30. Філософи української діаспори. (д.Донцов, д. Чижевський)

Д.Донцов Відчутний вплив на вітчизняну суспільно-гуманітарну думку справив глибокий аналітик і дуже своєрідний мислитель Дмитро Донцов (1883-1973). У філософському плані Д.Донцов сповідував позицію волюнтаризму, схиляючись до думки, що в самій нації вирішальна роль належить еліті, завдання якої полягає у тому, щоби своїми фанатизмом та силою волі змусити народ стати рішучим та незламним. Філософським фундаментом світогляду Донцова стали волюнтаризм і ірраціоналізм. Донцов також вважає, що у взаєминах між націями діє універсальний закон боротьби за існування. Донцов доходить висновку, що в боротьбі за існування перемагають сильніші нації, які мають право панувати над слабкішими. Така позиція об'єктивно виправдувала агресію сильного проти слабкого, агресію націй сильних проти націй слабких. Подібно до того, як в марксизмі теорія класового антагонізму оголошувала боротьбу між класами, позиція соціал-дарвінізму, на якій стояв Донцов, оголошувала непримиренними, антагоністичними взаємовідносини націй.

Дмитро Іванович Чижевський народився 23 березня 1893 року в місті Олександрія. Насамперед Д. Чижевський зупиняється на аналізові таких понять, як нація і людство. Розуміння нації може бути або раціоналістичним, або романтичним. Раціоналістичний підхід передбачає логічно аргументований аналіз, що грунтується на принципах розуму. Такий підхід виходить з того, що в житті має сенс лише те, що можна зрозуміти та обгрунтувати з допомогою розуму.

Раціоналістичний підхід, за Чижевським; передбачає визнання національних особливостей у розвитку народів, хоча вони й обмежені. Визнаючи обмеженість національних особливостей, раціоналісти вважають її необхідним етапом у розвитку людської історії. Проте, на думку Чижевського, справжньою цінністю є не національне особливе, а загальнолюдське, наднаціональне. Різноманітність типова не лише для тваринного і рослинного світу, вона властива також і людському роду.

31. Экзистенциали́зм (фр. existentialisme от лат. exsistentia — существование), также философия существования — направление в философии XX века, акцентирующее своё внимание на уникальности иррационального бытия человека. Жан-Поль Сартр ( 21 июня 1905, Париж — 15 апреля 1980, там же) — французский философ, представитель атеистического экзистенциализма. Одним из центральных понятий для всей философии Сартра является понятие свободы. У Сартра свобода представлялась как нечто абсолютное, раз и навсегда данное («человек осужден быть свободным»). Она предшествует сущности человека. Сартр понимает свободу не как свободу духа, ведущую к бездействию, а как свободу выбора, которую никто не может отнять у человека: узник свободен принять решение — смириться или бороться за свое освобождение, а что будет дальше — зависит от обстоятельств, находящихся вне компетенции философа. С понятием свободы связывается понятие «отчуждение». Современного индивида Сартр понимает как отчуждённое существо: его индивидуальность стандартизована (как стандартизован официант с профессиональной улыбкой и точно рассчитанными движениями). Альбе́р Камю́ ( 7 ноября 1913, Мондови, Алжир — 4 января 1960, Вильблевен, Франция) — французский писатель и философ, представитель экзистенциализма. В «Мифе о Сизифе» Камю пишет, что для того, чтобы понять, что заставляет человека совершать бессмысленную работу, нужно представить спускающегося с горы Сизифа счастливым. Многие герои Камю приходят к похожему состоянию души под влиянием обстоятельств (угроза жизни, смерть близких, конфликт с собственной совестью и т. д.), их дальнейшие судьбы различны. Высшим воплощением абсурда, по Камю, являются разнообразные попытки насильственного улучшения общества — фашизм, сталинизм и т. п. Будучи гуманистом и антиавторитарным социалистом, он полагал, что борьба с насилием и несправедливостью «их же методами» могут породить только ещё большие насилие и несправедливость. Ма́ртін Га́йдеггер (26 вересня 1889, Мескірх, Німеччина — 26 травня 1976, Мескірх) — німецький філософ. М. Гайдеггер сформулював вихідні принципи філософії екзистенціалізму, згідно з якими життя сучасної людини в світі науково-технічної цивілізації є нібито «несправжнім» існуванням. «Справжнє» існування досягається, за Гайдеггером, лише відмовою від раціоналістично-наукового способу життєдіяльності на користь ірраціоналістичного «переживання» — т.зв. екзистенції, основний смисл якої виявляє лише смерть. Тільки перед лицем смерті людина ніби пізнає «смисл буття», усвідомлюючи тлінність людського існування.