38. Повісті Ольги Кобилянської

“Земля”

Повість  Ольги  Кобилянської  "Земля"  сповнена  тpивогами за моpальність  співвітчизників, за  людське  в людині  і духовну долю укpаїнського села.

У  центpі  уваги  О.Кобилянської  -  доля  сім'ї  Федоpчуків. Письменниця  поступово показує залежність цієї сім'ї від землі, яка сама  по  собі  чаpівна  і  багата. Для Івоніки Федоpчука головне у житті  -  земля,  пpаця, честь. Він був колись "бідним заpібником", життя  змушувало  його  хилитися  "пеpед  людьми  й  Богом",  тяжко заpобляв  гpоші, щоб потім купити собі землю. Завжди покіpний долі, все життя мовчки і тяжко пpацював на землі. Ця земля щоpаз набиpала більшої  влади  над Івонікою, над усіма його помислами. Лише тяжкою пpацею, він досяг всього. У цьому пpацьовитому чоловікові  живуть  глибокі  людські почуття. Земля стала для нього живою  істотою,  pідною  й  доpогою. Земля  для Івоніки становить зміст його життя, а тому такою стpашною була його тpагедія - тpагедія pозчаpування в ній.

Hіби  від  сеpця відpивав стаpий Федоpчук свого сина Михайла, віддаючи  в  pекpути. Бо pекpутчина була для селян невимовно тяжким лихом.  Івоніка  боїться,  що  Михайло  в аpмії  піддасться чужому впливу та традиціям. І з того часу наяву і в снах батько думками з сином.

Та  сталося  найгіpше - улюбленого сина Михайла йому довелось побачити меpтвим. Спpавжній тpудівник, господаp на землі, сповнений любові до неї, був підступно вбитий. Стаpий батько знав вбивцю, але не хотів втpатити дpугого сина. Івоніку pоздиpали стpашні почуття ­між двома братами. Любов у його душі пеpемогла ненависть до вбивці.

Пpибитий гоpем, він пеpемінився після смеpті сина, і зіp його відвеpнувся від землі. Бо факт бpатовбивства відкpив стаpому очі на pеальний світ. І він пpозpів.

Зчоpніла  душа  від  гоpя  і  в  його  дpужини.  Маpія  також усвідомлювала,  що  її  син  Сава  став  бpатовбивцею. Жити з таким тягаpем  було  боляче і стpашно. Адже Федоpчуки головним обов'язком свого  життя  вважали  пpидбання  землі,  аби  побачити своїх синів багатими і  щасливими  господаpями,  забезпечивши  собі  спокійну стаpість. І це не збулося.

Ольга  Кобилянська  в  повісті "Земля" показала нам селянську любов  до  землі  і пpаці, pозчаpування селянина в землі, тpагедію, пpичиною  якої  стала  саме  земля. Міцно пpив'язавши всіх до себе, нікого з Федоpчуків не зpобила вона щасливим.Кобилянська  показала,  що щастя людини, сутність її життя не в  багатстві, не в землі, а  в моpальних цінностях.

"Царівна"

Проблема, порушена в «Людині», продовжується і глибше розкривається у повісті «Царівна» (1895). її новизну Франко вбачав у тому, що тут вперше в українській прозі інтимна тема розкривалася  «не на інтригах та любовних пригодах, а на психічній аналізі буденного життя пересічних людей».

Композиційна своєрідність твору полягає в тому, що він написаний у формі щоденника героїні Наталки Веркович. А це дало можливість авторці всебічно дослідити внутрішній світ інтелектуальної дівчини ніби зсередини. Не випадково критики називали «Царівну» то повістю почуттів , то «великим психологічним романом» . У повісті письменниця знову вдається до протиставлення Наталки, її мрій і прагнень, її діяльності безкрилому, але агресивному обивательському оточенню.

Наталка, перебуваючи під опікою родини свого дядька, зазнає безліч принижень і утисків, але в опорі середовищу, яке всіляко прагнуло нівелювати її як особистість, гартується характер дівчини. Відстоюючи свої переконання, Наталка знаходить силу залишити родину, піти всупереч міщанській моралі служити, власними руками заробляти свій хліб і, зрештою, перемогти. Вона зуміла пережити зраду близької людини, не зломилася в поєдинку з світом лицемірства. Духовне зростання дівчини відбувається поряд з досягненням особистого щастя. Так героїня стала царівною своєї долі.

Впадає в око й інший цікавий момент: героїня власне самовдосконалення не мислить поза духовним відродженням людини взагалі. Тоді й починає виразніше окреслюватися ідея боротьби за нову людину, за торжество благородних етичних ідеалів. Давалося це дівчині нелегко, що тонко помітила Леся Українка: «Читаючи історію думки Наталчиної, я немов бачила перед собою історію цілого нещасливого нашого інтелігентного жіноцтва». Це висновок слушний, адже особиста перемога Наталки не означала подолання суспільної несправедливості. Залишається точним й інше спостереження Лесі Українки, яка красу повісті вбачала насамперед у глибокому і водночас тонкому дослідженні психіки молодої інтелігентної жінки.

“В неділю рано зілля копала” В його основу покладено мотив романтичної пісні-балади «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Цей твір зачаровує читача своїм яскравим народнопоетичним струменем, силою образів, взятих із народного життя. 

Сюжет твору розгортається за двома основними лініями, які перетинаються між собою. Перша лінія — це трагічна доля циганки Маври, яка покарана за подружню зраду, розлучена зі своїм незаконнонародженим сином. Покарав колись непокірну циганку її батько, музика Андронаті, який, відібравши у дочки сина й занісши його у село, зник кудись з табору. Друга лінія — зображення романтичного кохання Гриця, рідного сина циганки, до двох зовсім різних дівчат — пристрасної і запальної Тетяни і спокійної, як тиха вода, Настки. Друга лінія заснована на сюжеті народної пісні, а перша поглиблює її, сплітаючись органічно з фольклорним сюжетом. Авторка змальовує характери своїх героїв з усією справді життєвою силою, правдивістю й емоційністю. Кожен із персонажів наділений яскравими індивідуальними рисами характеру. Так, Грицько, талановитий і пристрасний, не має цільної натури, через що й робить нещасними двох дівчат, через що й карається сам. Твір починається народною піснею «Ой не ходи, Грицю», що є своєрідним прологом, готує читача до сприйняття сюжетної колізії. Уся повість побудована на одній глибинній основі — відчуття провини і кари за неї. Так, покарана циганка, що зрадила свій рід і покохала чужака. Покараний і її син, що перейняв підсвідомо гріхи свого роду.

Гриць неспроможний обрати для себе якийсь спосіб життя, як неспроможний він обрати якусь одну дівчину. Він, наслідок материного гріха, теж несе в собі печатку цього гріха і несе нещастя всім, з ким зв'язує його життя. Гріх Маври скалічив життя двох її дітей — рідного Гриця і названої дочки Тетяни. Трагічність ситуації загострюється ще й тим, що син помирає саме тоді, коли мати віднайшла його, і помирає від руки її вихованки, названої дочки Тетяни. Замість кохання у світі запанувала смерть, розірвався зв'язок між поколіннями, і призвело до цього подвоєне кохання Гриця.  Здається, в розгортанні сюжету письменниця іде за народною піснею, однак ми помічаємо одну суттєву відмінність: Тетяна труїть Гриця не випадково, а з бажання боротися за своє кохання, із бажання помститися, щоб коханий не дістався суперниці. Тетяна не може примиритися з втратою коханого, душа її обійнята нестримним шалом. У такому стані Тетяна здатна на будь-що, ні перед чим не зупиниться. Своїми руками руйнує вона себе, коханого, весь цей світ, що став для неї незатишним, світ, перейнятий зрадою. Принесла зраду у цей маленький світ їхнього життя саме Мавра, і вона не може зупинити дію законів життя. 

Але що штовхає Гриця зробити вибір не на користь своєї душі, не на користь Тетяни? Хто штовхає його на цей вибір? Звернемо увагу, що хлопець отримує пораду саме в маленькій хатині невпізнаної ним матері, тут він чує слова: «Не люби, синочку, чорні очі... Бо тут чорні з синіми не укладаються в пару, віщують смуток. Душу колибають. Люби такі, як твої, буде доля ясна». Отже, Мавра, знову того не знаючи, рухає сюжет далі, своїми руками руйнує життя своїх дітей — Гриця і Тетяни. Тетяна теж чує перше повідомлення про зраду саме тут, у маленькій хатині Маври, і сюди ж приходить Настка у пошуку розради. Усі лінії сюжету замикаються на Маврі, почавшися від неї. І сюжет замикається вже після смерті Гриця, коли Андронаті просить дочку повернутися назад до циган. Коло завершилося, почавшися в той момент, коли молода циганка пішла від свого племені, і закінчившися тоді, коли стара вже жінка після багатьох втрат знову повертається до рідних людей. 

«У неділю рано зілля копала» -глибоко філософський роздум про долю людини, про її відповідальність за свої вчинки, про наслідки наших вчинків, про їхній вплив не тільки на наше життя, але й на життя наших близьких.