18. Суб'єктивне цивільне право і суб'єктивний цивільний обов'язок

Зміст цивільних правовідносин становлять суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок. Суб’єктивне цивільне право – це визначена законом міра можливої (дозволеної) поведінки уповноваженої особи, яка забезпечується виконанням обов'язків іншими суб'єктами і можливістю застосування до них державного примусу. (право кредитора на повернення свого майна з чужого незаконного володіння, на безпечні для життя та здоров’я умови довкілля). Юридична суть суб'єктивного права полягає в тому, що воно є видом і мірою дозволеної поведінки, для здійснення якої суб'єкт повинен мати можливість вимагати відповідної поведінки від зобов'язаних осіб.Суб'єктивному праву властива своя структура. Воно складається з трьох прав (повноважень): а) право (повноваження) на власні дії; б) право (повноваження) на чужі дії; в) право (повноваження) вимагати застосування засобів примусу до зобов'язаних осіб.

Наприклад, громадянин має суб'єктивне право власності на певні речі. Він як власник має право володіти, користуватися і розпоряджатися ними. Він також може вимагати від усіх громадян, організацій. Української держави утримуватися від порушення його права власності, а при порушенні — пред'явити позов про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Суб’єктивний цивільний обов’язок є визначеною законом мірою належної поведінки зобов’язаної особи (обов’язок боржника сплатити гроші, передати майно, відшкодувати шкоду, завдану кредитору). За договором купівлі-продажу продавець зобов'язаний передати майно у власність покупцеві. Це норма цивільного права, тобто право в об'єктивному розумінні. Зазначений обов'язок виникає саме тому, що він встановлений нормою об'єктивного права. Виходячи із змісту суб'єктивного права та суб'єктивного обов'язку, можна сказати, що вони відображають суть цивільних правовідносин, зумовлюючи "життя" цивільного права, його чинність.

19. Види цивільних правовідносин

Цивільно-правові відносини досить різноманітні за суб'єктним складом, змістом та підставами виникнення. а) залежно від особливостей суб'єктного складу: абсолютні та відносні правовідносини. Прикладом абсолютних правовідносин є відносини власності. Особливістю цього виду відносин є те, що управомочена особа в них завжди чітко визначена (наприклад, власник майна). На відміну від цього відносні правовідносини встановлюються між чітко визначеними суб'єктами, коли управомоченій особі протистоять не всі особи, а лише певний, конкретний суб'єкт. б) залежно від характеру вимог, що належать управомоченій особі: речеві та зобов'язальні правовідносини. В речових правовідносинах правомочна особа має право, об'єктом якого виступає безпосередьно річ, а в зобов'язальних правовідносинах — дії боржника. У зобов'язальних правовідносинах,уповноважена особа має право вимагати від зобов'язаної особи вчинення певних дій, передбачених договором. в) залежно від об'єкта: майнові та особисті немайнові. Об'єктом майнових правовідносин є предмети матеріального світу, майнові права та обов'язки. Особисті немайнові правовідносини утворюються з приводу нематеріальних благ. г) залежно від підстав: регулятивні та охоронні. До першого виду належать правовідносини, що виникають при позитивному розвитку взаємодії сторін. Договір купівлі-продажу, перевезення, позики і т. ін. — це приклади правовідносин регулятивного характеру. На відміну від цього охоронні правовідносини виникають лише внаслідок вчинення однією із сторін правопорушення.