3.1 Забезпечення соціально-економічної безпеки регіону

Стан соціально-економічної безпеки України тісно взаємозв'язаний із забезпеченням стійкого розвитку всіх її регіонів.

З одного боку, забезпечення соціально-економічної безпеки регіону передбачає інтеграцію регіональної економіки з|із| економікою держави, з іншої – збереження|зберігання| регіональної незалежності.

25 травня 2001 року прийнята Концепція державної регіональної політики. В результаті її ухвалення чіткіше визначилися обов’язки держави по відношенню до розвитку регіонів і в той же час конкретизувалася відповідальність самих регіонів за їх соціально-економічний розвиток.

У Концепції були визначені такі складові безпеки регіону:

- економічна самостійність, яка насамперед повинна виявлятися в здійсненні контролю над регіональними ресурсами і можливості якнайповнішого використання конкурентних переваг регіону;

- стабільність регіональної економіки, яка передбачає надійність всіх елементів економічної системи, захисту всіх форм власності, надання гарантій, для ефективної підприємницької діяльності;

- можливість самостійно реалізовувати і захищати регіональні економічні інтереси, проводити постійну модернізацію виробництва, ефективну інвестиційну і інноваційну політику, розвивати інтелектуальний і трудовий потенціал регіону.

Досягненню соціально-економічної безпеки на регіональному рівні перешкоджає ряд невирішених проблем:

• правова незавершеність|нерозв'язаний| багатьох питань;

• неврегульованість взаємин регіонів з|із| центральними органами виконавчої влади;

• розпад науково-технічного потенціалу;

• відсутність чіткої системи охорони навколишнього середовища;

• тінізація економіки;

• зростання|зріст| фінансових зловживань;

• низька професійна компетенція управлінських кадрів регіональних органів управління.

Основним пріоритетом в даному напрямі має бути фінансове забезпечення соціально-економічного розвитку регіонів.

Соціальні погрози, виділені ученими Національного інституту стратегічних досліджень України:

• активізація сепаратистського руху в окремих регіонах;

• міжконфесійні і міжетнічні конфлікти;

• міжрегіональні диспропорції, в економічному розвитку і життєвому рівні;

• посилення неконтрольованих міграційних процесів, які сприяють збільшенню числа інфекційних захворювань.

До причин кризового|кризисного| стану в регіонах, також відносяться:

- збільшення числа депресивних регіонів;

- критичний стан|достаток| невеликих міст і сіл, шахтарських поселень, в регіонах закриття вугільних шахт і відсутність ефективних дій з їх підтримки і відродження;

- високий конфліктний потенціал в регіонах, де розташовані|схильні| підприємства вугільної промисловості.

Необхідність забезпечення соціально-економічної безпеки на регіональному рівні обумовлені цілим рядом чинників, найважливішими з яких є регіональні особливості характеру і результатів праці, соціально демографічні і інші умови.

Важливою особливістю забезпечення безпеки регіону є взаємодія розвитку соціальної сфери за рахунок власних регіональних коштів з державною регуляцією і субсидуванням соціального| розвитку регіону.

Джерелом ВЛАСНИХ РЕГІОНАЛЬНИХ КОШТІВ є місцеві податки та збори, доходи від державної регіональної власності, добровільні вклади юридичних і фізичних осіб.

Джерелами централізованої економічної регуляції соціального розвитку регіонів виступають регулюючі податки, фінансові ресурси державних програм, загальні субсидії і цільові субвенції, кошти фондів регіонального розвитку.

Найбільш значні погрози регіональній соціально-економічній безпеці носять фінансовий, законодавчо-правовий і соціальний характер.