3 Загальні характеристики складних формальних організацій
Групи людей, діяльність яких свідомо координуються та створені керівництвом для досягнення спільної мети, називаються формальними. Під формальною організацією розуміють модель поведінки та стосунків, яка передбачена заздалегідь та на законних підставах планується для членів організації. Формальну організацію характеризує певний порядок, зафіксований у статуті, правилах, планах, нормах поведінки, що дає змогу свідомо координувати соціальні взаємодії для досягнення конкретної загальної мети.
Спільні характеристики складних формальних організацій:
Залежить від зовнішнього оточення
Р
Організація
есурси
результат ПРодукти і послуги
«
входи»
«виходи»
Рис.Відкрита система
Організації повністю залежні від навколишнього світу — від зовнішнього середовища — як відносно своїх ресурсів, так і відносно споживачів, користувачів їх результатами, яких вони прагнуть досягти. Зовнішнє середовище включає економічні умови, споживачів, профспілки, урядові акти, законодавство, конкуруючі організації, систему цінностей в суспільстві, суспільні погляди, техніку і технологію і інші складові
Горизонтальний поділ праці – поділ роботи на складові. Розділення великого об'єму роботи на численні невеликі спеціалізовані завдання, дозволяє організації проводити набагато більше продукції, ніж якби та ж сама кількість людей працювала самостійно. Складні організації здійснюють чітке горизонтальне розділення за рахунок утворення підрозділів, що виконують конкретні специфічні завдання і прагнуть досягти конкретної специфічної мети. Такі підрозділи часто називаються відділами або службами (відділи маркетингу, фінансів, закупівель, нерухомої власності і т.п.)
Вертикальний поділ праці – створення управлінської підпорядкованості ( ієрархії) Оскільки робота в організації розділяється на складові частини, хтось повинен координувати роботу групи для того, щоб вона була успішною. Відділяти роботу по координуванню дій від самих дій. Управління необхідне і є істотно важливою діяльністю для організації. Вертикальний розподіл праці приводить до виникнення декількох рівнів управління по вертикалі. Наприклад, папа, кардинал, архієпископ, єпископ, приходський священик. Чим нижче рівень, тим більше представників – піраміда.
Використання підрозділів – формальних підсистем всередині організації.
Необхідність управління – загального координування зусиль
4. Необхідність управління організаціями, суб'єкт та об'єкт правління.
Управління організацією — це безперервний процес впливу на продуктивність працівника, групи або організації в цілому з метою досягнення найкращих результатів з позиції поставленої мети. ".
Процес управління передбачає узгоджені дії, які і забезпечують, зрештою, здійснення загальної мети або набору цілей, що стоять перед організацією. Для координації дій має бути спеціальний орган, що реалізує функцію управління. Тому в будь-якій організації виділяються керуючу та керовану частини.
Кожна з позначених частин має певну самостійність і власне призначення. Об'єкт управління — система, що виконує рольову функцію організації, тоді як суб'єкт управління підтримує виходи цієї системи на рівні, що задовольняє задані умови її функціонування. Зв'язок у системі управління об'єднує суб'єкт та об'єкт управління в єдине ціле. її слід розглядати як джерело інформації для вироблення управлінських дій. Через канали зв'язку рухаються потоки інформації, що живлять всі підсистеми організації та забезпечують досягнення її мети.
У керуючу частину входить дирекція, менеджери та інформаційні підрозділи, що забезпечують роботу керівної ланки. Цю частину організації прийнято називати адміністративно-управлінським апаратом. Кінцевим продуктом керуючої частини є інформація. Керівна ланка — необхідний елемент будь-якої організації.
Головними суб'єктами здійснення управлінської діяльності є менеджери. Менеджер - це член організації, що здійснює управлінську діяльність та вирішує управлінські завдання.
Менеджери займають ключові позиції в управлінні організацією. Вони в організації виконують різноманітні ролі.
5. · · Рівні управління · Керівники нижчої ланки (операційні керівники). Найчисленніша категорія. Вони здійснюють контроль за виконанням виробничих завдань, за використанням ресурсів (сировини, устаткування, кадрів). До молодшим начальникам відносяться майстер, завідувач лабораторією і т.п. Робота керівника нижчої ланки є найрізноманітнішою, характеризується частими переходами від одного виду діяльності до іншого. Ступінь відповідальності керівників нижчої ланки не дуже висока, іноді в роботі присутня значна частка фізичної праці. · Керівники середньої ланки. Вони контролюють роботу керівників нижчої ланки і передають оброблену інформацію для керівників вищої ланки. До даного ланці відносяться: завідувачі відділом, декан і т.д. На керівників середньої ланки лягає істотно велика частка відповідальності. У великій організації може бути така кількість керівників середньої ланки, що може виникнути необхідність у поділі даної групи. І якщо такий поділ відбувається, то виникають два рівні, перший з яких називається верхнім рівнем середньої ланки управління, другий - низовим рівнем середньої ланки управління. Важко зробити узагальнення щодо характеру керівника середньої ланки, так вона значно варіює від організації до організації і навіть всередині однієї і тієї ж організації. Керівник середньої ланки часто очолює великий підрозділ чи відділ в організації. Характер його роботи більшою мірою визначається змістом роботи підрозділу, ніж організації в цілому. Вони готують інформацію для рішень, що приймаються керівниками вищої ланки і передають ці рішення, зазвичай після трансформації їх в технологічно зручній формі, у вигляді специфікацій і конкретних завдань низовим лінійним керівникам. · Керівники вищої ланки. Найменша категорія. Вони відповідають за розробку і реалізацію стратегії організації, за прийняття особливо важливих для неї рішень. До керівників вищої ланки відносяться: президент компанії, міністр, ректор і т.д. Робота керівника вищої ланки є дуже відповідальною, тому що фронт роботи великий, а темп діяльності напружений. Їх робота, в основному, полягає в розумовій діяльності. Вони постійно повинні приймати управлінські рішення.