226. Поняття договору ренти та його видова характеристика

Договір ренти належить до договорів про передачу майна у власність. Цей договір нині ще широко не застосовується, оскільки є новелою цивільного законодавства.

За договором ренти одна сторона (одержувач ренти) передає іншій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов'язується періодично виплачувати рентні платежі у формі певної грошової суми або в іншій формі. Договір є взаємним, двосторонньо зобов’язуючим: права і обов’язки має як одна, так і друга сторона. Договір ренти є консенсуальним: права і обов’язки сторін виникають після досягнення згоди з всіх істотних умов у передбаченій законом формі. Загальні положення про договір ренти, що містяться в главі 56 ЦК України безпосередньо не передбачають виділення його різновидів, однак їх можливо виділити, наприклад, за видом ренти або ознакою алеаторності. Крім того, в світовій практиці відомими різновидами договору ренти є договори постійної та довічної ренти. Так, у ЦК передбачається, що договором ренти може бути встановлений обов’язок виплачувати ренту безстроково (безстрокова рента) або протягом певного строку (строкова рента), на підставі чого випливає, що за своїм строком договір ренти може бути безстроковим або строковим.. Прикладом строкового договору ренти є договір довічної ренти, тривалість якого визначається не конкретною датою, а подією (час настання якої невідомий жодній зі сторін). Строковість даного договору залежить від тривалості людського життя, яке має певні межі й тому є строковим. Також він може бути як відплатним, так і безоплатним.

226. Поняття та особливості ренти

Під рентою в даному договорі розуміється періодичне зобов’язання з виплати рентного доходу в грошовій або натуральній формі (п. 2. ст. 731 ЦК України). Рента також може виплачуватись й у формі надання періодичних послуг або виконання робіт (ст. 737 ЦК України). Матеріальний зміст ренти становить рентний дохід, під яким розуміється сукупність окремих майнових виплат ренти у формі та розмірах, передбачених домовленістю сторін. Звичайно джерелом утворення рентного доходу виступає те майно, яке відчужується під виплату ренти. Його використання в підприємницькій діяльності або для задоволення особистих потреб набувача майна – платника ренти слугує джерелом утвореня прибутку, частина від якого періодично виплачується одержувачу ренти в якості рентного доходу.

За своєю структурою зобов’язання ренти складається із сукупності повторюваних через певні проміжки часу подібних одне на одного за змістом і формою окремих майнових зобов’язань. Об’єктом даного зобов’язання виступають періодичні дії платника з виплати регулярного рентного доходу. Здійснюється це зобов’язання тоді, коли платник ренти на вимогу її одержувача належним чином виконує свій суб’єктивний обов’язок по виплаті рентних платежів час виплати яким настав. Дане зобов’язання є триваючим, оскільки не передбачає одноразової дії для свого виконання. У певному сенсі дане зобов’язання є невизначеним, оскільки у ньому наперед неможливо передбачити загальний (сумарний) обсяг майнового надання в передбаченій договором формі.

Договір ренти, незважаючи на те, що він, має деякі спільні риси з договорами довічного утримання, купівлі-продажу, міни, дарування, майнового найму, емфітевзису, відсоткової позики є самостійним договором і саме тому його виділено в ЦК України в окрему главу.

Так, відмінність договору довічного утримання від договору ренти полягає в наданні регулярного догляду, тоді як за договором ренти виплачується тільки періодична рента.

Від договору купівлі-продажу договір ренти відрізняється тим, що в ньому платою за відчуження майна у власність є виплата рентного доходу, який залежно від строку договору може бути у своїй сукупності як більшим, так і меншим за вартість відчуженого майна, тоді як за договором купівлі-продажу платою завжди виступає конкретно визначена еквівалентна сума – ціна майна, в якій знаходить своє вираження ринкова вартість товару. Від договору майнового найму договір ренти відрізняється тим, що за його умовами майно передається у власність, а за договором майнового найму в користування. Таким чином, з урахуванням усього сказаного вище договір ренти можна визначити як домовленість, за умовами якої одержувач ренти відчужує право власності на майно платнику ренти, який зобов’язується замість його ціни безстроково або протягом певного строку періодично виплачувати одержувачу рентний дохід у грошовій або в натуральній формі чи у вигляді надання послуг або виконання робіт.