1. Поняття приватного права та його співвідношення з цивільнимПриватне право- підсистема права, що регулює державні, міждержавні та суспільні відносини.- підсистема права, що регулює майново-вартісні відносини і особисті немайнові відносини, які виникають із приводу духовних благ і пов'язані з особистістю 'їх учасників. Співвідношення понять «приватне право» і «цивільне право» визначається тим, що цивільне право є найбільш повним відображенням ідей і положень приватного права на національному рівні. Головною відмінністю між цивільним та приватним правом є кількість осіб, відносини між якими охоплюються правовим регулюванням.  Розмежування провадиться не за предметом правового регулювання, а за колом суб'єктів; "цивільне право" може однаково стосуватися приватноправових і публічно-правових відносин. Право, як загальна категорія, поділяється на право приватне і право публічне, котрі є абстрактними категоріями, які мають, швидше, методологічне значення. Ці категорії притаманні певним цивілізаціям і не мають національної приналежності. Коли мається на увазі галузь права, котра регулює відносини між приватними особами у певній країні, то, очевидно, коректно буде вести мову про "цивільне право", підкреслюючи тим самим генезу та особливості певної галузі національного права.Поняття "цивільне право" може вживатися в декількох значеннях: галузь права, система законодавства, частина науки про право, навчальна дисципліна. Однак визначальним є розуміння цивільного права, як галузі права. У цьому значенні цивільне право може бути визначене як сукупність концепції, ідей та правових норм, що встановлюють на засадах диспозитивності, юридичної рівності та ініціативи сторін підстави придбання та порядок реалізації й захисту прав та обов'язків фізичними і юридичними особами, а також соціальними утвореннями, що виступають, як суб'єкти немайнових та майнових (цивільних) відносин, з метою задоволення матеріальних і духовних потреб приватних осіб та захисту їх інтересів.

2. Поняття цивільного права Цивільне право є галуззю права, предметом якого є майнові і особисті немайнові відносини в суспільстві. Майнові відносини є суспільними відносинами виробничого, економічного характеру. Ці відносини зв'язані з володінням,  користуванням  і розпорядженням майном, а також переходом майна від однієї особи до іншої. Цивільне право регулює також особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими відносинами, і відносини у сфері інтелектуальної власності (авторське, патентне право, право на відкриття.) та особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими: право на честь, гідність і ділову репутацію громадян і організацій. В основі методу цивільно-правового регулювання лежить юридична рівність учасників цивільно-правових відносин.

ЦП властиві особливі ознаки: 1) ЦП як сукупність юр-них норм регулює відносини власності, товарно-грошові відносини та особисті немайнові відносини, тобто певне коло суспільних відносин, що становлять предмет цивільно-правового регулювання; 2) регламентація зазначених відносин здійснюється на засадах юридичної рівності, яка є характерною рисою методу цивільно-правового регулювання суспільних відносин; 3) сторонами в цивільно-правових відносинах є громадяни, організації, держава, АРК, інші соціальні утворення; 4) метою цивільно-правового регулювання є повніше задоволення матеріальних і духовних потреб громадян.

3. Предмет цивільного права України Відповідно до ч.1 ст. 1 ЦК України цивільним законодавством України регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини).Не всі особисті немайнові та майнові відносини є цивільними, а лише ті, що базуються на трьох засадах: 1).юридичній рівності 2).вільному волевиявленні учасників цих відносин 3).майновій самостійності. Майнові відносини можна визначити як конкретні властиві товарному виробництву, об 'єктивні за своїм змістом і вольові за своєю формою відносини, котрі складаються між: окремими особами в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ. За змістом майнові відносини, що регулюються цивільним правом, поділяються на речеві відносини та відносини економічного обігу (зобов'язальні відносини). Речеві відносини, що регулюються цивільним правом, існують у вигляді відносин власності та інших відносин речевого характеру. Особистими немайновими є відносини об’єктом яких виступають немайнові блага, які не мають майнового еквіваленту.Поділ особистих немайнових відносин на: пов’язані з майновими (відносини авторства, винахідництво і т.д); не пов’язані з майновими (відносини щодо честі , гідності та ділової репутації, життя, здоров’я, ім’я та ін.).

4. Метод цивільно-правового регулювання

Метод цивільно-правового регулювання — це сукупність специфічних засобів впливу на учасників цивільних відносин, що характеризуються насамперед юридичною рівністю сторін, а також наданням останнім можливості врегулювання цих відносин на їх розсуд за винятками, встановленими цивільним законодавством. метод цивільно-правового регулювання охоплює як уповноважуючі диспозитивні (в регулятивних цивільних відносинах), так і імперативні засоби впливу на учасників цивільних відносин, маючи, однак, при цьому підґрунтям засади юридичної рівності сторін, справедливості, добросовісності й доцільності. Характерними рисами диспозитивного елемента цивільно-правового методу правового регулювання є:1) юридична рівність сторін; 2) ініціатива сторін при встановленні правовідносин (учасники цивільних відносин самі, за загальним правилом, вирішують, чи вступати їм у ці відносини, чи укладати договір тощо.) 3)можливість вибору учасниками цивільних відносин варіанта поведінки,що не суперечить засадам цивільного законодавства і моралі суспільства.

Характерними рисами імперативного елемента цивільно-правового методу правового регулювання є:

1) юридична рівність сторін;2) виникнення правовідносин незалежно від бажання учасників цивільних відносин внаслідок безпосереднього припису закону; 3) можливість вибору учасниками цивільних відносин варіанта поведінки лише в межах, точно визначених актами цивільного законодавства.

5. Функції цивільного права

Функції цивільного права — це головні напрями його впливу на цивільні відносини з метою їх впорядкування. Функції цивільного права визначаються специфікою предмету і методу цивільного права, а також завдань (цілей), які стоять перед ним. До числа основних функцій цивільного права традиційно відносять регулятивну, охоронну і виховну функції. Іноді цей перелік виглядає дещо інакше: регулятивна, охоронна, превентивна функції або регулятивна, охоронна, попереджувально-виховна і попереджувально-стимулююча функції. Варто розмежовувати загальноправові на рівні цивільного права та специфічні цивілістичніфункції. Загальноправові:

1. Інформаційно-оріентаційна функція, яка виконує завдання ознайомлення суб'єктів цивільних відносин із концепцією прав людини (приватної особи), засадами визначення становища приватної особи, загальними тенденціями правового регулювання у цій галузі тощо. 2. Виховна (запобіжно-виховна, превентивна). Полягає у вихованні поваги до права взагалі, цивільних прав інших осіб, правопорядку тощо. 3. Регулятивна— полягає у позитивному регулюванні цивільних відносин, наданні прав та обов'язків учасникам цих відносин, встановленні правил поведінки суб'єктів цивільного права. 4. Захисна. Виконує завдання захисту цивільних прав та інтересів від порушень. Досягається шляхом передбачення правових засобів належного виконання цивільних прав та обов'язків, встановлення відповідальності за цивільні правопорушення тошо.

Специфічні : 1. Уповноважувальна. Полягає в тому, що цивільне право створює нормативну базу саморегулювання у сфері приватного права, визначає засади внутрішнього регулювання за допомогою угоди сторін цивільних відносин. 2. Компенсаційна. У процесі виконання цієї функції забезпечується можливість відновлення порушеного цивільного права та інтересу на еквівалентній основі.