13. Аналогія цивільного права Аналогія права - (ч.2 ст. 8 ЦК) у разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства. При використанні аналогії права необхідно визначити, якими засадами і змістом цивільного законодавства суд керується, оскільки без такого детального аргументування рішення суду вважається необґрунтованим.

14. Загальна характеристика нового Цивільного кодексу України Після набуття Україною незалежності в нашій державі було прийнято значну кількість нормативних актів, в тому числі кодексів, призначених регулювати різні види суспільних відносин. Створення нового Цивільного кодексу України тривало понад 10 років. За цей час було створено кілька проектів цього надзвичайно важливого для правового регулювання відносин та забезпечення цивільних прав та інтересів у галузі господарського обігу та побуту громадян законодавчого акта. Новий ЦКУ від 16 січня 2003 р. займає серед них особливе місце. Він є основним джерелом цивільного права. Набрав чинності з 01.01.2004 р. Кодекс складається з шести книг, які поділяються на розділи, підрозділи та глави. Це пояснюється тим, що він належить до числа тих засадних законодавчих актів, які призначені визначати основи становища приватної особи, її взаємини з державою, тобто є підґрунтям громадянського суспільства. З врахуванням завдань, які має вирішувати ЦК, він грунтується на принципово новій — приватноправовій — концепції регулювання особистих немайнових та майнових відносин, що засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.Відносячись до новаторських законодавчих актів, ЦК 2003 р. містить значну кількість норм, що регулюють відносини, котрі не входили до сфери дії радянського цивільного права, — наприклад, участь держави у цивільних відносинах; становище господарських товариств; право на користування земельною ділянкою; права на чужі речі; інтелектуальна власність та ін. За своїм характером Цивільний кодекс є актом універсальної дії, що застосовується до регулювання будь-яких відносин, які знаходяться у сфері дії приватного права і не регламентуються спеціальним законодавством.

15. Поняття цивільних правовідносин (цивільного правовідношення)

Цивільно-правові відносини - це особисті немайнові та майнові відносини між майново самостійними, юридичне рівними учасниками, що є носіями суб'єктивних цивільних прав і обов'язків, які виникають, змінюються, припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування державного примусу. Їх особливості: 1)цивільно-правові відносини - це особисті немайнові та майнові відносини; 2)• вільне волевиявлення, майнова відокремленість та юридична рівність учасників цих відносин; 3)• юридичні права та обов'язки суб'єктів цивільно-правових відносин виникають, змінюються або припиняються на підставі юридичних фактів; 4)невиконання будь-ким з учасників правовідносин взятих обов'язків або порушення чужих прав тягне за собою застосування до порушника засобів державного примусу. Як правило, засоби такого примусу мають майновий характер.

16. Структура цивільного правовідношення

Цивільне правовідношення складається з трьох елементів: суб’єктів, об’єкту та змісту правовідносин.Суб’єкти правовідношення – це особи, які беруть участь в цивільному правовідношенні:фізичні особи – громадяни України, іноземці, особи без громадянства;

юридичні особи – організації, підприємства, установи;публічно-правові утворення – держава Україна, Автономна Республіка Крим та місцеві територіальні громади.

Об’єктом правовідношення є благо, з приводу якого складаються відповідні правові зв’язки між особами. (речі та майно, цінні папери, результати робіт та послуги, результати інтелектуальної праці (твори науки, літератури, мистецтва), нематеріальні блага (життя, здоров’я, сім’я, ім’я, честь, гідність, ділова репутація) та інформація.)

Змістом є суб’єктивні права та обов’язки учасників правовідносин. Суб’єктивне цивільне право – це визначена законом міра можливої поведінки управоможеної особи (право кредитора на повернення свого майна з чужого незаконного володіння, на безпечні для життя та здоров’я умови довкілля). Суб’єктивний цивільний обов’язок є визначеною законом мірою належної поведінки зобов’язаної особи (обов’язок боржника сплатити гроші, передати майно, відшкодувати шкоду, завдану кредитору). Правовідносини виникають на підставі конкретних життєвих явищ, які мають назву юридичних фактів.

Це факт реальної дійсності, з яким норми цивільного права пов’язують виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин.За змістом вони поділяються на події – юридичні факти, що не залежать від волі та свідомості осіб (стихійні лиха, смерть особи, досягнення певного віку) та дії – юридичні факти, що залежать від волі та свідомості людей. Дії можуть бути як правомірними (укладання договору, знахідка скарбу), так і протиправними (завдання шкоди, укладання недійсного правочину).

17. Держава як учасник цивільних правовідносин

Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи, а також держава Україна, АРК, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Держава Україна є носієм публічної влади і визначає правовий статус інших суб'єктів цивільного права.Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, на­вчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених КУ та законом. Держава може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товарист­ва тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом. Держава на­буває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи дер­жавної влади у межах їхньої компетенції, встановленої зако­ном. Дії цих органів вважаються діями самої держави. Від імені держави, за спеціальним дорученням можуть виступати фіз. та юр. особи, органи влади АРК та органи місцевого самоврядування у випадку і в порядку, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами. Держава, як і всі інші суб'єкти цивільного права, має цивільну правосуб'єктність, до якої входить цивільна право­здатність та цивільна дієздатність. Але на відміну від праводієздатності юр. осіб правосуб'єктність держави має універсальний характер. Держава як носій політичної влади сама за допомогою закону встановлює межі своєї участі у цивільних правовідносинах. Але це не означає, що правосуб'єктність держави носить безмежний характер. Держава може мати лише такі права і обов'язки, які дозволяє закон. Наприклад, вона не має права користуватися товарним знаком.Держава може бути учасником зобов'язальних пра­вовідносин. Вона відповідає за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не мо­же бути звернено стягнення. Вона не відповідає за зобов'язан­нями створених нею юридичних осіб, крім випадків, встанов­лених законом, а юридичні особи, що створені державою, не відповідають за зобов'язаннями держави. Держава не відповідає також за зобов’язаннями АРК і територіальних громад.Держава може виступати у якості боржника у зобов'язан­нях із заподіяння шкоди, договорах державної позики, креди­тування тощо.