиталів, шкіл мали завідувати церковним майном, книгами, різним скарбом братства. У їх обов’язки входило розшукувати старі літописи. Шпитальні наглядачі виступали посередниками у викупі козаків з турецької і татарської неволі.        Чотири рази на рік відбувалась урочиста церковна служба, після якої братчики влаштовували розкішні обіди для жебраків, калік, хворих і сліпих.        Найперший обов’язок кожного братчика – відвідати хворого, зарадити йому, повідомити братство про біду. У цій згуртованості, монолітності, взаємовиручці також мало виховуватись почуття взаємної любові, великої єдності. Почесною місією братств була побудова шкіл на Україні, залучення українського трудящого люду до освіти, створення народних книгозбірень, розшук і зберігання історичних літописів, книг, документів.        Першою братською школою підвищеного типу в Україні стала школа Львівського братства ( 1586 р.). За її зразком відкрилися братські школи в Перемишлі, Києві, Вінниці, Кременці, Луцьку та ін. У братських школах підвищеного типу крім читання, лічби, письма та хорового співу вивчалося “сім вільних мистецтв”. На високому рівні вивчали предмети тривіуму: граматику, риторику, діалектику. Предмети квадривіуму вивчались на дещо нижчому рівні, крім музики. Остання виступала одним із основних навчальних предметів.        У вивченні мов братські школи, як правило, пройшли дві стадії: греко-слов’янську, потім – латино-польську. На першому місці завжди стояло вивчення слов’янської мови. На другому – грецької, оскільки вона давала змогу засвоювати на високому рівні античну наукову літературу. На другій стадії розвитку братських шкіл вивчалася ще й латинська мова (мова західної науки).        Про організацію роботи братських шкіл дає уявлення статут Львівської школи “Порядок шкільний” 1586 р. Він свідчить про демократичний устрій школи: навчалися діти різних станів; відношення вчителя до учня визначалося не за станом, а за успіхами у навчанні (учень займав місце на лаві під час занять залежно від успіхів у навчанні, але не за походженням); ректор і вчителі вибирались на загальних зборах братства. Навчання у школі платне, хоч найбіднішим учням надавалась допомога. Батьки у присутності двох свідків укладали зі школою письмову угоду, де зазначались форма оплати, те, чому школа повинна навчити дитину, а також обов’язки батьків із сприяння дітям у навчанні.        У братських школах не тільки давали ґрунтовні знання, а й прищеплювали моральні якості. Статут Львівської братської школи пропонував вчителям кожну суботу і неділю проводити бесіди на різні теми, а також навчати дітей юнацькій моралі: як вони повинні бути в церкві перед богом, в домі перед рідними своїми і як їм завжди зберігати доброчесність.        Таким чином, відстоюючи національний розвиток, протидіючи католицькому релігійному гніту, братства здійснювали благодійницькі функції: допомагали бідним, вдовам, сиротам, хворим, будували друкарні, церкви, шпиталі, оберігали пам’ятники історії, культури, викуповували бранців з татаро-турецької неволі. У відкритих ними школах здійснювали виховання молоді в дусі людинолюбства, побожності, милосердя.