28. Ресурсозбереження як головний напрям рац викор прир ресурсів.

Ресурсозбереження – це прогресивний напрям викор-ня природно-ресурсного потенціалу, що забезпечує економію природних ресурсів та зростання в-ва пр-ції при тій самій к-ті використаної сировини, палива, основних і допоміжних матеріалів. Основні стратегічні напрями ресурсозбереження можуть бути зведені до таких: комплексне використання мінерально-сировинних і паливних ресурсів; впровадження ресурсозберігаючої техніки і технології; широке використання в галузях переробної пр-сті вторинної сировини; стабілізація земельного фонду, відновлення родючості землі; ефективне регулювання лісокористування, підтримання продуктивності лісів, активне лісовідновлення; збереження рекреаційних ресурсів при розміщення нових промислових обєктів. Одним з вагомих компонентів ресурсозбереження є вторинний ресурсний потенціал. Навіть за кризових умов господарювання щорічно утворюється близько 600-700 млн. т відходів з номенклатурою більше ніж 50 найменувань, в стр-рі яких переважає видобувна, паливно-енергетична, металургійна, хім пр-сть. У перспективі передбачається формування ефективного механізму вторинного ресурсоспоживання і залучення у цю сферу іноземних інвестицій. Зокрема, значного розвитку набуде вторинна металургія. Особлива увага приділятиметься розширенню напрямів використання макулатури, полімерної вторинної сировини, деревини; створюватимуться потужності по переробці картонної, скляної, металевої та пластикової тари і упаковки. Важливим пріоритетом є підвищення ефективності енергозбереження у звязку з тим, що Укр нал до енергодефіцитних країн і за рах власних джерел задовольняє свої потреби в паливно-енергетичних ресурсах менш ніж на 50%. ї. В цілому комплексний розвиток усіх напрямів ресурсозбереження дасть змогу сформувати нову ідеологію госп-ня, що базується на ек-му використанні наявної ресурсної бази, оптимальному співвідношенні первинних і вторинних ресурсів та маловідходному виробничому циклі.

29.Господарський комплекс України.

Господарський комплекс об'єднує всі ланки суспільного вироб­ництва, розподілу та обміну на своїй території. Формування госпо­дарського комплексу пов'язане з дією різних факторів. Фактори — це конкретні умови, що визначають ступінь ефективного розміщен­ня господарського комплексу та його складових. Вони виступають певним співвідношенням між об'єктом розміщення й територією, на якій він розміщується. До найважливіших факторів формування господарського комплексу можна віднести: сировинний, паливно-енергетичний, водний, трудовий, споживчий, транспортний, науково-технічного прогресу, ринкової кон'юнктури, економіко-географічно-го положення та екологічний.

Сировинний фактор характеризує ступінь матеріаломісткості як відношення витрат на сировину до обсягу виробленої продукції. Якщо відношення сировини до готової продукції лише трохи перевищує одиницю, то виробництво нематеріаломістке; якщо ж кратність ста­новить два й більше, то матеріаломісткість вважається високою. Сировинний фактор є провідним для таких видів виробництва, як гірничодобувна промисловість, лісопильна й целюлозно-паперова промисловість, виробництво соди, калійних добрив, азотних добрив із коксівних газів, збагачення руд кольорових і чорних металів, вироб­ництво міді, нікелю, цементна промисловість, виробництво металур­гійного та гірничого обладнання, цукру-піску, маслоробна. Паливно-енергетичний фактор за характером впливу на розмі­щення виробництва близький до сировинного, бо паливо, як і ряд інших видів сировини, теж мінеральний ресурс. Паливомісткими вважаються виробництва, що поглинають бага­то тепла. Це —виробництво глинозему, віскозного шовку, хлібопе­карна промисловість, виплавляння нікелю, виробництво соди, синте­тичного каучуку, целюлози, цементу. Вони розміщуються поблизу паливних баз. Енергомісткі виробництва розміщуються поблизу потужних дже­рел електроенергії (в основному гідроелектростанцій). До них нале­жать виплавляння легких металів (алюміній, титан, магній), елект­ролітичне виплавляння міді, виробництво віскозного шовку, синте­тичного каучуку.

Основна маса води використовується у промисловому й сільсько­господарському виробництві. Найбільш водомістким є вирощуван­ня сільськогосподарських культур на зрошуваних землях. У про­мисловості найбільш водомістким є виробництво продукції хімії органічного синтезу.

Вплив трудового фактора визначається обсягом витрат праці на виробництво одиниці продукції. Найбільш працемісткими є елект­роніка, приладобудування, інструментальне виробництво, автомобі-ле- й верстатобудування, вовняна і шовкова промисловість. Дія споживчого фактора виявляється в наближенні виробництва до місць споживання готової продукції. До споживача тяжіють ви­робництво шовкових і вовняних тканин, швейна промисловість, хлібо­булочні вироби, борошно, сірчана кислота, енергія ТЕЦ, залізобетон, цегла, меблі, цукор-рафінад, мала металургія. Вплив транспортного фактора дається взнаки не лише через вартість перевезень, а й через забезпеченість території транспорт­ним сполученням. Деякі вантажі (будівельні матеріали — пісок, щебінь, гравій, вугілля) перевозити на великі відстані невигідно, бо транспортні витрати не лише стають порівнянними з вартістю про­дукції, а й можуть перевищувати її. Фактор науково-технічного прогресу істотно впливає на розмі­щення продуктивних сил. Науково-технічна революція сприяє зни­женню матеріаломісткості виробництва, змінює співвідношення зна­чимості різних видів металів для господарства, розміщення деяких галузей. Так, приміром, електронний транспорт істотно послабив за­лежність виробництва від енергетичних баз, що особливо важливо для машинобудування, легкої промисловості, сільського господарства.

Фактори кон'юнктури ринку визначають рух цін, цінних паперів, розмірів виробництва, зайнятості. Кон'юнктура ринку здійснюється у співвідношеннях між наявними на ринку матеріальними ціннос­тями та послугами й потребою в них. Економіко-географічне положення об'єкта характеризує су­купність його відношень до інших об'єктів, що лежать поза ним. Найважливішими є відношення до джерел природних і трудовихресурсів, ринків збуту продукції, транспортна забезпеченість, екологіч­на ситуація. Екологічний фактор характеризує вплив господарства на приро­ду. Негативні наслідки впливу господарства на природне середови­ще визначаються неухильним зростанням споживання природних-ресурсів, що призводить до їхньдго вичерпання, забруднення природ­ного середовища відходами господарської діяльності, які негативно впливають на здоров'я людей. Для усунення протиріч між господар­ством і природою необхідна раціоналізація природокористування та екологізація господарської діяльності.