122. Ризик випадкового знищення майна

1. Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом.

1. «Ризик» у цивілістиці трактується як двоїста категорія: суб'єктивна та об'єктивна. У об'єктивному сенсі ризик у цивільному праві — це загроза виникнення негативних наслідків майнового або немайнового характеру. У суб'єктивному сенсі ризик у цивіль¬ному праві — це усвідомлення особою можливого виникнення шкоди внаслідок вчинення нею правомірних дій, спрямованих на досягнення корисного результату.

«Ризик» у контексті положень коментованої статті слід трактувати як небезпеку, загрозу завдання шкоди майну, яке належить власнику.

«Випадок» у цивільному праві розуміється як обставина, котру учасник цивільних від¬носин не міг передбачити, а тому не міг відвернути її настання та наслідки. Варто зауважи¬ти, що у коментованій статті поняття випадку трактується поширювально, охоплюючи як власне «випадок», так і непереборну силу, під якою зазвичай розуміють обставини, котрі неможливо відвернути, навіть якщо вони були передбачені.

Пошкодження (псування) майна означає втрату ним частини споживчої вартості, яка, однак, не впливає на можливість обмеженого використання цього майна. Знищенням майна є таке його пошкодження, при якому майно не підлягає відновленню. Внаслідок дії чинників або псуванням речей визнається така загибель або псування, яке сталося не з вини учасників договору, а в силу випадкових причин і обставин (неперебор¬ної сили, простого випадку).

Таким чином, випадковим знищенням або пошкодженням майна у сенсі ст. 323 ЦК слід вважати повну або часткову втрату майном його споживчих якостей внаслідок дії чинни¬ків, які трапились незалежно від волі та свідомості суб'єкта цивільних відносин. Ризик таких наслідків лежить на власникові відповідного майна. Покладення ризику випадкового знищення або пошкодження (псування) майна на власника означає, що відпо¬відальність за це, за загальним правилом, покласти на іншу особу не можна. Проте власник може перекласти повністю або частково ризик майнових втрат на страхувальника, застра¬хувавши своє майно.

У силу того, що, за загальним правилом, право власності переходить до набувача в мо¬мент передачі речі, то й ризик випадкового знищення або пошкодження також переходить в момент передачі речі, якщо інше не обумовлено договором або законом. Так, сторони можуть встановити, що ризик випадкової загибелі проданої речі перейде до покупця вже з моменту укладання договору купівлі-продажу, до передачі речі покупцеві, тобто до перене¬сення на останнього права власності (див. коментар до ст. 668 ЦК). Прикладом перенесен¬ня ризику випадкового знищення або випадкового пошкодження майна може бути правило ст. 809 ЦК, згідно з яким ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження пред¬мета договору лізингу несе не власник, а лізингоодержувач, якщо інше не встановлено договором або законом (див. коментар до ст. 809 ЦК).

123. Форми і види права власності

Норми права власності. У Законі «Про власність» зазначено, що власність в Україні виступає у формах приватної, колектив¬ної і державної власності. Водночас у ст. 41 Конституції України зазначено, що громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об´єктами права державної та комунальної влас¬ності. Право приватної власності набувається в порядку, визна¬ченому законом і є непорушним. Як бачимо, Конституція Украї¬ни розділила власність на дві самостійні форми - державну та комунальну і не згадує колективної власності. Але це не означає, що в Україні така форма власності відсутня. Крім Закону Украї¬ни «Про власність», вона закріплена і в інших законодавчих ак¬тах. Так, у ст. 7 Закону «Про колективне сільськогосподарське підприємство» зазначено, що суб´єктом права власності висту¬пає це підприємство як юридична особа.

Слід також зазначити, що в Україні є власність, яку немож¬ливо віднести ні до однієї із зазначених форм власності. Це влас¬ність, що належить профспілкам, політичним партіям та іншим громадським об´єднанням, релігійним організаціям як юридич¬ним особам.

Так як в основі поділу права власності на форми лежить при¬нцип суб´єктності, тобто принцип належності права тому чи ін¬шому суб´єктові, можна стверджувати, що в Україні мають місце такі форми власності: право приватної; право державної; право комунальної; право колективної; право власності, що належить політичним партіям, громадським та релігійним організаціям. Формами власності, що передбачені в Конституції України, є приватна, державна та комунальна.

Види права власності. Поділ права власності на форми не за¬перечує його класифікації за іншими ознаками. Так, право при¬ватної власності може бути правом власності громадян та правом власності юридичних осіб. Право державної власності може бути правом оперативного управління державних установ та казен¬ник підприємств і правом господарського відання державних підприємств. Крім того, право власності може належати не одно¬му суб´єктові, а кільком. За цією ознакою можна виділити право спільної власності, яке поділяється на право спільної сумісної і спільної часткової власності.Спільна сумісна власність поді¬ляється на власність подружжя, власність членів селянського (фермерського) господарства і власність, що виникає внаслідок придбання майна спільною працею членів сім´ї.

Одним із видів права власності є право інтелектуальної влас¬ності.

Таким чином, класифікація права власності може бути різ¬номанітною, залежно від практичних потреб такого поділу. Водночас поділ права власності на форми визначений на законо¬давчому рівні, а поділ права власності на види провадиться як із врахуванням законодавчих положень, так і з теоретичних та практичних міркувань.