15. Основні риси філософії доби відродження.

Епоха Відродження - це переворот в першу чергу в системі цінностей, в оцінці усього сущого і відношенні до нього. Основні ідеї філософії епохи Відродження : Антропоцентризм: увага філософів спрямована в основному на людину. Гуманізм, визнання людини особою, його права на творчість, свободу і щастя. Малося на увазі, що цього можна досягти передусім за рахунок відродження характерного для античності інтересу до людини і знання його природи, а не тільки завдяки знанню про зовнішню природу або теологічним спекуляціями. Постулювало творчої суті людини : він нікого не наслідує, ні Богові, ні природі, він сам по собі діяльний, він творить, в основному рукотворно, ремісничий. Особово матеріальне розуміння світу : усе існуюче розуміється в проекції на людину при максимальному інтересі до тілесного початку. Ідея домінування естетичного розуміння дійсності над моральними і науковими представленнями. Антисхоластика: прагнення розвінчати уявні авторитети і пропаговані ними догми.

 Геометрично структурне розуміння світу, доповнене діалектикою переходу, характерного для нескінченно малого і нескінченно великого і їх співвідношення між собою.  Пантеїчний світогляд, що розглядає світ, що оточує людину, природу як причетну вищим абсолютним цінностям, богові (Бог розлитий в природі). У основу пантеїзму (від греч. пан - усе, і теос - бог; ототожнення бога і світу, бога і природи) лягли праці Дж. Бруно. Він прагне продумати ідею Бога у світлі новітніх даних; вважає, що існуючі у світі протилежності співпадають. Співпадаючи один з одним, вони можуть бути не чим іншим, як абсолютною тотожністю. Бог і є ця абсолютна тотожність, світове ціле, яке скрізь і ніде. Безглуздо уявляти собі Бога як щось ізольоване, він є світове ціле. Якщо Бог - це світове ціле, то безрозсудно шукати джерело руху поза світом, він міститься у самому світі, в усіх його складниках, в мінімумі.

16. Философия Нового времени. Британский империзм.

Філософія Нового часу – це початок західноєвропейської класики. Має свої особливості: 1) ХVІІ ст. в історії це період промислового перевороту, пов’язаного з виникненням машинного виробництва;

2) центр виробничої, культурної, соціально-політичної діяльності переміщується у міста; 3) на основі механіки і фізики виникає досвідного математичне природознавство, це час наукової революції;

4) наука приходить на зміну вірі і релігії, домінує у культурі. Новий час центральна проблема – розуму і природи (можливості раціонального панування над нею);

Бекон послідовно піддає критиці філософію як форму споглядання і пропагує філософію як науку про реальний світ, яка базується на дослідному пізнанні. Вихідним моментом пізнавальної діяльності він визнає чуттєвість. Тому Бекона часто називають засновником емпіризму — філософського напряму, що будує свою гносеологію, аналізуючи чуттєве пізнання і досвід. Головна теза емпіризму полягає в такому трактуванні: "немає нічого в розумі, що до цього не пройшло через чуття". Томас Гоббс. Класичний представник англійської філософії періоду англійської буржуазної революції Томас Гоббс (1588-1688) послідовно розробляє систему раціоналістичної філософії, яка охоплює не тільки вчення про буття, пізнання, а й вчення про суспільство, державу. Гоббс вирізняє три типи держави: 1) влада — зібрання і кожний громадянин має право голосувати (демократія); 2) влада зібрання, але лише деякі мають право голосувати (аристократія); 3) верховна влада тільки у одного (монархія). Локку першому вдалося довести, що мислення загального грунтується на чуттєвому сприйнятті сущого та сутності, що знання загального та істина побудовані на досвіді. Сенсуалізм у теорії пізнання Локка тісно пов'язаний з методологічним емпіризмом: він визнає роль розуму, однак обмежує його значення. Функція розуму полягає, за Локком, в комбінуванні емпірично створених суджень.