28. Антропологическое и этическое учение г.С.Сковороды.

Сковорода – родоначальник укр классич философии. Философия и стиль мышления Сковороды.

С 1769 года начинаются путешествия Сковороды, которые продолжались 25 лет. Философские взгляды Сковороды формировались на основе антич­ной философии, главным образом философии Сократа и Эпикура. Обращая внимание на проблемы, что их основное направление сводится к исследованию человека, его существования. Науку о человеке и его счастье Сковорода считал важнейшей из всех наук. Соображения по этой проблематике у Сковороды имеют религийно-философский характер, они неотрывно связаны с обращениями к Библии и христианской традиции, а потому опираются на главные христианско-мировоззренческие категории: любовь, веру, счастье, смерть и др.. Путем рассуждений о них философ ищет ответ на вопрос, кем является человек, смысл его жизни, какие основные грани человеческой деятельности. призвал начать философское освоение мира с простого: познать веру и любовь во всей их полноте, ибо это и есть познание человека. Разделяя мир надвое - на истинное и тленное, предпочитая Вечности, Богу, Сковорода по сути предлагает двойное соотношение духовного и телесного. Он считает, что буквальный аспект понимания веры и любви состоит в повседневной бытийной необходимости этих понятий. Человек без веры может подняться до высочайших вершин. Но прозрев, получив веру, она оказывается перед осознанием их скудности. Там, где кончаются границы разума, начинается вера. "Везде любовь и веру человек познает себя", - утверждает Сковорода. Принцип "Познай себя", как известно, не впервые появляется у Сковороды. Приоритет в этом плане, конечно же, принадлежит Сократу. Но принципиально новым в Сковороды то, что он не просто утверждает мысль о необходимости познания природы человека, а обращает внимание на познание природы человеческой души с учетом факторов ее формирования - веры, надежды, любви. Философия Сковороды является прекрасным примером существования философии украинского духа как динамической, способной к развитию и постоянному совершенствованию оригинальной системы взглядов, идеалов, верований, надежд, любви, чести, совести, достоинства и порядочности, она является своеобразным поиском и определением украинским народом своего места в общественно-историческом процессе, призывом к гуманизму и "сродного" человеческой природе действия.

29.Основные идеи философии П.Д.Юркевича: учение об идее; дух и сознание; анализ процессапознания; "философия сердца». Серед рис, які визначають специфіку філософії Юркевича, традиційно виділяють її християнський антропологізм, що дався взнаки, зокрема в його вченні про серце як дійсне осереддя людського духу. Згідно з поглядами Юркевича людина постає як конкретна індивідуальність, а сутність душі, всього духовного не зводиться тільки до мислення. Твердження, що всі сторони душевного життя можна звести до мислення, є однобічним і помилковим. Коли б наше духовне життя обмежувалося мисленням, зауважує Юркевич, то світ здавався б нам впорядкованим, але неживим, він був би для нас якоюсь математичною величиною, а не природою і людиною у всьому їх багатстві. Розглядаючи вихідні засади вчення про буття Юркевича, варто відзначити що він розуміє реальність плюралістичне, складеною з трьох сфер: 1) ноуменального світу, ідеального світу ідей; 2) реального світу, що є царством розумних істот; 3) феноменального світу примарного існування тілесності. Активна взаємодія всіх цих трьох світів і становить гармонію світу в цілому. Ці три світи є не рівноцінними: світ ідей є визначальним стосовно двох інших. «Бог творить світ з огляду на ідеї як на першообрази ідей», а «предмети досвіду виявляються позбавленими істинного буття». Спираючись на авторитет Святого Письма, П. Д. Юркевич обстоює погляд на серце як осередок духовного життя, яке визначає сутність людської особистості: -Серце є охоронцем і носієм усіх тілесних сил людини. -Серце виступає осередком душевного й духовного життя людини. -Серце є органом різноманітних душевних хвилювань, почувань, пристрастей.-Серце виступає центром морального життя людини. -Серце є вихідним пунктом всього доброго і злого у словах, думках і вчинках людей. Навіть знання виникає в результаті діяльності серця, бо тільки проникнувши в серце воно може бути засвоєним. Світ існує і відкривається передусім для глибини серця і вже звідси проникає до мислення. Завдання, які вирішує мислення, приходять в світ своєю істинною основою не з впливів зовнішніх, а з вільного серця.