3. 42. Аналіз новели кобилянської "битва"

У деяких своїх творах Кобилянська подає чудові картини буковинської природи,яка проходить через душі героїв, стає співучасником їхніх радощів і смутку. Одним з таких творів є новела «Битва» (1895), в якій письменниця виступає проти грабіжницького ставлення до своєї землі тих, хто продає її, нищить, живе заради грошей, і тих, хто спокійно спостерігає за цим.

У новелі "Битва" природа у центрі твору. Тут письменниця ставить проблему захисту рідної природи, відтворюючи картини варварського знищення буковинського лісу жадібними промисловцями. Вперше в українській літературі головним персонажем стає природа, "зелена Буковина". На початку новели авторка подає надзвичайно привабливі описи буковинської природи, вони викликають замилування, захоплення в читача. Гармонія природи порушується прибуттям локомотива, який привіз людей, що будуть рубати віковічні смереки. Ніби вирок звучать слова одного з прибулих, котрий визначає дерева, щоб найбільше "зрубати". Після цього в природі ніби наростає протест, бо з невеликого дощу постає, нарешті, буря, грім, блискавки, котрі розколюють найстаріші смереки. Відчуття трагедії, яка насувається, О.Кобилянська підкреслює змалюванням картини дощу, який падає "голосно і хлипаючи".

Те, що потім відбувається в лісі письменниця називає битвою і змальовує її ніби через сприйняття самих дерев, які повинні бути зрубані. Тих, хто прийде до лісу з сокирами, вони сприймають, як ворогів, а вся природа немов оживає, стає до бою за своє існування. Так, зелений мох усипається під ногами нападникв, і вони, сковзаючи по ньому, падають. З-під коріння дерев виповзають гадюки і кусають "героїв", непрохіною стіною стають на шляху убивць кущі дикої рожи, до них приєднуються молоді ялинки не дають проходу павуки зі своїм павутинням, спокій який порушено, на шляху стають піраміди мурашників. Але все даремно, бо людина-потвора виявляється сильнішою. Зрубані дерева лежать, як побиті люди. Авторка називає їх "трупами", і все ж вони продовжують боротися, бо коли їх скочували з гір униз, вони відбирая.

Донесенню задуму письменниці до читача сприяє жанрово-композиційна структура твору. Новела складається з дванадцяти фрагментів, кожний з яких несе самостійне образне навантаження, водночас розділи органічно поєднані емоційною тональністю. Тому й відносила Леся Українка «Битву» до «симфонічного» жанру, де змальовані картини постійно супроводжуються ліричними відступами. Персоніфіковані пейзажні описи і душевні переживання автора зливаються в новелі «в одну нероздільну гармонію».

4. Новаторство драматургії в. Винниченка

Драми Володимира Винниченка відіграли важливу роль у культурному відродженні українського народу. Їхня тематика була цілком традиційною - дослідження людської особистості, морально-психологічне випробовування внутрішніх сил людини у боротьбі за утвердження свого «я». Але інтерпретація цих тем і морально-етичні проблеми, що поставали з творів Винниченка були новаторством в українській літературі початку 20 ст.

Винниченкові п’єси руйнували канони сценічного дійства, які плекав етнографічний, романтично-сентиментальний і водевільно-розважальний український театр. Герої цих п’єс прагнули незалежності від будь-кого і будь-чого: юрби, моралі, приписів, умовностей. Вони прагнули бути «чесними з собою». Але, як зазначав сам Винниченко, ніхто з його героїв не був по-справжньому «чесним з собою», оскільки вони лише прагнули цього.

Зоряним часом Володимира Винниченка були 1910-1912 роки. У цей час він пише свої п’єси «Базар», «Брехня», «Співочі товариства», «Чорна Пантера і Білий Ведмідь», «Дочка жандарма», «Натусь», «Молода кров», згодом були написані «Мохноноге», «Мементо», «Гріх», «Кол-Нідре», «Над», «Великий секрет», «Пророк».

Мабуть найбільшим успіхом користувалася п«єса «Чорна Пантера і Білий Ведмідь», опублікована вперше у 1911 році. Але перша світова війна ускладнила її появу на сцені. Вперше вона була поставлена у 1917 році.

Драматургія Винниченка вирізняється гостротою проблем, глибиною психологічних екскурсів, відсутністю шаблонності, образним мисленням, неореалістичними тенденціями, модерном, символізмом.

Драми Володимира Винниченка - це стихія, бунт, виклик самому життю. Сміливістю тематики (свідомість та інстинкти, мораль і статеві проблеми, честь і зрада) драматург часто, на думку критики, виходив за межі дозволеного. Керуючись своїм відомим принципом “чесності з собою”,Винниченко піднімає завісу, проникає у найпотаємніші схови психології і проводить експерименти на людській душі. Всього Винниченко написав 23 п’єси, прагнув “художньо освоювати гострі соціально-політичні й моральні проблеми свого часу”Він прагнув завжди бути самим собою, нікого не наслідувати, виражати своїх почуття “особистими фарбами і формою”. І саме це, мабуть, дало змогу уявити світові нову форму мистецької діяльності.