52. Неоромантизм як літерат.Явище кін.19-поч.20 ст.

Неоромантизм— стильова течія модернізму, яка виникла в укр.літературі на поч.XX ст. Леся Українка називала його новоромантизмом. На її думку, у лiтературi того перiоду найсильнiше неоромантизм розвинувся у прозi Ольги Кобилянської. Назагал, на її глибоке переконання, зародження українського неоромантизму було логiчною, зумовленою культурними процесами у Європi та свiтi необхiднiстю становлення нової української лiтератури. 

       Визначальні риси неоромантизму:         - неоромантики змальовували переважно не масу, а яскраву, неповторну індивідуальність, що вирізняється з маси, бореться, — часом попри безнадійну ситуацію, — зі злом, зашкарублістю, сірістю повсякденна;         - герої неоромантиків переймаються тугою за високою досконалістю у всьому, характеризуються внутрішнім аристократизмом, бажанням жити за критеріями ідеалу, а не буднів;         - головна увага зосереджувалася на дослідженні внутрішнього світу людини, через який неоромантики намагалися зазирнути у світ духовний;         - зовнішні події (також і соціальні) у творах неоромантиків відступають на задній план;         - неоромантики часто вдаються до умовних, фантастичних образів, ситуацій, сюжетів;         - відмова від типізації, натомість застосування символізму.         Неоромантизм в українській літературі започаткувала О. Кобилянська новелами та повістями «Людина», «Царівна». Неоромантизм яскраво виявився у ліриці та драматичних творах Лесі Українки, поезії Олександра Олеся і творчості М.Вороного.

53. Поетика л.України-драматурга.

Драматургія Лесі Українки — феноменальне явище в українській літературі: вона вражає новизною тем, гостротою соціально-психологічних конфліктів, філософськими узагальненнями і поетичною красою. Пристрасне заперечення всього ворожого, реакційного, закостенілого в житті, утвердження гуманістичних ідеалів ведеться в її творах з позицій неоромантизму, який намагався розширити права особистості, визволити її від тиску юрби. Творчість поетеси — якісно новий етап у розвитку української драматургії. За своїми ідейно-художніми якостями, рівнем мистецької досконалості вона є одним із найвагоміших здобутків всесвітньої драматургії.

У своїх драматичних творах Леся Українка часто зверталася до сюжетів і так званих «вічних образів», узятих із Біблії і Євангелія, з історії та літератури інших народів. Прекрасно обізнана з історією й культурою народів Європи й Азії, письменниця зверталася до переломних етапів історичного розвитку, відшукувала такі події, які були б співзвучними українській сучасності, що дозволило розширити тематичні обрії нашої драматургії, порушувати злободенні соціально-політичні й морально-етичні проблеми, які хвилювали українське громадянство.

З іменем Лесі Українки пов'язаний і розквіт драматичної поеми в нашій літературі. Цей жанр приваблював письменницю можливістю порушувати гострі суспільно-політичні та морально-етичні проблеми у формі словесних поєдинків між носіями альтернативних поглядів, прихильниками радикальних чи консервативних ідей.

Першим драматичним твором Лесі Українки була п'єса «Блакитна троянда», написана прозою 1896 року. Пізніше поетеса створює драматичні поеми, які на початку XX століття посіли провідне місце в її творчості. До кращих драматичних поем і соціально-філософських драм Лесі Українки належать: «Одержима» (1901), «Осіння казка» (1905), «В катакомбах» (1905), «Кассандра» (1907), «У пущі» (1897—1909), «Адвокат Мартіан» (1911), «Лісова пісня» (1911), «Камінний господар» (1912), «Оргія» (1913). Три останні становлять її «діамантовий вінець», за влучним висловом М. Рильського.

54.Аналіз оповідання В.Винниченка “Федько-Халамидник”

В оповіданні Володимира Винниченка «Федько-халамидник», автор розповів про двох хлопчиків — Федька і Толю. Про Федька ми дізнаємось з перших же рядків розповіді: розбишака, від якого немає спокою всій околиці. Герой твору постає неабияким бешкетником: то навмисне руйнує піскові хатки захоплених грою в будівництво друзів, то відбирає у них паперового змія, виливає передбачливо зібрану дощову воду. Скарг на Федька не злічити. Серед товаришів хлопець був лідером. Федька друзі не боялися, а дуже любили. Усі хлопці дорожили дружбою з ним. Вони знали, що він був добрий, часом тільки дражнився, завжди щось цікаве вигадував. Також його цінували за вірність у дружбі, бо вмів берегти таємниці. Федько не брехав, навіть коли йому загрожувало покарання від батька та ніколи не видавав товаришів.

Та найбільше позитивні риси хлопчика виявляються у порівнянні з Толею. На відміну від Федька, він був слухняною дитиною та завжди охайним та чепурним. Толя час від часу сам напрошується у Федькове товариство. Тихий Толя настільки переповнюється заздрощами до Федькового авторитету лідера, що шукає способу принизити ватажка підлітків і скинути його з трону. Найбільше схвилювала розповідь про перехід Федьком весняної ріки. Коли хлопцеві вдалося подолати небезпечний шлях аж у два боки, Толик відчув себе прикро враженим і вирішив зробити те саме.

Коли Толик на крижині розгубився і почав плакати, Федько кинувся його рятувати. Опинившись через це у крижаній воді, Федько ледь живий вибрався на берег та дістав стусанів від матері. Проте і тут не забув захистити Толю, який за звичкою, склав усю вину за свій зухвалий вчинок на Федька. Федько заявив, що сам пхнув Толика на крижину, і тим допомагає паничеві уникнути гніву батьків. Федько помирає, бо його вдома не рятували від переохолодження, а сильно били за непослух. А розбещений егоїст без тіні сумніву у власних діях обмовив свого рятівника, потім спостерігає з вікна його похорон, бо цікаво було подивитися, як будуть ховати Федька-халамидника. Пташина, згідно з закладом залишається у Толика, що не може його не радувати. Читаючи оповідання, відчуваєш, як автор любить людей, вболіває за них, переживає разом з ними їхню нелегку долю, співчуває. Цей твір про добро і зло, про порядність, чесність, про те якою має бути людина.