- •2.Філософія в системі духовної культури людства.Основні функйії філософії.
- •3.Специфіка філософії і науки.
- •4. Виникнення філософ. Думки у Стародавньому Китаї та Індії.
- •5.Натурфілософія досократиків.Мілетська школа.
- •6.Піфагорійський союз.Вчення Піфагора.
- •7.Елейська школа. Метафізика Парменіда та діалектика Зенона.
- •8.Філософія Геракліта Ефеського.
- •9.Атомістика Демокріта.
- •11.Теорія ідей Платона.
- •12. Метафізика Аристотеля. Проект ідеальної держави.
- •13. Середньовічна філософія. Ера християнства.
- •14. Представники патристики та схоластики.
- •15. Основні риси філософії доби відродження.
- •16. Философия Нового времени. Британский империзм.
- •17.Философия Нового времени. Французский рационализм.
- •18. Філософські погляди Канта
- •19. Філософія і діалектика Гегеля (1770— 1831).
- •20. Християнський екзистенціалізм с. К’єркегорка
- •21. Філософія Шопенгауера і Ніцше
- •22. Антропологічна філософія л. Фейєрбаха.
- •24. Філософія всеєдності Володимира Соловйова.
- •25.Вчення Бердяєва про свободу та творчість
- •26. Основні риси та особливості української філософії
- •28. Антропологическое и этическое учение г.С.Сковороды.
- •30. Філософи української діаспори. (д.Донцов, д. Чижевський)
- •32. Комунікативна філософія (Габермас, Апель)
- •33. Філософія прагматизму
- •34. Проблеми істини у філософії та науці
- •35. Методи і форми наукового пізнання
- •36. Емпіричні та теоретичний рівні пізнання
- •37. Рівні та форми суспільної свідомості
- •38. Свідомість та самосвідомість. Концепт ідентичності
- •39.Філософська категорія буття. Основні форми буття
- •40. Суспільний прогрес та глобальні проблеми сучасності
7.Елейська школа. Метафізика Парменіда та діалектика Зенона.
Елейська школа — давньогрецька філософська школа, що виникла в місті Елея на півдні Італії у 6-7 століттях до н. е. Головними її представниками були Ксенофан, Парменід, Зенон Елейський, Мелісс Самоський, Горгій.
На відміну від мілетської та піфагорійської традицій розглядати дійсність як узгодження, єднання протилежностей елеати аргументовано критикують усі вчення, де визнається рухома, мінлива першооснова речей. Елеати обґрунтовують поняття про незмінну сутність істинного буття, позірність усіх помітних змін та відношень між речами, бо в іншому випадку будь-яке вчення про ту чи іншу річ стає простою марою, жодне знання не є опорою ані в теорії, ані в практичному житті.
Елейська школа вперше розрізнила мислення (мислиме буття) та чуттєві дані (буття, що сприймається чуттєво), виділила буття як поняття про реальність. Завдяки цьому вперше був здійснений поділ між поняттям і тим, що воно позначає, поняття стає окремим предметом дослідження. Елеати змогли сформулювати поняття єдності, єдиного буття як неперервного, незмінного, неподільного цілого, однаково присутнього в усіх елементах чуттєво даної дійсності.
філософія Парменіда:
-Пропонує єдність мислення і буття: «Мислити означає те ж саме, що й бути»;-Пропонує концепцію: «Буття є, а небуття немає». Намагався знайти гармонію між ними;-Говорить про безперервність буття та його постійність: «Не може бути більше буття, чи менше, воно просто Є!»;-Відкриває закон виключення третього: «або є, або немає, третього не дано»;-Започатковує Онтологію – вчення про буття (з грецького «онтос» — суще, «логос» — буття);-Розглядав світ, як єдність видимого та невидимого, що сполучаються «еросом» (з грецького – «сполучення»);
Філософія Зенона:
-Повністю заперечує рух;-Намагався з’ясувати природу та значення мислення;-Займається гносеологічною проблематикою (Гносеологія – наука про знання, пізнання.)-Вивчаючи питання механіки, чимало уваги звертав саме на проблему пізнання;-Започатковує логічний аналіз філософських проблем;
8.Філософія Геракліта Ефеського.
Великим діалектиком античного світу є Геракліт з Ефеса (бл. 530 - 470 до н.е.).Усе існуюче, по Геракліту, постійно переходить з одного стану в інше. Йому належать знамениті слова: "Усе тече", "в одну і ту ж річку двічі не увійти". Виникнення і зникнення, життя і смерть, народження і загибель - буття і небуття - пов'язані між собою, обумовлюючи і переходячи один в одного. Виходить, що немає нічого, усе лише стає. Згідно з переконаннями Геракліта, перехід явища з одного стану в інше здійснюється через боротьбу протилежностей, яку він називав вічним загальним Логосом, тобто єдиним, загальним для усього існування законом. Геракліт учить, що світ, єдиний з усього, не створений ні ким з богів і ні ким з людей, а був, є і буде живим вогнем, закономірно займистим і закономірно згасаючим. Вогонь - образ вічного руху. Правда, у Геракліта Космос - це вогонь, що вічно палахкотить, але це живий вогонь. Він тотожний божеству. Логос, править усім через усе. Геракліта вважають яскравим представником релігійного руху свого віку. Він розділяв ідею безсмертя душі, Вважаючи смерть народженням душі для нового життя.
