52.Неокласична виробнича функція та виробнича функція Леонтьєва

Виробнича функція Леонтьєва

Виробнича функція Леонтьєва має встановлені незмінні коефіцієнти

технології для поєднання вхідних факторів у певних пропорціях, щоб

виробити певний рівень вихідної продукції. Лише одне поєднання вхідних

факторів, одна технологія, одна факторна пропорція можуть забезпечити

виробництво даного обсягу продукції Q.

Якщо взяти два вхідних фактори К і L, то лише одна пропорція К/L, що

відображає коефіцієнт технології, забезпечить виробництво даного обсягу

продукції Q.

У виробничій функції Леонтьєва неможлива заміна факторів, вхідні фактори

використовуються разом тільки у фіксованій пропорції.

53.

54.

55. Рівновага виробництва: графічна, алгебраїчна та економічна інтерпретаці

56.

57. Суть та види витрат виробництва. Економічні та бухгалтерські витрати

Більшість економістів користуються положенням про те, що люди роблять здебільшого раціональний вибір, систематично зіставляючи рівень задоволення потреб з тими "жертвами", які вони мають принести. Таким чином, вважається, що і підприємства систематично намагаються зважувати доходи і видатки, щоб максималізувати свій прибуток.

Витрати в економіці пов'язані безпосередньо з відмовою від можливості виробництва альтернативних товарів і послуг. Це означає, що економічні витрати, або альтернативна вартість, будь-якого ресурсу дорівнюють його вартості, або цінності, за найкращого з усіх можливих варіантів його використання. Ця концепція витрат знайшла відображення у кривій виробничих можливостей на рис. 2.1. Метал, використаний для виробництва зброї, втрачений для виготовлення літаків цивільної авіації, автомобілів або будівництва житлових будинків.

Для окремої фірми економічні витрати — це платежі, які вона зобов'язана зробити, або ті доходи, які ця фірма зобов'язана забезпечити постачальникові ресурсів, щоб відволікти ці ресурси від використання в альтернативних виробництвах. Ці витрати можуть бути або явними, або неявними. Грошові виплати чи видатки, які підприємство несе на користь постачальників сировини, палива, транспортних послуг, енергії тощо, називаються явними витратами" Тобто явні витрати являють собою плату за ресурси постачальникам, які не належать до числа власників цієї фірми.

Однак кожна фірма може використовувати певні ресурси, що належать їй самій. Витрати на власні і самостійно використовувані ресурси являють собою неоплачувані, або неявні витрати. Для фірми ці неявні витрати рівні грошовим платежам, які могли б бути отримані за самостійно використані (найефективнішим чином) ресурси.

Важливо відзначити, що плата за підприємницьку діяльність виступає як елемент витрат. Мінімальна плата, необхідна, щоб втримати "підприємницький хист" на такому підприємстві, називається нормальним прибутком. Отже, нормальна винагорода за виконання підприємницьких функцій є таким же елементом неявних витрат, як неявна рента і неявна заробітна плата. Якщо ці мінімальні винагороди не забезпечуються, підприємець може переорієнтуватися і змінити напрям діяльності на інший, привабливіший, або й відмовитися від ролі підприємця задля отримання заробітної плати. Тобто економісти вважають витратами всі платежі — неявні та явні, включаючи до перших і нормальний прибуток, — необхідні для того, щоб залучити й утримати ресурси в межах даного напрямку діяльності.

Проте економісти і бухгалтери по-різному розуміють значення поняття "прибуток". Бухгалтерський прибуток — то загальний виторг підприємства за вирахуванням явних витрат.

Дещо по-іншому визначають прибуток економісти. Вони розглядають економічний прибуток як загальний виторг за вирахуванням усіх витрат (явних і неявних, включаючи до останніх і нормальний прибуток підприємця).

Тому, коли економіст говорить, що підприємство ледве покриває затрати, це означає, що всі явні і внутрішні витрати відшкодовуються, а підприємець отримує такий дохід, якого ледве вистачає, щоб утримати його або його талант у межах цього напрямку діяльності. Якщо сума грошових надходжень перевищує економічні витрати підприємства, це перевищення нагромаджується в руках підприємця і воно називається економічним, або чистим, прибутком. Тобто економічний прибуток дорівнює загальному виторгу за вирахуванням економічних витрат (явних і неявних) на всі ресурси.

Таким чином, економічний прибуток не включається у витрати, оскільки за визначенням — це дохід, отриманий зверх нормального прибутку, необхідний для збереження зацікавленості підприємця у цьому напрямку діяльності. Він пов'язаний з прийняттям на себе ризику, а також з монопольною владою.

60

Довгостроковий період ‑ такий часовий проміжок, протягом якого фірма в змозі змінити кількість усіх ресурсів, включаючи і виробничі потужності. За своєю тривалістю цей період достатній для того, щоб одні фірми змогли залишити галузь, а інші, навпаки, ввійти в неї.

Оскільки у довгостроковому періоді змінний характер всіх застосовуваних факторів дозволяє фірмі використовувати найбільш оптимальні варіанти їх поєднання, то це неодмінно позначиться на величині і динаміці зміни її середніх витрат.

Мал. 46. Крива довгострокових середніх витрат фірми.

При збільшенні обсягів виробництва, необхідно розширювати потужності. При цьому середні загальні витрати на початковому етапі розширення виробництва знижуватимуться, а потім, коли виробництво буде залучати все нові і нові потужності, стануть зростати. Для пояснення таких закономірностей розглянемо особливості побудови кривої довгострокових середніх загальних витрат ATC. На мал. 46 представлені п'ять різних варіантів (I-V) розмірів підприємства, розрахованих на виробництво різних обсягів продукції при найменших середніх витратах ATC. Ці варіанти фірма може розглядати як щаблі свого зростання. На якихось проміжках (щаблях) своєї діяльності вона не змінює своїх виробничих потужностей, а використовує те, що є, тобто можна вважати, що на кожному щаблі фірма функціонує у короткостроковому періоді. Тому крива, що описує її витрати на даному етапі, буде кривою короткострокових середніх загальних витрат.

Крива середніх загальних витрат ATC₁описує короткострокові середні витрати для найменшого з аналізованих підприємств. Це означає, що коли підприємець ставить за мету отримати обсяг продукції, який не перевищує 20 одиниць, то він вибере саме цей варіант. Цей обсяг продукції може бути виготовлений і на підприємстві великих розмірів, але в такому випадку загальні середні витрати збільшилися б, оскільки виробничі потужності виявилися б недовикористаними. Отже, вибір другого варіанту розміру підприємства передбачає розширення обсягу випуску в параметрах між 20 і 30 одиницями продукції. На мал. 46 крива ATC₅описує витрати відносно самого великого з аналізованих варіантів розміру підприємства з обсягом випуску понад 60 одиниць.

На практиці існує безліч варіантів розмірів підприємства. Розглянувши сукупність короткострокових кривих для кожного варіанту, можна зрозуміти, як будується крива довгострокових середніх витрат. Вона охоплює всі можливі криві короткострокових середніх загальних витрат ATC. Крива LATC показує найменші витрати виробництва будь-якого заданого обсягу випуску за умови, що фірма мала необхідний час для зміни всіх своїх виробничих факторів.

Мал. 47. Динаміка довгострокових середніх витрат (LATC): I - економія від зростання масштабу виробництва; II - постійна віддача від зростання масштабу виробництва; III - зростання витрат залежно від зростання масштабу виробництва.

З мал. 47 видно, що нарощування виробничих потужностей підприємства супроводжуватиметься зниженням середніх загальних витрат на виробництво одиниці продукції аж до досягнення розмірів підприємства, що відповідає третьому варіанту. Подальше нарощування обсягів виробництва супроводжуватиметься підвищенням довгострокових середніх загальних витрат. Чому так відбувається? Чому крива довгострокових витрат ATC має дугоподібну форму? Законом спадної віддачі це явище пояснити не можливо, оскільки умовою його дії є сталість хоча б одного з застосовуваних виробничих факторів. Проте у довгостроковому періоді змінюватися можуть всі фактори. Динаміку кривої довгострокових середніх загальних витрат можна пояснити за допомогою ефекту масштабу (це поняття розглядалося у розділі 5.4 з погляду зміни обсягів випуску, а в даному розділі розглядатиметься з погляду витрат). Зміна фірмою параметрів своєї діяльності, перехід від одного варіанту розмірів підприємства до іншого призводить до зміни в масштабі виробництва. Реакція довгострокових середніх витрат на зміну масштабу виробництва може бути різною:

1. Якщо на якомусь часовому інтервалі довгострокові середні витрати знижуються зі збільшенням обсягу випуску продукції, то має місце економія, зумовлена зростанням масштабу виробництва (позитивний ефект масштабу). Наприклад, збільшення кількості застосовуваних ресурсів на 10 % викликало зростання обсягу випуску на 12 %. Цей період часу з обсягом випуску OQ₁відповідає варіанту I функціонування фірми що розширюється (мал. 47). Є низка факторів, що обумовлюють ефект економії:

а) поглиблення спеціалізації праці . Зосередження зусиль працівника на більш вузькому полі діяльності, неминуче підвищує продуктивність його праці. Сказане стосується не тільки працівників на виробництві,а й до управлінського персоналу;

б) неподільність виробництва . Будь-яка фірма для здійснення своєї діяльності повинна мати певний мінімальний обсяг деяких ресурсів. Поняття неподільності тут вжито в тому сенсі, що при зміні обсягу випуску, не можна використовувати,скажімо, половину цоьго обсягу ресурсів. Даний обсяг ресурсів повинен бути використаний цілком. Уміру зростання фірми витрати на такі ресурси не збільшуються (чи збільшуються трохи), тому величина їхніх витрат на одиницю продукції зменшується. Так, априклад, офіс зі своєю "начинкою" може задовольняти потреби фірми на певному етапі її зростання без жодних кількісних змін;

в) застосування нових технологій . Застосування у виробництві різних технічних нововведень потребує значних фінансових і інших витрат. Як правило, невеликі фірми часто просто не в змозі дозволити собі такі витрати. До того ж ефективність застосування нової техніки найбільш повно виявляє себе в умовах великого обсягу виробництва;

г) виробництво побічної продукції . Велика фірма не в змозі ефективно використовувати неминучі при виробництві відходи. Їх переробку здійснюють допоміжні виробництва, що, в кінцевому підсумку, призводить до зниження довгострокових середніх загальних витрат.

2. Якщо на певному часовому інтервалі виробництва довгострокові середні загальні витрати за умов збільшення обсягу випуску зростають, то можуть мати місце збитки від масштабу зростання виробництва (негативний ефект масштабу). Наприклад, збільшення кількості застосовуваних ресурсів на 10 % викликало зростання обсягу випуску на 7 %. Цей інтервал з обсягом випуску понад OQ₂відповідає варіанту III функціонування фірми що розширюється (мал. 47).

Причиною негативного ефекту масштабу можуть бути, по-перше, технічні чинники. Так, великомасштабне виробництво вимагає відповідної сировинної бази, і можливі зриви поставок сировини, енергії, допоміжних матеріалів відчутно вдарять по виробничим витратам. Ілюструє цю ситуацію приклад з нашого недалекого минулого, коли витрати на доставку кормів для гігантських тваринницьких комплексів на такі відстані зросли настільки, що витрати на виробництво одиниці продукції стрімко поповзли вгору.

По-друге, збитки від зростання масштабу виробництва можуть бути викликані організаційними причинами. Розширення адміністративно-управлінського апарату, відірваність "верхніх поверхів" управління від безпосереднього виробництва, втрата гнучкості й оперативності в управлінських рішеннях не може не викликати зростання довгострокових середніх загальних витрат.

3. Якщо протягом певного часу виробництва довгострокові середні загальні витрати ніяк не реагують на зміну обсягу випуску, тобто. залишаються незмінними, то фірма матиме постійний ефект від зміни масштабу виробництва . Наприклад, зростання застосування ресурсів на 10 % викликало зростання обсягів виробництва також на 10 %. Цей часовий інтервал відповідає варіанту II функціонування фірми, що розширюється (мал. 47).

Суть ефекту масштабу зводиться до того, в одних випадках розширення обсягу випуску супроводжуватиметься зниженням довгострокових середніх загальних витрат, в інших ‑ їх збільшенням. Ця обставина істотно впливає на структуру тієї чи іншої галузі. Щоб зрозуміти цей вплив, вводиться поняття мінімального ефективного масштабу (MES), тобто. найменшого обсягу виробництва, за якого фірма може мінімізувати свої довгострокові середні загальні витрати. На мал. 47 видно, що це можливо при обсязі випуску OQ₁.

Вибір оптимального розміру підприємства залежатиме від того, як себе поводять довгострокові середні загальні витрати.

Якщо спостерігається тенденція зниження останніх зі збільшенням обсягу випуску і якщо цей часовий інтервал досить тривалий (мал. 48, а), то найбільшу ефективність продемонструють великі фірми, оскільки вони мають можливість найбільш повно використовувати наслідки позитивного ефекту масштабу. Якщо ж позитивний ефект масштабу є відносно нетривалим (мал. 48, б), і швидко змінюються негативним ефектом, то ефективніше інших виглядатимуть невеликі фірми, оскільки вони в змозі оперативно вносити необхідні корективи в свою господарську політику. Значною є питома вага виробництва малих фірм в сільському господарстві, сфері послуг і деяких галузях легкої промисловості.

У випадку достатньої тривалості часового інтервалу з постійною віддачею від виробничих факторів, коли позитивний ефект масштабу вже себе вичерпав, а негативний не набирає чинності до тих пір, доки не досягнуто значних обсягів виробництва, однаково ефективними будуть великі і малі фірми. Цій ситуації на мал.47 відповідає відрізок кривої довгострокових середніх витрат, який описує обсяг виробництва Q₁Q₂.

Мал. 48. Типи кривих довгострокових ATC

Не можна вважати, що в усіх випадках розширення обсягів випуску супроводжуватиметься чітко окресленою зміною названих тимчасових інтервалів. Господарський досвід показує, що для деяких галузей (наприклад, для обробної) типовою є відносна тривалість позитивного ефекту масштабу за умови великих обсягів випуску (мал.48, в).

З мал. 48.в видно, що крива довгострокових ATC спочатку стрімко падає, потім темп падіння уповільнюється, вона плавно знижується при збільшенні обсягу випуску. Середні витрати наближаються до постійних. Такі криві називаються ще L-подібними кривими.

В цілому структура галузі залежить не тільки від умов формування довгострокових середніх витрат, а й від ролі державної економічної політики, місця національної економіки в системі міжнародного поділу праці і ряду інших чинників.

61.

Мінімізація витрат у довгостроковому періоді — основне завдання, яке реалізується шляхом зміни всіх факторів виробництва.

Криві витрат у довгостроковому періоді показують мінімальні ьятрати виробництва будь-якого обоягу продукції, якщо всі фактори виробництва є змінними.

Протягом довгострокового періоду виробники мають можливість контролювати обсяг випуску і витрати, змінюючи не тільки інтенсивність виробничої діяльності на підприємстві, але й розміри і кількість підприємств.

Приклад¹

Фірма розглядає 4 варіанти розмірів своїх заводів. Розміри кожного з них дозволяють працювати з мінімальними середніми витратами (АС) при обсягах випуску, що відрізняються один від одного на 1000 одиниць.

Варіанти випуску продукції: 1000, 2000, 3000, 4000 одиниць. Накреслимо короткострокові криві витрат для всіх заводів (рис. 8.3).

Довгострокова крива середніх витрат (LAC) отримується з короткострокових кривих середніх витрат (АС,, АС₂, АС₃, АС₄).

LAC має плавний вигляд, якщо розмір підприємства можна змінювати таким чином, щоб обсяг продукції (при мінімальних АС) був на одиницю більшим, ніж на попередньому підприємстві.

Якщо еластичність розширення виробництва така, що при мінімальних середніх витратах (АС) випуск збільшується на одиницю, то крива середніх витрат у довгостроковому періоді (LAC) є відповідною множиною кривих середніх витрат (рис. 8.4).

Граничні витрати в довгостроковому періоді (LMC — Long Marginal Cost) — це величина зміни витрат при зміні обсягу випуску, коли всі фактори виробництва є змінними; це приріст витрат виробництва в умовах можливої зміни розмірів підприємства.

Є три варіанти співвідношення LMC і LAC:

LMC < LAC — підприємства зменшуються.

LMC > LAC — підприємства збільшуються.

LMC = LAC — коли LAC постійні або мають мінімальне значення.

63.

Метою функціонування будь-якої фірми є прибуток, як результат її діяльності. Розмір отримуваного фірмою прибутку залежить від якості внутрішнього менеджменту, а також від ступіня конкуренції і від ступіня впливу фіми на ціну продукції.

Умови взаємодії фірм і ціноутворення на ринках залежать від типу ринкової структури, який визначається наступними характеристиками:

1. Часткою фірми в ринковому обсязі попиту і пропозиції;

2. Ступінем однорідності продукції на ринку;

3. Можливістю входження нових фірм на ринок и виходу з нього;

4. Умовами взаємодії продавців і покупців на ринку, можливість змови учасників;

5. Доступом до інформації, необхідної для визначення поведінки на ринку.

Існує декілька типів ринкових структур: досконала конкуренція, монополія, олігополія і монополістична конкуренція. Коротка характеристика цих ринкових структур наведена в таблиці 10.

Таблиця 10. Характеристика типів ринкових структур

Тип ринкової структури	Кількість фірми	Характер продукції	Вхід / вихід	Доступ до інформації	Приклади
Досконала конкуренція	Багато дрібних фірм	Однорідний	Вільний	Вільний	Ринки сільськогосподарської продукції
Монополія,	Одна велика фірма	Унікальний	Неможливий	З труднощами	Залізниця, “Укртелеком”
Олігополія	Дві – десять фірм	Однорідний чи диференційований	Можливі окремі перепони	Деякі обмеження	Ринки сталі, алюмінію, автомобільної, побутової техніки
Монополістична конкуренція	Багато дрібних і середніх фірм	Диференційований	Вільний	Деякі обмеження	Харчова і легка промисловість, побутова хімія

Досконала конкуренція – такий тип ринкової структури, для якого характерні:

1. Велика кількість дрібних фірм, частка кожної з яких у загальному обсязі попиту і пропозиції незначна;

2. Абсолютна однорідність продукції фірми;

3. Можливість вільно входити на ринок і залишати його;

4. Відсутність взаємодії постачальників і споживачів між собою, поведінка учасників на ринку не є стратегічною;

5. Повна поінформованість всіх учасників ринку.

Порушення будь-якої з цих умов призводить до ринку з недосконалою конкуренцією.

Варто зазначити, що реальних ринків, де одночасно і в повному обсязі виконуються всі ці умови, не існує. Мова йде про ідеальну модель ринку, своєрідний еталон, відхилення від якого можуть призвести до певних суспільних втрат.

Серед існуючих ринків до умов ринкової конкуренції наближаються деякі сільськогосподарські ринки, валютні ринки, фондові біржі.

Основна відмінність недосконало конкурентних ринків від досконало конкурентних ринків полягає у можливості учасників неконкурентних ринків в тій чи іншій мірі впливати на ринкові ціни, в той час як учасники повністю конкурентного ринку приймають ціну як задану (price-takers).

64.

Нам уже відомо: 1) кількість продукту, яку хоче придбати споживач, залежить від його ціни; 2) крива попиту показує, скільки може заплатити споживач за різні

КІЛЬКОСТІ продукту; 3) ціна на кривій попиту показує, скільки споживач може заплатити за кожну одиницю виробленого продукту. Виторг – це сума грошей, .яка надходить вiд продажу фiрмою певної кiлькостi товарiв I послуг. Виділяють три види виторгу: середнiй, граничний та загальний.Ціна покупця фактично представляє той дохід, який продавець сподівається отримати за кожну продану одиницю продукції.

Середній виторг — це сума грошей, яку отримує продавець за продану одиницю продукції.

Крива попиту показує виробникові суму, яку він може отримати за продану одиницю із загального обсягу продукції.Крива попиту на продукцію фірми є водночас кривою середнього виторгу. Те, що є ціною за одиницю продукції для покупця, є виторгом за одиницю продукції, або середнім виторгом, для продавця. Якщо покупець має заплатити дві гривні за одиницю продукції, то виторг від цієї одиниці, або середній виторг, який отримає продавець, становить дві гривні.Ціна і середній виторг збігаються; це явище доцільно розглядати з двох позицій — продавця і покупця . Відтак випливає, що АR= Р,де Р— ціна продукту, АR — середній виторг.

 Загальний виторг — це добуток ціни та кількості проданого продукту: ТR = АRхQ. Оскільки АR= Р, то ТR=Рx Q.

 Граничний виторг — це зміна загального виторгу фірми, що походить із продажуоднієї додаткової одиниці її продукту. МR — це додатковий виторг, отриманий виробником внаслідок зниження ціни і продажу додаткової одиниці продукції.Граничний виторг обчислюють за формулою:

МR=< ТК /<Q,де <ТК — зміна загального виторгу;<Q — зміна кількості проданої продукції.

66.

Визначення ефектів доходу та заміщення для різних благ.

Реакція споживача на зміну ціни може бути поділена на два моменти. У відповідь на зміну відносних цін споживач замінює блага, які відносно подорожчали, на ті, які відносно подешевшали, має місце ефект заміни. У відповідь на зміну реального доходу споживач змінює обсяг благ залежно від їх різновиду (повноцінні чи неповноцінні) – має місце ефект доходу. Якщо благо вважається споживачем повноцінним, обсяг його споживання при зростанні ціни зменшується, якщо неповноцінним – обсяг споживання збільшується. Результати спільного впливу ефекту заміни та ефекту доходу для різних благ подано на рис.4.6 і рис.4.7 ст.33.

Ефект заміщення – це ефект, який вказує на те, що споживач у процесі споживання заміщує товаром, що став дешевшим (х), інші більш дорогі товари (у,…). Це показується рухом вздовж кривої байдужості Un.

Ефект доходу – це ефект, який виникає внаслідок впливу на попит споживача зміни обсягу його реального доходу. Зміна останнього викликана зміною ціни товару (х) без врахування ефекту заміщення. Ефект доходу показує переміщення від одної кривої байдужості U1 до іншої U2

Цінова еластичність попиту: суть, методика обчислення, чинники.

Важливу роль у вивченні можливих реакцій економічних суб”єктів на зміну ціни відіграє поняття еластичності. Еластичність – це чутливість однієї економічної змінної до зміни іншої економічної змінної, її здатність реагувати на цю зміну. Еластичність попиту відносно ціни (цінова еластичність) показує, наскільки змінюється обсяг попиту залежно від зміни ціни. При зміні еластичності попиту практичне значення мають не абсолютні величини, а відносні. Тому

де ЕDP – цінова еластичність попиту; Q – зміна обсягу попиту; Р – зміна ціни.

Якщо зміна ціни на 1% викликає зміну обсягу попиту більшу, ніж 1%, - маємо еластичний попит, ЕDP1 Якщо зміна ціни на 1% призводить до зміни в обсязі попиту меншої, , ніж 1%, - маємо нееластичний попит, ЕDP1. Попит одинично-еластичний, коли ЕDP1 (це означає, що попит зростає (спадає) відповідно до зміни ціни). Якщо зміна ціни не викликає ніякої зміни попиту (тобто ЕDP0), тоді ми маємо досконало нееластичний попит. Якщо ж нескінченно мала змінна ціни викликає незкінченне розширення попиту (тобто ЕDP), тоді ми маємо досконало еластичний попит. Точкова ел-ть характеризує відносну зміну попиту при нескінченно малій зміні ціни. Дугова ел-ть –ел-ть між двома точками і визначаеться як середня ел-ть за формулою центральної точки.

Формула центральної точки цінової ел-ті

Фактори цінової еластичності :

• Важливість товару для споживача (предмети розкошу- ел., хліб – неел.)

• Рівень замінюваності товару (чим більше субститутів – тим більша ел. попиту)

• Питома вага товару в доході споживача (чим більша – тим ел-ше)

Фактор часу (попит на товар біль еластичний в довгостроковому періоді)

Вплив зміни цін на сукупну виручку товаровиробників за умов різної еластичності попиту.

За умов різної еластичності попиту зміна ціни викликає відповідну реакцію покупців на зміну обсягів покупок і сукупного виторгу. Так, при зниженні ціни за еластичного попиту обсяг покупок різко зростає, зростає і сукупний виторг. При зниженні ціни за нееластичного попиту попит зростає дуже повільно, а сукупний виторг спадає. Існує загальне правило: якщо попит нееластичний, то сукупний виторг продавця змінюється в тому ж напрямі, що і ціна. За еластичного попиту напрями зміни цих величин протилежні.

68-69.

Для максимізації прибутку співставляють дані про доходи і витрати фірми. Прибуток максимізує такий об"єм виробництва коли співвідношення валового доходу до валових затрат є більшим від 1, а відношення граничного доходу до граничних витрат рівне 1.

Існує два методи максимізації прибутку фірми.

1. Метод порівняння загального доходу і загальних витрат.

Ми вже знаємо, що економічний прибуток фірми є різницею між загальним виторгом і загальними витратами: Еп = ВД- ВВ.

Прибуток може бути додатним, від'ємним і рівним нулю. Якщо ВД > ВВ у то фірма має прибуток (ЕП> 0). Якщо ВД = ВВ, то економічного прибутку фірма не має (ЕР = 0).

Якщо ВД <ВВ, то фірма матиме збитки (від'ємний прибуток): -ЕП(ЕП<0).

Побудуємо криві фірми ВВ і ВД та розмістимо їх на одному графіку 9.22.

Проаналізуємо співвідношення ВВ і ВД. На проміжку між 0 і OKI тому, що ВВ>ВД, економічний прибуток буде від'ємний (-£77).

У точці А, ЕП = 0. На проміжку від 0 до /О, £77 > 0. У точці В (рівень КЗ), ЕП знову дорівнює нулю внаслідок того, що ВД = ВВ.

Рівень /О є граничним. Поза 0Ю фірма має - ЕП (ЕП < 0), тобто збитки на всіх рівнях вище за ОТО. Геометрично -ЕП є відстанню по вертикалі на будь-якому рівні К між ВД і ВВ9 на що вказує фігурна дужка.

Оскільки від 0К до 0ІО ВД більший за ВВ і £77 додатним, то фірма буде діяти в межах рівня випуску продукції 0К і QKS. У точці К*

прибуток £77 максимальний, бо відстань між ВД і ВВ є найбільшою. У цій точці нахили обох кривих ВВ і ВД однакові.

Отже, порівнявши ВД і ВВ, робимо висновок: найбільш прибутковим для фірми буде рівень випуску продукції 0К* цс той рівень, за якого £77 буде максимальним.

2. Метод порівняння граничного доходу і граничних витрат.

Побудуємо на одному графіку 9.23 криві фірми ГД і ГВ.

З геометричної точки зору граничні витрати, як відношення приросту загальних витрат до зміни кількості реалізованої продукції, є нахилом кривої загальних витрат.

Відповідно відношення зміни величини валового доходу до зміни кількості реалізованої продукції є показником граничного доходу і характеризує кут нахилу його кривої.

Загальним правилом для максимізації прибутку є тс, що фірма отримує максимальний прибуток тоді, коли вона виробляє той рівень виробництва Ку за якого ГД = ГВ. Це правило є обов'язковим для всіх фірм, незалежно від того в яких умовах вони працюють.

Показник граничного економічного прибутку ГЕП = ГД - ГВ; або граничний економічний прибуток, як відношення зміни економічного прибутку до зміни кількості реалізованої продукції - є нахилом кривої ЕП.

Якщо ГД = ГВ, то ГЕП = 0. Це означає, що ніякого додаткового прибутку, що долучається до ЕП у результаті ще однієї додаткової одиниці реалізованої продукції немає. ЕП за даного рівня виробництва К є максимальним.

Коли ГД > ГВУ то існує певний додатковий прибуток що може бути отриманий в результаті виробництва додаткової продукції. Отже збільшуючи рівень виробництва К фірма підвищить прибуток. ГЕП >0, ЕП зростає, а витрати зменшуються.

У випадку, коли ГВ > ГД виникають втрати бо додаткова одиниця продукції не приносить додаткового прибутку за даного рівня виробництва, ЕП зменшується, збільшувати виробництво немає змісту. ГЕП < із.

У нашому прикладі графік 9-23 при виробництві на проміжку від 0 до К*$

ГД > ГВ. це свідчить, що кожна додаткова одиниця продукції додає більше до ВД, ніж до ВВ. Тому £77 зростає, ГЕП> 0.

У точці К* ГД = ГВ, кожна додаткова одиниця продукції додає одночасно ідо за трат і до прибутку. Тут ГЕП=0.

Поза рівнем виробництва ГВ > ГД і при виробленні додаткової одиниці більше додається до ВВ ніж до ВД. ГЕП< 0, ЕП падає.

Отже, максимальний прибуток (тах ЕП) досягається тоді, коли додаткова одиниця випуску продукції і спричинятиме зростання ЕП не знаходиться в точці К*

Правило максимізації прибутку полягає у рівності граничного доходу і граничних витрат.

70.

Метою фірми на ринку монополістичної конкуренції є максимізація прибутку чи мінімізація збитків у короткостроковому періоді і винятково максимізація прибутку в довгостроковому періоді. мал. 69. Графік вибору оптимального обсягу у короткостроковому періоді при максимізації прибутку . У першу чергу звертає на себе увага крива попиту (D). Вона задовольняє умову недосконалої конкуренції – попит має негативний нахил. Фірма, що діє в умовах монополістичної конкуренції, завдяки диференціації продукту на своєму сегменті ринку має монопольну владу, тому і крива попиту здобуває характерний негативний нахил: ріст обсягу реалізації досягається за рахунок зниження ціни. По-друге, механізм визначення фірмою оптимального розміру виробництва в умовах монополістичної конкуренції полягає в тому, що фірма максимізує прибуток вибираючи обсяг, при якому MC=MR . Іншими словами фірма нарощує виробництво доти, поки додаткові витрати, пов'язані з випуском ще однієї одиниці продукції, не починають перевищувати додатковий дохід від її реалізації . Відповідно точка перетину MC і MR на графіку дає той обсяг випуску продукції Q , продаючи який за ціною Р фірма максимізує свій прибуток (мал. 69 ) чи мінімізує збитки (мал. 70) Умови максимізації прибутку для фірми на ринку монополістичної конкуренції наступні: MC=MR

При зміні ринкової ситуації (зниження попиту і відповідно зниження ціни) у фірми в короткостроковому періоді можуть виникнути збитки. У випадку, якщо ціна перевищує середні змінні витрати ( AVC ), продовжуючи випуск, фірма мінімізує збитки. Якщо ж ціна нижче середніх змінних витрат варто тимчасово призупинити виробництво. мал. 70. Графік вибору оптимального обсягу випуску фірмою, що мінімізує витрати. Припустимо, що продавець на монопольно-конкурентному ринку безалкогольних напоїв прагне максимізувати прибуток. Його товар відрізняється від товарів продавців-конкурентів, за смаком і тому, що він має більше натуральних домішок. У цьому випадку продавець може підняти ціну без падіння рівня продажів до нуля, тому що знайдуться покупці, які готові платити підвищену ціну за цей продукт, (інше залежить від еластичності попиту на цей товар, тобто чи покриє прибуток від збільшення ціни втрати від скорочення продажів чи ні). Попит і граничний доход залежать також від цін, установлених конкуруючими фірмами. Якби вони знизили свої ціни, то дана фірма безалкогольних напоїв продала б менше за даною ціною. Протилежне було б справедливо, якби конкуренти підняли свої ціни. Але, як уже говорилося раніше, монопольна-конкурентна фірма не враховує реакції конкурентів, коли встановлює ціни або орієнтири з обсягів продажу. мал.71. Короткострокова рівновага фірми безалкогольних напоїв Короткострокова рівновага фірми безалкогольних напоїв представлено на (мал. 71). Обсяг випуску, за якого максимальний прибуток складає 2000л. на місяць і відповідає точці, у якій MR=MC. Щоб продати цю кількість товару фірма встановлює ціну 3 гривні за літр. За такою ціною обсяг попиту, відповідає точці A на кривій попиту. Середні витрати на щомісячний випуск 2000 літрів рівні 2 гривень за літр. Отже, прибуток з одиниці випуску складає 1 гривню. Загальний місячний прибуток представлений на графіку заштрихованою площею і дорівнює 2000 гривням. Це означає, що фірми отримують більше, ніж нормальний прибуток. Отже, власники фірми одержать більше від факторів виробництва, якими вони володіють і які самі надають, ніж вони могли б здобути, функціонуючи на ринку досконалої конкуренції В кінці 2010 на початку 2011 року на Україні було започатковано реформу податкової системи і країна отримала податковий кодекс. Новий подактовий кодекс тимчасово зберіг спрощену систему оподаткування і основним її єлементом залишено єдиний податок, який необхідно сплачувати щомісячно не пізніше 20 чмсла.

50.

Якщо дещо ускладнити виробничу функцію, аналізуючи залежність обсягів виробництва від двох факторів (наприклад, праці і капіталу), то можна скласти виробничу сітку — таблицю, що описує виробничу функцію для певного максимального обсягу продукції, який може бути вироблений при кожній комбінації факторів виробництва. Виробнича сітка показує, що деякі обсяги продукції можна отримати при різних альтернативних наборах факторів виробництва. Якщо графічно сполучити точки, що характеризують альтернативні комбінації факторів при певному обсязі виробництва продукції, то отримаємо криву, що називається ізоквантою

Ізокванта — це крива, що відображає альтернативні варіанти ресурсів, які використовуються для виробництва певного обсягу продукції. Точки М і N показують такі комбінації факторів виробництва (Ь і К), які дають змогу виробити 50 тисяч зошитів. А комбінація Я дає змогу виробити їх значно більше. Через цю точку можна провести іншу ізокванту. Так будується карта ізоквант (рис. 7 .4).

Карта ізоквант — це множина ізоквант, що відображає максимальний випуск продукції за будь-яких комбінацій факторів виробництва. Криві ізоквант ніколи не перетинаються. Чим далі ізокванта від початку координат, тим більшому обсягу виробництва продукції вона відповідає.

Аналізуючи ізокванти, можна визначити показник заміщення одного фактора виробництва іншим. Гранична норма технологічного заміщення капіталу працею визначається обсягом праці, яка може замінити одиницю капіталу Це означає, що кожну втрачену одиницю капіталу необхідно замінювати все більшою кількістю праці. Це пояснюється тим, що фактори виробництва не можуть повністю замінювати один одного. Кожний з них не може робити те, що може інший, або якщо й може, то гірше.

Гранична норма технологічного заміщення праці капіталом (MRTS_LK) визначається обсягом капіталу, який може замінити одиницю праці:

MRTS_LK = AK/AL.

Граничну норму технологічного заміщення факторів виробництва можна також розрахувати через граничні продукти.

Дійсно, якщо при зменшенні капіталу з К, до К₂ та зростанні кількості праці з L, до L₂ (див. 7.3) виробник залишається на тій самій ізокванті, то можна довести таку рівність:

AK/AL = -MP_L/MP_K.

Оскільки MP_L= ATP_L / AL, а МР_К = АТР_К / АК, то:

MP_L /МР_К = ATP_L /AL /АТР_К /АК= ATP_L /AL х АК /АТР_К = - АК

/AL.

Оскільки ATP_L і АТР_К — це зміни сукупного продукту під впливом змін відповідних факторів виробництва (L і К), то на одній ізокванті вони повинні взаємно компенсуватись, щоб загальна кількість продукції не змінилась. Причому зміни сукупного продукту (ЛТР, і АТР_К) різнонаправлені, тобто мають різний знак, адже праця збільшується, а капітал зменшується. Саме через це в доведеній нами рівності з'являється знак "мінус":

MP_L/MP_K=-AK/AL.

Цю рівність можна переписати і так:

MRTS_LK = AK/AL = -MP_L/МР_К.

Форма ізокванти (крива випукла до початку системи координат) показує, що гранична норма технологічного заміщення капіталу працею зростає при просуванні вниз уздовж ізокванти (рис. 7.5).

Це означає, що кожну втрачену одиницю капіталу необхідно замінювати все більшою кількістю праці. Це пояснюється тим, що фактори виробництва не можуть повністю замінювати один одного. Кожний з них не може робити те, що може інший, або, якщо й може, то гірше.

Зростаюча гранична норма технологічного заміщення капіталу працею властива для більшості виробничих процесів, але існують деякі винятки, де ця залежність дещо інша.

І. Фактори виробництва можуть використовуватись лише в певній пропорції. Прикладом є співвідношення автомобілів і водіїв. Якщо кількість автомашин незмінна, то збільшення кількості шоферів не призведе до зростання обсягів продукції. І навпаки, збільшення кількості автомобілів при фіксованій кількості шоферів також не покращить ситуацію. Аналогічні приклади можна знайти і в промисловості, і в сільському господарстві та в інших галузях і видах виробництва, де співвідношення між факторами виробництва є фіксованим. Ізокванта в цьому випадку матиме вигляд прямого кута, а гранична норма технологічного заміщення буде дорівнювати нулю (рис. 7.6).

51.

У довгостроковому періоді всі фактори виробництва є змінними. Підприємство, намагаючись збільшити обсяги виробництва продукції, залучає все більше ресурсів, тобто збільшує масштаб виробництва. При цьому спостерігається різна віддача (ефект) від зміни масштабу виробництва.

Зростаюча віддача від масштабу відбувається тоді, коли обсяг виробництва продукції зростає відчутніше, ніж обсяги використання ресурсів. Наприклад, при подвоєнні факторів виробництва обсяг випуску продукції зростає більш ніж у два рази (рис. 7.7).

Зростаючий ефект масштабу виробництва може досягатися завдяки впливу таких факторів:

1. Поділ праці. На більших підприємствах можлива спеціалізація, що призводить до підвищення продуктивності праці і зниження витрат.

2. Поліпшення управління. На більших підприємствах виділяють спеціалістів, які безпосередньо займаються маркетингом, рекламою, постачанням, науково-технічною роботою і т. д. Це дає змогу збільшити ефективність діяльності підприємства.

3. Збільшення масштабів виробництва не вимагає пропорційного збільшення всіх ресурсів. Наприклад, збільшення вдвічі кількості верстатів на заводі не вимагає такого ж збільшення механіків, електриків, охоронців, бухгалтерів, а також витрат на освітлення, опалення, вентиляцію і т. д.

Постійна (стала) віддача від масштабу виробництва спостерігається тоді, коли обсяги виробництва продукції та обсяги використання ресурсів зростають пропорційно. Збільшення вдвічі ресурсів виробництва призводить до подвоєння обсягів випуску продукції.

Спадна віддача від масштабу виробництва відбувається тоді, коли випуск продукції зростає менш відчутніше, ніж зростають обсяги використаних факторів виробництва. Наприклад, збільшення вдвічі ресурсів призводить до підвищення випуску продукції лише в півтора рази (рис. 7.8).

Спадний ефект масштабу виробництва виникає через вплив таких факторів:

1. Значна інерція великих систем, втрата ними гнучкості, необхідної в умовах нестабільного ринку.

2. Вихід підприємства за межі порога керованості (великі розміри підприємства створюють громіздку систему управління. "а-трудняється координація проміжних ланок, обмін інформацією, а цс приводить до зниження ефективності управлінських рішень).

52.

При аналізі ізоквант можна обмежитись ефективними комбінаціями факторів на ізокванті, оскільки заміщуваність доцільна лише тоді, коли за допомогою збільшення затрат одного фактора забезпечується зниження затрат іншого фактора. Якщо при виробництві визначеного обсягу продукції збільшення затрат одних факторів не супроводжується зменшенням затрат хоча б одного іншого фактора, то такий процес суперечить принципу ефективності. Варто зауважити, що лише двофакторна виробнича функція (праця і капітал) дає можливість графічного аналізу виробництва. Якщо ж ураховувати більше факторів, то необхідно застосовувати математичний аналіз. Виробнича функція Леонтьєва Виробнича функція Леонтьєва має встановлені незмінні коефіцієнти технології для поєднання вхідних факторів у певних пропорціях, щоб виробити певний рівень вихідної продукції. Лише одне поєднання вхідних факторів, одна технологія, одна факторна пропорція можуть забезпечити виробництво даного обсягу продукції Q. Якщо взяти два вхідних фактори К і L, то лише одна пропорція К/L, що відображає коефіцієнт технології, забезпечить виробництво даного обсягу продукції Q. У виробничій функції Леонтьєва неможлива заміна факторів, вхідні фактори використовуються разом тільки у фіксованій пропорції. Приклад. Для копання рову потрібні одна людина й одна лопата. Щоб прискорити копання, треба пропорційно збільшити і кількість людей, і кількість лопат Збільшення лише, наприклад, кількості лопат не прискорить цієї роботи На рисунку Ізокванти функції вироб-ництва Леонтьєва утворюють прямі кути і будуть перпендикулярними (L- подібними). Рисунок показує нахил променя до осей координат. Він відображає фіксований коефіцієнт технології, розкриває сталі пропорції вхідних факторів, дає нам потрібну пропорцію К/L, що використовується у виробництві. У даному прикладі К/L=1. Уздовж променя, що відображає співвідношення К/L, можуть бути вибрані різні рівні обсягу продукції Q, як результат фіксованих пропорцій вхідних факторів. Нееокласична виробнича функція Неокласична виробнича функція передбачає змінні пропорції факторів (велика кількість технологій), плавну зміну факторів (технологій), що фізично і технологічно можуть виробити даний обсяг продукції Q. Оскільки вхідні фактори не є досконало замінними, то Ізокванти цієї функції опуклі, паралельні і мають від'ємний нахил. Нехай для виробництва кількості Q2 продукції в тиждень використовується певна кількість капіталу К3 і праці L3 (точка С). Якщо ж такий обсяг виробництва може бути досягнутий при використанні більшої кількості капіталу і праці (точка D), то ізокванта набере опуклої форми (додатний нахил) між точками С i D. Однак комбінації факторів, яким відповідає відрізок iзокванти СD, позначений пунктиром, не може належати даній виробничій функції, оскільки ті самі Q2 = 200 одиниць можуть бути вироблені з меншими затратами праці й капіталу. Частини ізоквант, які мають додатний нахил, відповідають варіантам виробництва, котрі не можуть бути включені у виробничу функцію, оскільки такий самий обсяг продукції може вироблятися за менших затрат факторів виробництва. Якщо рухатися по ізокванті донизу, то отримаємо L-інтенсивну технологію. Співвідношення К/L зменшується.

53.

Ізокоста – цем лінія, кожна точка якої відображає однакову суму витрат за різних поєднань двох ресурсів (наприклад праці та капіталу). Рівняння ізокости як функції витрат з двома змінними має такий вигляд: ТС = L*P_L +K*P_k . Ізокоста – лінійна функція. Ціни факторів розглядаються як незмінні тому незалежно від зміни обсягів виробництва її графік завжди має вигляд прямої. Нахил ізокости дорівнює P_L/ P_k. Він визначає ринкову норму заміщення однієї одиниці капіталу додатковою одиницею праці. В залежності від зміни обсягу нашого виробничого бюджету ми збільшуємо або зменшуємо величину ТС. В цьому випадку ізокоста буде зміщуватись геть від точки відліку координат або навпаки наближатись до неї. При цьому кут нахилу ізокости буде залишатися постійним, тому що як вже зазначалося він визначається співвідношенням цін на ресурси, а вонов цьому випадку не змінюється. Див малюнок: При зміні цін на один з ресурсів при незмінному розмірі виробничого бюджету відбувається зміна кута нахилу ізокости. У випадку, що зображений на малюнку відбувалася зміна ціни на робочу силу (L). При збільшенні ціни на робочу силу графік зсунувся вліво, оскільки в межах данного бюджету ми вимушені наймати меньше робочої сили. При зменшенні ціни графік зсунувся вліво, бо тепер при тому ж бюджеті ми можемо найняти більше робочої сили.

54.

Технологічна та економічна ефективність Виробничі відносини на мікрорівні - це передусім технологічні відносини. Вони визначаються не тільки технічною стороною процесу виробництва, але й інтелектуальни­ми, фізичними можлостями персоналу фірми. Технологія - це сукупність мeтодiв і практичних знань та навичок по виготовленню, зміні стaнy, властивостей напівфабрикатів, які здійснюються у процесі виробництва економічних благ. (Технологія походить вiд грецького techne - мистецтво, майстерність, вміння). Завданням технології є виявлення фізич­них, хімічних, мехaнічних та інших закономірностей з метою використання на практиці найбільш ефектив­них і економічних виробничих процесів. Технологічна ефективність:

:=:> Виробничий процес технологічно ефективний, якщо не існує ніякого іншого способу, при якому для виробництва даного обсягу продукції витрачається ме­нша кількість хоча б одного з ресурсів при умові не­збільшення інших видів ресурсів.

:=:> Виробничий процес технологічно ефективний, якщо обсяг виробленої продукції є максимальним при використанні визначеної кількості ресурсів.

Економічна ефективність:

Економічно ефективним способом виробництва заданої кількості продукції слід вважати такий спосіб, при яко­му досягається мінімізація альтернативної вaртості витрат, що використовуються у процесі виробництва.

=> ТехнолоІія може бути врегульована:

- в засобах виробництва;

- в робітниках (краща освіта та досконала професійна підготовка).

Поняття і параметри виробничої функції

1. Виробнича функція показує співвідношення між будь-якою комбінацією факторів виробництва і максимально можливим обсягом продyкцiї.

2. Виробнича функція будується для певної технології.

3. Може бути використана для визначення мінімальної кількості витрат для виробництва будь-якої кількості товарів.

Якщо весь спектр комбінацій виробництва уявити як витрати:

- праці (L);

- капіталу (К);

- матеріалів (М),

то виробнича функцiя може бути визначена таким чином:

Q = f(L, К, М),

де Q - максимальний обсяг продукції, що виробляється при даній тexннології і даному співвідношенні праці (L), капітaлі (К), матеріалів (М).

55.

Рівновага виробника ‑ стан виробництва, коли використання факторів виробництва дозволяє отримати максимальний обсяг продукції, тобто коли ізокванта займає найбільш віддалену від початку координат точку. Щоб визначити рівновагу виробника необхіднопоєднати карту ізоквант з картою ізокост. Максимальний обсяг випуску буде в точці дотику ізокванти з ізокостою (мал. 39). З мал. 39 видно, що ізокванта, розташована ближче до початку координат, дає меншу кількість виробленої продукції (ізокванта Q₁). Ізокванти, розташовані вище і праворуч ізокванти Q₂, викликають зміни більшого обсягу факторів виробництва, ніж дозволяє бюджетне обмеження виробника. Таким чином, точка торкання ізокванти і ізокости (мал. 39 – точка Е) є оптимальною, оскільки у цьому випадку виробник отримує максимальний результат.

Мал. 39 Рівновага

Зміна цін на фактори виробництва викликає зміну кута нахилу ізокости. Як показано на мал. 40, за початкової ізокости E₁фірма мінімізує свої витрати в точці A₁, застосовуючи K₁одиниць капіталу і L₁одиниць праці. Якщо, приміром, збільшиться ціна капіталу, його застосовувана величина зменшиться.

Мал.40. Заміна застосовуваного чинника при зміні його ціни.

Щоб зберегти попередній обсяг випуску (залишитися на ізокванті Q), фірмі необхідно здійснити технологічну заміну капіталу працею. Кут нахилу ізокости збільшиться, вона займе положення E₂. Тепер фірма буде мінімізувати свої витрати в точці A₂, застосовуючи K₂одиниць капіталу і L₂одиниць праці.

Кут нахилу лінії ізокости дорівнює відношенню ціни одиниці капіталу до ціни одиниці праці і визначається відношенням граничного продукту капіталу до граничного продукту праці. А так, як в точці обидві ці прямі мають однакову крутизну, то можна стверджувати, що в цій точці співвідношення граничних продуктів капіталу і праці відповідно дорівнює співвідношенню цін одиниці капіталу і праці:

MP_K/MP_L=P_K/P_L(1.1)

Відомо, що гранична норма технологічного заміщення капіталу працею дорівнює співвідношенню граничних продуктів капіталу і праці:

MRTS=MP_K/MP_L(1.2)

Преформулюючи формулу (1.1) з урахуванням формули (1.2), отримаємо:

MP_K/P_K=MP_L/P_L(1.3)

Звідси можна зробити висновок про те, що для мінімізації своїх витрат (при заданому обсязі виробництва) фірмі доцільно заміщувати один фактор іншим доти, доки відношення граничного продукту кожного з факторів до ціни одиниці даних факторів не становитиме рівну для всіх використаних факторів величину.

Інакше кажучи, рівняння (1.3) показує, що при мінімальних сумарних витратах кожна додаткова грошова одиниця витрат на виробничі фактори додає однакову кількість випуску продукції. Фірма мінімізує свої витрати тоді, коли витрати на виробництво додаткової продукції однакові, незалежно від того, який додатковий виробничий фактор застосовується.

56.

Зміни масштабу виробництва.

В короткостроковому періоді збільшення обсягу виробництва відбувається лише за рахунок змінних факторів виробництва (праця, матеріали). У довгостроковому періоді змінюються всі фактори: праця, капітал, сировина й матеріали.

Ефект масштабу виражає реакцію обсягу виробництва продукції на пропорційну зміну всіх факторів виробництва. Існує три варіанти ефекту масштабу:

Мал. 41 Зростаюча віддача

Зростаюча віддача від масштабу — пропорційне збільшення всіх факторів виробництва призводить до більшого збільшення обсягу випуску продукту (мал. 41). Припустимо, що всі фактори виробництва збільшилися удвічі, а обсяг випуску продукту збільшився в тричі. Зростаюча віддача від масштабу зумовлена двома основними причинами. По-перше, підвищенням продуктивності факторів внаслідок спеціалізації і поділу праці при зростанні масштабу виробництва. По-друге, збільшення масштабу виробництва найчастіше не вимагає пропорційного збільшення всього виробництва. Наприклад, подвоєння виробництва циліндричного устаткування (такого, як труби) зажадає збільшення металу менш як вдвічі.

Мал. 42 Постійна віддача

Постійна віддача від масштабу — це ситуація,при якій зміна кількості всіх факторів виробництва, яке викликає пропорційну зміну обсягу випуску продукту. Так, вдвічі більша кількість факторів рівно вдвічі збільшує обсяг випуску продукту (мал. 42).

Мал. 43 Спадна віддача

Спадна віддача від масштабу – це ситуація, за якої збалансоване зростання обсягу всіх чинників виробництва призводить до все меншого зростання обсягу випуску продукту. Інакше кажучи, обсяг випуску продукції збільшується меншою мірою, ніж витрати факторів виробництва (мал. 43). Наприклад, усі фактори виробництва збільшилися тричі, а обсяг виробництва продукції – лише вдвічі. Таким чином у виробничому процесі має місце зростаюча, постійна і спадна віддача від масштабу виробництва, коли пропорційне збільшення кількості всіх чинників призводить до зростаючого, постійного чи спадного приросту обсягу випуску продукту. Західні економісти вважають, що нині в більшості видів виробничої діяльності досягається постійна віддача від масштабу. У галузях економіки зростаюча віддача від масштабу потенційно значна, але з певного моменту вона може змінитися спадною віддачею, якщо не здолати процес збільшення масштабів фірм, що затрудняє управління й контроль, не дивлячись те, що технологія виробництва стимулює цю тенденцію.

57.

Важливими параметрами підприємства як мікроекономічної моделі є витрати. Використання кожного ресурсу можливе у виробництві іншого (альтернативного) товару. Витрати, які виникають в наслідок втрачених можливостей по альтернативному використанню ресурсів називаються альтернативними або економічними. Альтернативні витрати включають явні і неявні витрати. Явні виьтрати – це витрати, спрямовані на придбання необхідних виробничих ресурсів. Неявні ресурси - це витрати ресурсів, які є власністю підприємства. Витрати для виробництва певного обсягу продукції Q називаються сукупними витратами (ТС). Середні сукупні витрати (АТС) – це кількість сукупних витрат, які припадають на втробництво одиниці продукції. АТС=ТС/Q. Граничні витрати (МС) – це приріст сукупних витрат підприємства, пов’язаний із виробництвом додаткової одиниці продукуції. Як правило, під граничнимивитратами розуміють витрати пов’язані з виробництвом останньої одиниці продукції. МС= ∆ТС/∆Q.

В мікроекономіці розрізняють бухгалтерські та економічні витрати. Бухгалтерські витрати – це фактичні витрати підприємства на виробництво продукції у певному обсязі. Проте економічні ресурси можуть бути використані для виробництва іншого (альтернативного) товару. Витрати, які виникають як результат втрачених можливостей по альтернативному використанню ресурсів називаються альтернативними або економічними. Для окремого підприємства – це витрати на ресурси разом із недоотриманням виручки від недодержання найкращого альтернативного способу використання цих ресурсів. Бухгалтерські витрати відрізняються від економічних ще тим, що не містять в собі вартості тих послуг факторів виробництва, використовуваних у відповідному процесі, які є власністю підприємства. Витрати обумовлені використанням факторів виробництва, які знаходяться у власності підприємства, називають неявними витратами. Явні витрати – це витрати підприємства, спрямовані на придбання необхідних виробничих ресурсів. Бухгалтерські витрати включають тільки явні витрати, а економічні – явні та неявні. Сукупний виторг в обох концепціях – це сума коштів, яку отримало підприємство від реалізації товарів за певний час. Бухгалтерський прибуток визначають як різницю між загальним виторгом і бухгалтерськими витратами. Економічний прибуток є різницею між сукупним виторгом і економічними витратами. Якщо підприємство отримує нульовий економічний прибуток, то воно покриває всі свої витрати. Нормальний прибуток при економічному підході відноситься до внутрішніх неявних витрат підприємства. Нормальний прибуток – це прибуток від якого підприємці відмовляються, витрачаючи ресурси на своєму підприємстві, який вони би могли отримати вклавши свої ресурси в інших видах діяльності.

58.

Класифікація витрат виробництва здійснюється з урахуванням факторів часу і мобільності факторів виробництва.

Короткостроковий період — це часовий проміжок, протягом якого фірма не в змозі змінити свої виробничі потужності. Впливати на хід і результативність виробництва вона може лише шляхом зміни інтенсивності їх використання.

У цей період фірма може оперативно змінювати змінні фактори – кількість праці, сировини, допоміжних матеріалів, палива.

В короткостроковому періоді розглядаються постійні, змінні, загальні, середні і граничні витрати.

Постійні витрати (TFC) — витрати, величина яких у короткостроковому періоді не змінюється при зміні обсягу виробництва. Їх іноді називають «накладними видатками». До постійних витрат відносяться витрати на утримання виробничих будинків, закупівлю устаткування, рентні платежі, відсоткові виплати за кредитами, зарплата управлінського персоналу, комунальні платежі, оренда, амортизація і т. і. Ці витрати повинні фінансуватися навіть тоді, коли фірма нічого не виробляє.

Змінні витрати (TVC) — витрати, величина яких змінюється залежно від зміни обсягу виробництва. Якщо продукція не виготовляється, то вони дорівнюють нулю. До змінних витрат відносяться витрати на придбання сировинних ресурсів, палива, енергії, оплата транспортних послуг, заробітної плати робітникам і службовцям.

Загальні витрати (ТС) — сукупні витрати фірми, рівні сумі її постійних і змінних витрат.Загальні витрати визначаються за формулою:

Загальні витрати збільшуються у міру збільшення обсягу виробництва. Витрати на одиницю вироблених благ мають форму середніх постійних витрат , середніх змінних витрат і середніх загальних витрат .

Середні постійні витрати (AFC) — це загальні постійні витрати на одиницю продукції.

Оскільки загальні постійні витрати не змінюються, то під час розділення їх на обсяг виробництва, що збільшується, середні постійні витрати будуть падати у міру збільшення кількості випуску продукції, оскільки фіксована сума витрат розподіляється на дедалі більше одиниць продукції. І, навпаки, при скороченні обсягу виробництва середні постійні витрати будуть зростати.

Середні змінні витрати (AVC) — це загальні змінні витрати на одиницю продукції.

Середні змінні витрати спочатку падають, досягаючи свого мінімуму, потім починають зростати.

Середні (загальні) витрати (ATC) — це загальні витрати виробництва на одиницю продукції. Вони визначаються двома способами:

а) шляхом поділу суми загальних витрат на кількість виробленої продукції:

б)шляхом підсумовування середніх постійних витрат і середніх змінних витрат:

АТС = AFC + AVC.

При невеликих обсягах виробництва продукції, середні загальні витрати високі за рахунок постійних витрат. У міру розширення обсягів випуску середні загальні витрати знижуються і сягають мінімуму, після чого знову починають зростати.

Граничні витрати (МС) — це витрати, викликані випуском додаткової одиниці продукції.

Граничні витрати показують на скільки зміняться загальні витрати при зміні обсягу виробленої продукції на одну одиницю, тобто вони відображають зміни витрат залежно від кількості виробленої продукції:

Оскільки загальні постійні витрати не змінюються, то постійні граничні витрати завжди дорівнюють нулю, MFC=0. Тому граничні витрати – це завжди граничні змінні витрати, тобто MVC=MC. Тому зростаюча віддача змінних факторів скорочує граничні витрати, а спадна віддача ‑ навпаки їх збільшує.

Граничні витрати показують величину витрат, які фірма отримує при зростанні виробництва на останню одиницю продукції, або коштів, які вона заощадить у разі зменшення виробництва на цю одиницю. Якщо додаткові витрати (MC) на виробництво кожної наступної одиниці продукції менше середніх витрат на вже вироблені одиниці, виробництво наступної одиниці знизить середні загальні витрати. Якщо ж витрати на наступну додаткову одиницю будуть вищими, ніж середні витрати, виробництво додаткової одиниці підвищить середні загальні витрати.

Змінні витрати зростають в міру зростання випуску продукції.

Постійні витрати можуть контролюватися лише в довгостроковому періоді і змінюються при зміні випуску продукції в короткостроковому періоді, (постійні витрати оплачуються навіть тоді, коли продукція не випускається). Постійні витрати є невід'ємною частиною процесу ухвалення управлінських рішень.

Щоб визначити обсяг випуску продукції, керівникам фірм необхідно знати, як зростуть змінні витрати зі зміною випуску продукції. Для цього використовується аналіз середніх граничних витрат.

29. Суть раціонального вибору постає в тому, що за умов обмеженого бюджету споживач максимізує корисність. Бюджетні обмеження відображають можливості споживача, а принцип максимізації корисності його уподобання. Отже. оптимальне рішення знаходиться в точці,де досягнуто найвищої корисності та повністю використано бюджет.

Другий законон Госсена: оптимальна структура споживання (попиту) досягається за умов рівності відношення граничних корисностей до цін для усіх благ, що споживаються:

де

• — функція корисності,

• — кількість -го товару чи послуги,

• — ціна -го товару чи послуги.

30. Сутність поведінки споживача у системі ринкових відносин — ліквідувати або ослабити суперечність між прагненням придбати економічне благо та існуючими для цього можливостями.

Поведінка споживачів, їх вибір у світі економічних благ мають індивідуальний характер. Кожен споживач при виборі товарів керується своїм смаком, схильностями, потребами, постійно прагне до раціональності у своїй поведінці, що забезпечує йому максимум задоволення потреб.

Дії та вчинки, мотивація прийняття рішень споживачами залежать у першу чергу від цін на конкретний товар, на альтернативні та супровідні товари, від рівня доходу, купівельної спроможності, характеру особистих потреб згідно з соціальними, національними та іншими умовами і суспільними цінностями тощо. Істотне значення при формуванні поведінки споживача мають і психологічні мотиви. До них належать так звані купівельні ефекти, зокрема "ефект наслідування", коли ті чи інші економічні блага мають попит лише тому, що їх придбали інші покупці; "купівельний ефект сноба", коли купівля товару здійснюється "всупереч тому, чого бажають інші". Суб'єктивну особливість бажань споживача характеризує психологічний "ефект демонстрації винятковості", тобто коли споживач демонстративно купує дорогі престижні товари, які слугують не стільки для задоволення потреб, скільки для того, щоб справити враження винятковості, виявити свою платоспроможність. Дії та вчинки, що їх здійснюють люди у системі ринкових відносин щодо придбання або не придбання того чи іншого економічного блага, і називають поведінкою споживача.

Споживчий надлишок . Аналіз закону спадної корисності, показує, що існує розрив між загальною корисністю блага і його ринковою вартістю, що виражається додатковою вигодою для домогосподарства, або споживчим надлишком. Ця вигода виникає, бо споживач отримує більше ніж платить унаслідок дії закону спадної граничної корисності. Споживачі платять одну ціну за кожну одиницю продукту. Отже, вони платять за кожну одиницю стільки, скільки коштує остання одиниця.

31. Парадокс вартості. Парадокс, що полягає в тому, що багато найнеобхідніших для життя продуктів (наприклад, вода) мають низьку "ринкову" вартість, тоді як багато предметів розкоші (наприклад, діаманти), що мають невелику споживну вартість, є дуже дорогими. Це пояснюється тим фактом, що ціна відбиває не сукупну корисність товару, а його граничну корисність. Трудова теорія вартості пояснює високу вартість діамантів великими затратами праці на їх виробництво.