6. Аналіз поетичного циклу Лесі Українки «Сім струн».

На початку 1893 р. у Львові виходить перша збірка поезій Лесі Українки – “На крилах пісень”, яка, за оцінкою Франка, становить без сумнівунайважливіший поетичний здобуток української оригінальної літератури за1892 рік. 

Збірку відкриває цикл патріотичної лірики “Сім струн”, з якого постаєобраз “бездольної матері” України. “Сім струн” – входження у світ музики, перебування в ньому поетичного слова, опанування жанрів, близьких до музичних, пошук особливих смислів і своєрідних мелодій.  А музичні терміни в циклі,  що вимагають нашого найточнішого тлумачення, – яскраве свідчення полімистецького мислення його авторки.

Щира любов до Батьківщини є лейтмотивом поетичного натхнення поетки взагалі й трьох перших віршів патріотично-музичного циклу зокрема. Три струни негучної кобзи зроджують три різні, але рівнонапрямлені співи. Це врочистий гімн «DО», весела пісня «RЕ» і ніжно-мужня колискова «МІ». Перша пісня «від серця» адресується бездольній матері-Україні. Вислів національно-патріотичного вболівання тут — у колі образного світу інтелігентної душі та народної пісенності. Започаткований у другій і продовжений у наступних строфах мотив шукання «схованої долі незнаної» взагалі є загальним місцем української поезії та фольклору. На цей раз пошуки долі виходять за межі фольклорного поля, хоча характер тропів («синєє море», «чисте поле») адресує читача до його епічних жанрів.

«RЕ» притаманне драматичне розгортання конфлікту між прагненнями ліричного героя — а це постать мужня, вольова — та суспільними обставинами й особистими настроями. Наснажений, емоціями героя його монолог-долання несприятливих умов («грізних, чорних хмар» «негодоньки» доби реакції, «пригодоньки»-хвороби) позначений цілком природним для авторки злиттям народнопоетичної образності з її власноюр. 

Інтонаційне багатство виявляє й колискова «МІ» — одна з кращих в українській ліриці. У колисковій, руйнуючи канон камерного жанру, поруч із присиплянням, роздумом над синовим майбуттям, по-бойовому звучить мотив долеборства. «МІ» — вияв поглиблення її світогляду, вміння творити витончену мелодійність вірша. Ця незвичайно- «звичайна колискова пісня під пером Лесі Українки стає маніфестацією громадянського настрою кращої частини сучасного письменниці жіноцтва»⁵⁹. Чотири заключних поезії циклу позначені переходом від літературно-фольклорної співдії до культивування вишуканих форм вірша (сонет, рондо, септима). Нечисленні народнопісенні аплікації виконують тут функцію, не значнішу за тло внутрішньої дії («гай, зелен розмай» у «SOL») чи стилістичних-вкраплень (в «LА»).

7. Поетичні збірки Лесі Українки. Загальна характеристика.

Леся Українка писала вірші впродовж всього свого життя. Перший свій вірш вона написала, маючи всього дев’ять років, останній – у 40 років.

Поетична спадщина Лесі Українки вміщена у збірках "На крилах пісень" (1893), "Думи і мрії" (1902), "Відгуки" (1913).

Перша поетична збірка Лесі Українки "На крилах пісень" вийшла у Львові на початку 1893 року. Збірка складалася із шести поетичних циклів, біля тридцяти віршів поза циклами, поем "Самсон", "Місячна легенда", "Русалка". У творах молодого автора переважають громадянські мотиви, мужні інтонації , життєво стверджуючий настрій. Першим акордом було патріотичне звернення до рідного краю - "До тебе, Україно, наша бездольная мати, струна моя перша озветься". Так починався цикл "Сім струн", якій відкривав книжку. Безкомпромісне - "Або погибель або перемога" - стало наскрізним мотивом циклу "Сльози-перли". Як кредо молодої поетеси прозвучав вірш "Contra spem spero". Та особливе місце у збірці зайняла поезія "Досвітні огні". Вдалій знахідці - образові досвітніх огнів, які засвідчують люди робочі, судилося стати не лише символічним у творчості Лесі Українки а й, певною мірою, символом доби - таке художнє узагальнення соціально-історичних явищ містив він у собі. До збірки ввійшла також пейзажна та інтимна лірика - цикли "Подорож до моря", "Кримські спогади", "Зоряне небо". Світ природи в уяві поетеси - це країна сонця і золистої блакиті. Перша поетична збірка Лесі Українки "На крилах пісень" засвідчувала прихід в українку літературу нової сили, потенціальні можливості якої були незаперечними. Вона збагачувала національну поезію новими мотивами, образами, урізноманітнювала ритмічну і строфічну будову вірша. Слідом за Франком її автор застосовує в українській поезії принцип циклування, який розширював межі й можливості ліричних жанрів.

1899 року у Львові виходить друга збірка поезій Лесі Українки - "Думи і мрії". Це було етапне явище української поезії кінця ХІХ – початку ХХ століття.Нова поетична збірка Лесі Українки відзначалася чіткою, викінченою композицією, ідейно-тематичною цілеспрямованістю. Її відкривала поема "Давня казка", і цей зачин звучав як голос поета-громадянина, з позиції якого виступив автор. Він утверджував силу поетичного слова-діла, високе призначення митця як виразника інтересів народу. Наступна поема - "Роберт Брюс, король шотланський" - це хвилююча розповідь про доблесного ватажка шотланського народу в боротьбі проти англійських завойовників. За поемами йшли три поетичні цикли: "Мелодії", "Невільничі пісні", "Відгуки", які далі розвивали тему покликання поета, Вона особливо гостро і безпосередньо знайшла втілення у віршах із красномовними заголовками - "Поет під час облоги" та "Слово, чому ти не тверда криця". Другою важливою прикметою нової збірки було утвердження героїчного, що характеризувало авторську концепцію нової людини, сформованої на межі двох століть. Зміст і форма художнього вираження героїчно відповідали духові часу, його вимогам і потребам.

Третій поетичний цикл, уміщений в збірці "Думи і мрії", - "Відгуки". Він являє собою справді своєрідні відгуки на різні життєві події і явища. Деякі з них - це вірші-послання до друзів: "До товариша", "Весна зимова", присвячені Михайлу Кривинюку, "…Порвалася нескінчена розмова…" - Сергієві Мержинському. В цьому циклі привертає увагу широке використання автором мотивів і образів світової літератури, їх оригінальна інтерпретація. Цілковиту роль мав Франко, коли в статті "З останніх десятиліть ХІХ віку" писав: "Говорячи про українських поетів сеї доби, може, на перше місце поставити Лесю Українку. Се талант сильний, наскрізь мужній, хоч не позбавлений жіночої грації й ніжності".