151. Види способів забезпечення зобов’язань

Способами забезпечення виконання зобов’язань – це передбачені зак-м або дог-м спеціальні заходи, які спрямовані на додаткове стимулювання належного виконання зобов’язання боржником. Способи забезпеч. викон. зобов: неустойка(штраф, пеня); застава, порука, завдаток і гарантія і притримання.

неустойкою ( штрафом, пенею) визнається законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання, зокрема в разі прострочення виконання. Застава означає передання заставодавцем заставодержателю майна, яке може бути стягнене останнім у разі, якщо в момент настання строку виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконане. За договором поруки поручитель зобов’язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов’язання в повному обсязі або в частині. Гарантією визнається письмове зобов’язання банку, іншої кредитної установи, страхової організації тощо ( гаранта ), яке видається на прохання іншої особи ( принципала ), за яким гарант зобов’язується сплатити кредиторові принципала ( бенефіціарові ) відповідно до умов гарантійного зобов’язання грошову суму після подання бенефіціаром письмової вимоги про її сплату. Завдатком визнається грошова сума, що видається однією з договірних сторін в рахунок належних з неї за договором платежів другій стороні в підтвердження укладення договору і в забезпечення його виконання. Притримання – право кредитора, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові, у разі невиконання ним зобовязання щодо оплати цієї речі або інших умов, притримати цю річ до виконання боржником його обовязків.

151. Форма правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання

Підставою виникнення будь-якого способу забезп. зобов-ня є договір. Лише відносно неустойки і застави передбачено, що вони можуть також встановлюватись безпосередньо законом. Угоди про будь-який спосіб забезпечення виконання зобов-нь повинні бути під загрозою їх недійсності укладені в письмовій формі. Деякі з них потребують також нотаріального посвідчення. І лише відносно завдатку існує інше правило: недотримання простої письмової форми позбавляє сторони права в разі спору посилатися для підтвердження угоди на показання свідків, але не тягне за собою недійсність угоди

151. Загальні умови забезпечення виконання зобов'язання

Виходячи із змісту ст. 548 ЦКУ, можна виділити дві загальні умови: по-перше, забезпечення виконання може мати місце тільки тоді, коли це встановлено законом або договором. Тобто, забезпечення виконання не відбувається автоматично. Воно виникає тільки за домовленістю сторін або у випадках, прямо передбачених законом (а не іншим актом цивільного законодавства — ст. 4 цього Кодексу), без урахування волі боржника та кредитора.

По-друге, забезпечення зобов'язання, виходячи з його акцесорності, повинно здійснюватися лише відносно дійсного зобов'язання. Частина 1 ст. 548 ЦК встановлює правило відносно того, що виконання зобов'язання забезпечується, якщо це (поряд із законом) встановлено договором. Тим самим законодавець звужує підстави виникнення забезпечувального зобов'язання із правочину (на який вказує ст. 547 ЦК, коли мова йдеться про зовнішню форму цього зобов'язання) до договору. Як відомо, правочин — поняття більш широке, аніж договір; відповідно до ст. 202 ЦК договір — це один з видів правочинів, а саме дво- чи багатосторонній правочин. на підставі договору та закону проводиться забезпечення виконання основного зобов'язання. Оскільки із тлумачення ст. 546 ЦК випливає, що забезпеченим може бути будь-яке зобов'язання, тобто не тільки основне, але й додаткове, наприклад, забезпечувальне, то це означає, що забезпечення виконання неосновних зобов'язань може здійснюватися і на підставі односторонніх правочинів (хоча це важко уявити на практиці), і на підставі всіх інших актів цивільного законодавства, передбачених ст. 4 ЦК, а не тільки закону. Виходячи з того, що за загальним правилом односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила (ст. 202 ЦК), то забезпечення виконання на підставі нього може мати місце тільки тоді, коли односторонній правочин здійснив борж­ник за основним зобов'язанням.