5.2. Енергетична безпека

ЕНЕРГЕТИЧНА БЕЗПЕКА — це захищеність держави, суспіль­ства, громадян, народного господарства від загроз дефіциту чи порушень у забезпеченні обґрунтованих потреб в енергії економічно доступних паливно-енергетичних ресурсів як за нормальних умов, так і в надзвичайних ситуаціях. За нормальних умов потреби в енергії мають забезпечуватися в повному об­сязі, за надзвичайних умов — у гарантованому мінімально не­обхідному обсязі.

Суперечності між наявністю власних енергоресурсів країн і зростаючими потребами в них, вичерпність запасів паливно-енергетичних ресурсів (ПЕР) та зростання масштабів екологічних проблем, пов'язаних з їх добуванням (виробництвом), транспортуванням, переробленням і споживанням, визнача­ють тенденцію загострення енергетичних питань у життєдіяль­ності населення кожної окремої країни.

Внаслідок цього бо­ротьба за володіння енергоресурсами, право їх транспортувати, за вплив на ринок енергоносіїв стала одним з найваж­ливіших факторів реалізації інтересів та полі­тичної поведінки різних країн, базою для економічних союзів і джерелом міжнародних конфліктів. З огляду на це кожна держава має власну у тому чи іншому вигляді сфор­мульовану енергетичну політику.

Ситуація в паливно-енергетичному комплексі нестабільна, що негативно впливає на забезпечення енергетичної безпеки України.

Загалом енергоємність економіки України залишається надто високою порівняно з провідними індустріально розвине­ними країнами світу.

Україна є найбіль­шим у світі імпортером природного газу, посідає третє місце за обсягом його використання і перше місце за споживанням на одну особу.

За роки незалежності практично нічого не було зроблено для диверсифікації джерел і шляхів постачання в Україну нафти і газу.

Криза платежів час від часу паралізує роботу енергетичної галузі; часто відбувається від­ключення електроенергії у цілих регіонах, що паралізує робо­ту і завдає значних збитків сільському господарству, промисло­вим підприємствам, установам освіти, культури, медицини.

Забезпечення стабільного розвитку паливно-енергетичного комплексу (ПЕК) є необхідною умовою відродження націо­нальної економіки, що особливо важливо на етапі її входження у світовий простір, оскільки від стану ПЕК значною мірою за­лежить ступінь економічної і політичної незалежності дер­жави.

Основні напрями встановлення енергетичної безпеки в Україні:

1) Максимальне залучення потенціалу енергозбереження (впровадження високоефективних технологій та облад­нання для виробництва, транспортування, розподілу та вико­ристання енергоносіїв, масове впровадження лічильників споживання (газу, води) та засобів регулювання (теплової енергії) в комунально-побутовій сфері).

2) Підвищення рівня безпеки, стійкості та довговічності енер­гетичних об'єктів ( налагодження безперервного постачання енергоносіїв для потреб народного господарства та населення, зменшення ймовірності виникнення аварій на випадок надзвичайних ситуацій природ­ного або техногенного характеру, зменшенню негативного впливу ПЕК на довкілля).

3) Перебудова структу­ри генеруючих потужностей для забезпечення необхідної їх маневреності, стабільної частоти електричного струму, підвищення безпеки та надійності роботи АЕС, забезпечен­ня їх надійної охорони.

4) Нарощування експортного потенціалу ПЕК, що сприятиме збільшенню обсягів транзиту енергоносіїв (природного газу, нафти, нафтопродуктів) через територію України, експорту вугілля, електроенергії.

5) Диверсифікація зовнішніх джерел постачання енергоносіїв (зниженню критичного рівня залежності України від імпортних постачань природного газу, нафти та ядерного палива з однієї держави).

Україна імпортує близько 55 % енергоносіїв. За міжнародними критеріями такий рівень залежності не вважається надмір­ним.

Проте проблема полягає в тому, що Україна отримує ос­новні обсяги енергоносіїв (близько 60 % імпорту) з однієї краї­ни — Росії (або безпосередньо, або через її територію). За цих умов залежність енергетики й економіки України в цілому від імпортних поставок енергоносіїв є критичною.

Вважається, що постачання енергоносіїв за імпортом є на­дійним, якщо здійснюється щонайменше з трьох джерел, інак­ше можливі такі негативні наслідки:

• монопольне підвищення цін на енергоносії або введення обмежень на їх постачання в разі погіршення міждержавних відносин з державою-експортером;

• критична залежність від держави-експортера, що усклад­нює розвиток рівноправних двосторонніх відносин;

• зменшення постачань енергоносіїв внаслідок падіння об­сягів їх видобутку;

• тривалі перебої в постачанні енергоносіїв у випадку ве­ликих аварій на магістральних нафтогазопроводах.

Наведені чинники не є особливою ознакою відносин між Україною і РФ, вони матимуть місце у відносинах з будь-якою іншою державою-експортером. Зниження кри­тичного рівня залежності України від постачань енергоре­сурсів з однієї держави є стратегічно важливим завданням.

Реалізація диверсифікаційних проектів надасть Україні такі переваги:

• підвищить надійність постачання енергоре­сурсів,

• дасть можливість одержувати енергоносії за нижчими цінами за рахунок створення конкуренції між постачальника­ми,

• створить передумови для рівноправної співпраці з Росією,

• підвищить рівень енергетичної безпеки України.

Реалізацію диверсифікаційних проектів стримують такі чинники

По-перше, їх вартість є дуже високою — будівництво нафтогазопроводів, створення власного ядерно-паливного цик­лу або його елементів коштує сотні мільйонів — мільярди до­ларів.

По-друге, кризовий стан економіки України, несприятливий інвестиційний клімат, високі ризики для інвесторів.

По-третє, на початковому етапі освоєн­ня альтернативних джерел нові постачання енергоносіїв мо­жуть бути дорожчими, ніж поточні.

По-четверте, ре­алізація диверсифікаційних проектів може певним чином ускладнити відносини України з РФ (навіть на довгострокову перспективу відмова від постачання енергоносіїв з Росії є не­можливою, а тим більше — економічно недоцільною).

Росія володіє найбільшими у світі запасами природного газу, межує з Україною (витрати на транспортування — міні­мальні) і вже пов'язана з нашою державою потужною мережею транзитних газопроводів, тому слід очікувати, що РФ залишиться для України головним постачальни­ком природного газу ще довгий період часу.

Водночас Україна має вигідне географіч­не розташування і може розширити коло постачальників газу — за рахунок Туркменистану, Казахстану, Узбекистану, а та­кож Норвегії, Ірану та Азербайджану.

Реалізація державної енергетичної стратегії України від­повідно до визначених засад потребує вдосконалення нормативно-правової бази, яка б передбачала узгоджене використан­ня цінових, тарифних, податкових, митних та інших важелів, рішучої боротьби з корупцією в державних структурах, прове­дення роботи з диверсифікації джерел надходження паливно-енергетичних ресурсів, всебічного зміцнення власної енерге­тичної бази — атомної енергетики, видобутку вугілля, нафти, газу, нетрадиційних та відновних засобів одержання енергії

Питання для самоконтролю:

1. Що таке енергетична безпека?

2. Назвіть головні тенденції роботи паливно-енергетичного комплексу.

3. Які чинники стимулюють реалізацію диверсифікаційних проектів?

4. Охарактеризуйте ситуацію в паливно-енергетичному комплексі.

5. Які переваги Україні надасть реалізація диверсифікаційних проектів?

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ:

1. Потреби укра­їнської економіки у нафті забезпечені приблизно на:

1. 45%;

2. 12%;

3. 17%;

4. 15%;

2. Захищеність держави, суспіль­ства, громадян, народного господарства від загроз дефіциту чи порушень у забезпеченні обґрунтованих потреб в енергії економічно доступних паливно-енергетичних ресурсів як за нор­мальних умов, так і в надзвичайних ситуаціях – це:

1. енергетична безпека;

2. паливно-енергетичний комплекс;

3. продовольча безпека;

4. немає правильної відповіді.

3. Необхідною умовою відродження націо­нальної економіки України є:

1. розвиток видобувної галузі країни;

2. забезпечення стабільного розвитку паливно-енергетичного комплексу;

3. підвищення рівня безпеки, стійкості та довговічності енер­гетичних об'єктів;

4. правильні відповіді б и в.

4. Потреби укра­їнської економіки в природному газі забезпечені приблизно на:

1. 56%;

2. 40%;

3. 12%;

4. 24%.

5. Максимальне залучення потенціалу енергозбереження сприятиме:

1. впровадженню високоефективних технологій та облад­нання для виробництва, транспортування і т.д.;

2. наближенню показників енергоємності ВВП країни до рівня розвинутих держав;

3. зниженню питомих витрат енергоносіїв в усіх сфе­рах життєдіяльності;

4. впровадженню лічильників споживання (газу, води) та засобів регулювання (теплової енергії) в комунально-побутовій сфері.

6.1. Оцінка соціально-економічної безпеки держави.

6.2. Оцінка соціально-економічної безпеки регіону.

6.3. Оцінка соціально-економічної безпеки підприємства