188. Зміст заповіту

Нотаріус посвідчує заповіти дієздатних фізичних осіб, у том числі подружжя, які складені відповідно до вимог статей 1233-1257 Цивільного кодексу України та особисто подані нотаріусу. Посвідчення заповіту через представників не допускається. Заповіт має бути складений у письмовій формі, підписаний особисто заповідачем, із зазначенням місця і часу складення заповіту. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою у присутності свідків. Фізична особа, на користь якої заповідається майно, не вправі підписувати заповіт за заповідача. У своєму заповіті заповідач може зробити широке коло заповідальних розпоряджень, зокрема: 1) призначати спадкоємцями фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин (ч.1 ст.1235 ЦК); 2) позбавляти права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом, крім тих, які мають право на обов’язкову частку у спадщині (ч.ч.2-3 ст.1235 ЦК); 3) охоплювати заповітом як права та обов’язки, що належать спадкодавцеві на момент складання заповіту, так і права та обов’язки, які можуть належати спадкодавцеві в майбутньому (ч.1 ст.1236ЦК); 4) зробити у заповіті заповідальний відказ (ст.1237 ЦК). При цьому згідно ч.4 ст.1238 ЦК відказоодержувач має право вимоги до спадкоємця з часу відкриття спадщини, однак, права пред’явити до спадкоємця позов із вимогою виконання зобов’язання, що виникає внаслідок відказу, відказоодержувач набуває лише після того, як спадкоємець прийме спадщину; 5) зобов’язати спадкоємців до вчинення дій немайнового характеру, а також дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети (ст.1240 ЦК); 6) обумовити виникнення права на спадкування в особи, призначеної у заповіті, наявністю певної умови (ст. 1242 ЦК); 7) встановлювати сервітути (ст.1246 ЦК). Оскільки заповіт є правочином, на нього поширюються загальні положення про правочини тією мірою, якою вони не змінюються спеціальними нормами книги шостої Цивільного кодексу України

189. Обов'язкова частка у спадщині – половина від тієї частки, яка належала б кожному зі спадкоємців, що мають право на неї, при спадкуванні за законом, незалежно від змісту заповіту.

Перелік oci6, які мають право на отримання частки спадкового майна є вичерпним i розширеному тлумаченню не підлягає. Такими спадкоємцями є малолітні особи (до 14 років), неповнолітні (від 14 до 18 років), повнолітні непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені) непрацездатний вдівець (вдова), непрацездатні батьки (усиновителі) спадкодавця та діти, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені після відкриття спадщини. Непрацездатними вважаються жінки, що досягли 55 років та чоловіки 60 років, інваліди 1, 2, 3 груп, незалежно від того, чи призначена їм пенсія. Однак вихід на пенсію на пільгових підставах права на обов'язкову частку у спадщині не дає. У випадку відсутності перерахованих осіб, право на обов'язкову частку не виникає.

Тобто, право на обов'язкову частку не мають ні спадкоємці за законом другої черги, ні спадкоємці, які спадкують за правом представлення цю частку. Право на таку частку не залежить від згоди інших спадкоємців на її отримання, рівно як і від того, чи проживав необхідний спадкоємець разом із спадкодавцем, чи окремо від нього.

Розмір обов'язкової частки може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення. Спадкоємцеві за заповітом надано право звернутися до суду з відповідним позовом.