21. Філософія Шопенгауера і Ніцше

У А. Щопенгауэр, в качестве главного принципа жизни и познания он рассматривает волю, которая изначально враждебна разуму. Воля-«вещь сама в себе»,которая находится вне времени и пространства, она не зависит ни от разума, ни от познания. Понятие воли по Шопенг означает «то, что сущность всякой вещи в себе и единственное ядро всякого явления».Объяснив сущность «вещи в себе» Ш. перешел и к сущности мира. «Мир как воля»- основной тезис Ш. Но когда речь идет о мире в целом подразумевается мировая воля, всеобщая свободная воля, которая лежит в основе всего сущего каждой отдельной воли и явления, в том числе и человека. Такова онтологическая сущность философии Ш. С его онтологией связана и гносеология. Исходной предпосылкой ее я-я истина, которая имеет силу для каждого познающего существа, а именно-«мир есть мое представление».Окружающий мир существует только в качестве объекта для субъекта. Его способ познания мира: т.к воля «сама по себе бессознательна и слепа»,поэтому рациональное познание изначально чуждо ей. Поэтому основным я-я интуитивное познание, которое реализуется ч/з переживание мира. Следовательно высшим видом познания является не наука, а искусство, основанное на интуиции и способно в большей степени раскрыть волю к жизни..

Ницше так же как и Ш. в качестве центральной категории рассматривает волю. Но его интересует воля к жизни, ее сущность – воля к власти. Именно воля к власти лежит в основании всего мира, все стимулы жизни, все ее источники и вся борьба происходят из-за власти. В таком понимании жизнь не имеет никакого развития или прогресса, к ней не применима никакая теория. Жизнь- вечное становление и вечное возвращение, круговорот Вселенной. А ее сущность- воля к власти есть пафос- самый элементарный факт, из кот-го только и возникает становление. Гносеология: искусство – я-я более глубоким и надежным способом познания, чем наука. (европейская культура встала на ложный путь абсолютировав роль науки в познании).Всякое познание я-я орудием власти, поэтому его цель – приносить человечеству пользу. А истина – это как «полезное заблуждение» и доказывается она не логикой, а пользой и выгодой. Ницше выступил за пересмотр всех ценностей общества и человека. Старые истины, мораль, религия - все следует отбросить, ибо они не способствуют утверждению воли к власти. Поэтому старая «мораль рабов» должна быть заменена «моралью господ», которая признает неравенство людей. Эти новые люди «сверхчеловеки» должны стать над всеми остальными. Сверхчеловек- это люди не связанные с обществом, человек, поставивший себя на место Бога ему свойственно превосходство и презрение к «серой массе».

22. Антропологічна філософія л. Фейєрбаха.

Л. Фейєрбах був першим філософом, який піддав критиці філософську систему об'єктивного ідеалізму Гегеля. У Фейєрбаха був гегельянський період філософського розвитку, але в лоні гегелівського "абсолютного ідеалізму" визрів і його антитезис - антропологічний матеріалізм. Згідно з Фейєрбахом, єдиними об'єктивними реальними речами є природа і людина. Він закликає перейти від роздумів про потойбічні суті, як це роблять ідеалісти, до вивчення природи і людини. Основою філософії, її початковим пунктом має бути людина, а не абсолютна ідея. Тому Фейєрбах сам назвав свою філософію "антропологією". Фейєрбах робить спробу розглянути різні форми суспільної свідомості і передусім релігію. Не Бог створив людину, а людина Бога. Божественна суть, стверджує Фейєрбах, це не що інше, як людська суть, звільнена від індивідуальних меж, об'єктивувалася, а потім - що обожнює, шановна в якості потойбічної суті, тобто Бога. Він постійно підкреслював, що істина не є ні матеріалізм (маючи на увазі вульгарний матеріалізм), ні ідеалізм, а тільки антропологія.

Причини виникнення релігії : Інтелектуальна: потребуючи пояснення природних і соціальних явищ і не маючи достатнього рівня знань для наукового обгрунтування спостережуваного, людина створює те, що здається йому правдоподібним фантастичне тлумачення шляхом аналогії із зрозумілими йому фактами; психологічна: усвідомлюючи навколишній світ як щось незрозуміле і вороже, древня людина шукала підтримку могутніх сил, здатних впорається з нерозв'язними проблемами і захистити його від уявних і реальних небезпек. Моральна: будь-який соціальний колектив потребує правил взаємодії між його членами, причому чим складніше його організація, тим небезпечніше спиратися тільки на силу. Релігія - сила, здатна контролювати спілкування між людьми, оскільки заявляє про себе, як про вищу силу, здатну постійно і жорстко контролювати кожного і невідворотно карати за відступ від загальноприйнятих норм. соціально-політична: державність, що розвивається, виникнення страт, що відчужених від суспільства, стоять над ним, наростаюча економічна і соціальна диференціація привели до того, що владі знадобилася ідеологічна підтримка для збереження стабільності політичних структур і демпфування спроб низів суспільства змінити соціально-політичний статус-кво. Релігійні системи, як правило, підтримували державу, правда, поки держава лояльно відносилася до провідної релігійної структури.)

23. Марксизм твердо стоїть на позиціях матеріалізму, доповнивши його запозиченою у Геґеля діалектикою. За Марксом, не свідомість чи Бог створюють матерію, а навпаки матерія у своєму постійному русі та розвитку створила свідомість. Пізнання можливе через органи чуття та розум, а практика є мірилом, яким вимірюється світ та є єдиним критерієм істини.

Діалектичний метод Маркс застосовує також щодо історії (історичний матеріалізм). Суспільство розглядається марксизмом як організм, в структурі якого продуктивні сили визначають виробничі відносини, форми власності, які, у свою чергу, зумовлюють класовуструктуру суспільства, політику, державу, право, мораль, філософію, релігію, мистецтво. Їх єдність і взаємодія створює певнусуспільно-політичну формацію. Тобто, не духовний процес, а матеріальні умови є визначальними у розвитку суспільства. В суспільному виробництві люди протягом свого життя перебувають у виробничих відносинах, які, насамперед, залежать від рівня розвитку продуктивних сил. Сукупність цих виробничих відносин є економічною структурою суспільства, на якій базуються всі інші процеси життя, зокрема, соціальні, політичні та духовні. Отже, не свідомість окремих людей визначає їхнє буття, а суспільне буття визначає їхню свідомість. На певній стадії розвитку матеріальні сили виробництва починають конфліктувати із виробничими (економічними) відносинами. У випадку, коли виробничі відносини гальмують розвиток продуктивних сил чи вступають з ними у протиріччя — виникає підґрунтя для соціальної революції. Зміна економічної бази призводить до зміни суспільства. Але нова форма суспільства виникає тільки там, де існують кращі альтернативи, оскільки людство не ставить собі завдання, які воно не здатне вирішити (див. Гегеля — теза містить антитезу). За Марксом — буржуазне суспільство є останньою формою антагоністичного суспільного виробництва.

У застосуванні до історії марксизм доводить неминучість переходу до вищої суспільної формації: від феодалізму до капіталізму, від капіталізму до соціалізму і, врешті-решт, до безкласового суспільства. Протидія будь-якої суспільної системи прогресу та змінам приводить до необхідності її руйнування, що виявляється у вигляді класової боротьби — у випадку капіталізму міжбуржуазією і пролетаріатом. Рушійна сила історії — боротьба пригноблених класів, вищим проявом якої є революція.