Завдання 10

Головними видами декламаційної лірики були: елегійна лірика (елегії) — це вірші, у яких найчастіше звучали роздуми або настанови, оспівувалася природа, любовні і патріотичні почуття, і ямбічна лірика (ямби) — вірші, у яких автор когось звинувачував, сварив, засуджував або простою розмовною мовою говорив про буденні речі. Майстром елегії вважається Декламаційна лірика

Тіртей. Отже, перший зал віртуального поетичного музею, який ми відвідаємо, присвячений творчості видатного античного поета 7 століття до н.е. Тіртея.

Тіртей був поетом і воїном одночасно. Він боронив рідну землю.

Біографія Тіртея оповита легендами. Згідно з легендою, він був афінським громадянином, кульгавим учителем. Під час Мессенської війни спартанці звернулися до оракула за порадою: “Що зробити, щоб виграти війну?” Оракул порадив попросити афінян, щоб ті дали їм вождя. Спартанці були гордими воїнами. Вони не хотіли принижуватися перед афінянами, яких вважали своїми суперниками. Проте порадою оракула знехтувати вони не могли, тому і звернулися до афінян з проханням, щоб ті прислали їм свого полководця.

Вірші Тіртея зміцнювали бойовий дух воїнів, виховували в них почуття обов’язку перед Батьківщиною, пробуджували мужність і стійкість у бою, надихали на подвиг.

Тематика Тіртея — хвала спартанським установам, міфи, що освячують устрій спартанської громади, заклики до збереження «доброго порядку», прославляння військової доблесті й опис жалюгідної долі боягуза. Невимушені, але сильні вірші Тіртея стали в спартанців військовими піснями, прищеплювали співгромадянам ідею масового героїзму в ім'я батьківщини і народу. Уривки віршів Тіртея, що дійшли до нас у цитатах античних письменників, містять ряд інтерполяцій, які, можливо, належать спартанофільським колам афінської аристократії.

Архілох стверджує, що життя людини сповнене “лютих бід”, ворожнечі, проте людина повинна бути непохитною у всіх життєвих випробуваннях, стримано сприймати радість і нещастя, пофілософському ставитись до “змін у людському житті”.

Творчість Архілоха, повна безкомпромісності, щирості на грані з грубістю, чоловічої енергії, сили, є не тільки зразком ямбічної лірики — це було б надто мілко для його висоти польотів, але й джерелом натхнення багатьох поколінь людей.

Поезія Архілоха відобразила те, чому навчило його життя, те, що допомагало поетові вижити, те, що змушувало його боротись. У вірші «Серце, серце...» воїн-поет возвеличує стійкість перед бідами, підлістю .— хай навколо засідки ворогів, але це не привід здаватись. Там же ми бачимо його ставлення до перемог і поразок — «в міру радій, перемігши, не засмучуйся сильно, програвши». У цих словах — не тільки філософія битв, а й певний девіз, із яким ішов по життю Архілох. Хоча, якщо подумати, життя — теж битва, а ми в ньому — воїни

Завдання 11

Монодійна лірика.Сапфо.Анакреонт

Є поняття - мелічний жанр (або мелос), що виконувався або сольно (монодійний мелос), або колективом хоревтів (хоровий мелос). Мелос став засобом для вираження суб активного почуття: поет став носієм тих емоцій, які він відтворює. Провідні теми підказували дійсність. Це бли обрядові пісні, застольні, пісні про дружбу та кохання. Батьківщина – острів Лесбос.

Основна тематика творчості Сапфо — жіночі культові гімни, весільні пісні, любовні та дружні висловлення почуттів, адресовані ученицям «дому Муз». Сапфо широко використовує й фольклорну пісню та епос, але традиційні мотиви фольклорних та обрядових дівочих пісень набувають особистого звучання. Ліричні творіння Сапфо здебільшого позначені сяючою радістю, оптимізмом, пристрасним бажанням злитися з природою, яку поетеса безмірно любить і розуміє. Вона розмовляє з джерельцем, що «посилає крізь гілля яблунь своє дзюрчання ніжне», милується «льотом голубків», трояндами, своїми улюбленими квітами, які схилилися над печерою німф і з пелюстків яких «стікає томливо дрімота», дихає ароматом запашних трав, медунки та анісу, найпростіших польових квіток. Усі вони збуджують у ній бурхливі переживання

Головним мотивом поезії Сапфо, як можна судити з фрагментів віршів, що збереглися, була любов, були сильні, поривчасті, палкі почуття. Особливої слави зажили її епіталами: скарги дівчат на нареченого, який забирає їхню подругу, вихваляння краси нареченої тощо. Вірші елегічні та ямбічні виражали особисті почуття. Та була й урочиста лірика. Особливий її вид — дифірамб. Він бере початок від пісень, які прославляли Діоніса. Як загалом культ Діоніса, так і дифірамб мали ту особливість, що в ньому пафос доходив до екстазу. Дифірамб співали на фрігійський лад, з пристрасністю, що приводила слухачів у збуджений стан. Акомпонементом до дифірамбу були звуки флейти, а згодом кіфари. Співання дифірамбу поєднувалося з танцем, рухи в танці були поривчасті, стрімкі. У своїй любовній ліриці Сапфо поетизує любов та красу, із неприхованою пристрасністю висловлює вона свої палкі почуттяНаприклад, у поезії «До богів подібний мені здається» поетеса пристрасно і щиро розповідає про своє захоплення прекрасною людиною.

Вірші Анакреонта, написані на іонійському діалекті грецької мови, призначалися для сольного співу чи декламації у супроводі музичного інструменту .

У число ліричних творів, крім гімнів і Парфеній (хорових пісень, які виконувалися дівчатами), входять також любовні пісні і вірші-скарги на швидкоплинність молодості і швидкий прихід старості. Инвективной інтонації зустрічаються в ямбічних творах; найбільш відомі тут - звернення до «фракійському лошаті», норовистість якої потребує приборкання; злісний випад проти багатого вискочки по імені Артемон.

Анакреонт - спадкоємець Алкея та Сапфо, а проте тон його текстів більш світський і більш насмішкуватий. Концепція Анакреонта характеризується простотою у сприйнятті світу, іронією по відношенню до самого себе; глибоке почуття і пристрасть у Анакреонта відсутні. овнімотивирозмірене, свідомо культивується насолоду радостями життя: любов'ю, вином, бенкетами, свободою думки, емоційний фон - передчуття смерті і тягот старості.

В епоху політичних і соціальних переворотів, коли на очах Анакреонта так часто падали одні й піднімалися інші, поет «цінував легкі, швидкоплинні радості, прагнув до цього, зневажав мінливості майбутнього і забував про безповоротний минулому». Культ цього у Анакреонта, тим не менш, пройнятий духом поміркованості, оргіастічность йому чужа; вино «розбавлене водою, щоб пісня за чашею залишалася стрункою». Афіней зауважує, що Анакреонт «був тверезим, коли писав»; сам Анакреонт (а пізніше - наслідує йому Горацій) рішуче відкидає «скіфство» з його буйством; поет оспівує «любов до согласному гімну за повною чашею».

Анакреонт був відомий також як автор гімнів. Найбільш відомі і вважаються кращими два коротких гімну Артеміді і Діонісу (збереглося вісім та одинадцять рядків відповідно).