31. Літературні угрупування в укр..Літературі кін. 19-поч. 20 ст.

"Молода муза" — літературне угруповання українських письменників, діяло у Львові протягом 1906-09 як клуб літераторів. До "М.м." належали В.Бирчак, П.Карманський, Б.Лепкий, О. Луцький, В.Пачовський, С.Твердохліб, С.Чарнецький, М.Яцків. Близькими до цієї групи були письменники: Ф.Коковський, М.Рудницький, О.Туринський, композитор С. Людкевич, скульптор М.Паращук, маляр І.Северин та ін. Друкованим органом "М.м." був журнал "Світ". Учасників об'єднувала орієнтація на модерністські тенденції в західноєвропейській літературі, заперечення надмірної заангажованості літератури, ідея краси як іманентної властивості української душі, опозиція до міметичних форм мистецтва. Основні засади "М.м." були близькі творчим принципам М.Вороного, Олександра Олеся, М.Філянського та інших письменників, які гуртувалися навколо журналу "Українська хата", де часто друкувалися поети-"молодомузівці". Навколо засад раннього українського модернізму точилася полеміка між його прихильниками М.Євшаном, М.Сріблянським, А.Товкачевським та противниками — І.Франком, С.Єфремовим, Д.Лукіяновичем та ін. Ідеї "М.м.", зокрема її символістської платформи, мали вплив на розвиток української поезії початку 20-х. При "М.м." діяло видавництво під однойменною назвою, засноване 1906. 

До групи навколо журналу „Українська хата” (1909-1914) належали М.Сріблянський, Євшан, Товкачевський, Чупринка, Богацький. Якщо „молодомузівці” спромоглися лише позначити певні координати нового модерного дискурсу й нової філософії мистецтва, то розвинули їх Микола Євшан та його колеги з київського журналу «Українська хата». Ніцшеанство лягло в основу дискурсу «хатян». Завдання журналу — принести «помочі і світла в темну українську хату». Засновники журналу прагнули розширити рамки української культури, модернізувати її, головним об'єктом їхньої критики було «старе» народництво або українофільство в усіх його політичних та мистецьких виявах. Головний опонент «хатян» — народницька критика, представлена газетою «Рада», її постійним автором С.Єфремовим. Тут друкувалися поезія і проза «модерністів», передовсім поетів «Молодої Музи», а також «модерністів» російської України — Миколи Вороного, Олександра Олеся, Миколи Філянського та ін.

32. Еволюція творчості Лесі Українки.

Поетичний хист Лесі Українки формувався і зміцнювався не лише на величній духовності й героїчній історії свого народу, а й творчому засвоєнні найкращих надбань світової літератури і мистецтва, чому значною мірою сприяли родинні обставини та те інтелігентне оточення, в якому вона перебувала і виховувалася. Окрім рідної української, вона вільно володіла мовами: нім., франц., лат., давньогр., італ., англ.., ісп., рос., польськ., болг., вільно читала твори чес. і словац. письменників. Саме постійне зацікавлення світовою літературою і історією дозволило їй у 1890 році написати підручник "Стародавня історія східних народів", який було вперше видано у 1918 році в Катеринославі. Про її глибокі знання античної літератури засвідчують поезії "Сафо", "Іфігенія в Тавріді", "Ніобея", "Орфеєве чудо", а біблійні теми та мотиви оригінальне розробляються у віршах "Я бачила, як ти хиливсь додолу", "То може станеться і друге диво", "Дочка Чєфая", "Ізраїль в Єгипті", "Пророк", "Жертва", "Саул" та інші.       У циклі "Весна в Єгипті" поетеса майстерно і глибоко проникає в сутність життя і особливості природи єгиптян. Та одночасно з цим вона не оминає і злободенних соціальних мотивів, її непокоять "гніт фараонів, кормига чужинців", як в давнину, так і тепер ("Таємний дар"), а також і те, що відбувається у рідному краєві.        П'єси і драматичні поеми Лесі Українки своїми сюжетами, темами і мотивами міцно пов'язані з світовою історією, культурою і літературою і становлять, таким чином, визначне мистецьке явище у розвиткові загальносвітового літературного процесу.         Визначний внесок в розвиток світової культури зробила Леся Українка і своїми перекладами творів письменників багатьох літератур українською мовою. Після І. Франка Леся Українка була чи не найплідніщим і наймайстернішим таким перекладачем.        Перекладами з інших літератур поетеса почала займатися ще, власне, з дитячих років. У тринадцятилітньому віці вона разом із старшим братом Михайлом, що виступав під псевдонімом Обачний, переклала українською мовою "Вечера на хуторе близ Диканьки" М. Гоголя. А ставши відомою письменницею, вона виробила об'ємну програму перекладу українською мовою творів Гоголя, Короленка, Гаршина, Пушкіна, Лєрмонтова, Тургенєва, Достоєвського, Л. Толстого, Сервантеса, Петрарки, Шекспіра, Мольєра, Вольтера, Руссо,  Гете, Шіллера, Байрона, Вальтера Скотта, Бальзака, Міцкевича, Словацького та багатьох інших. Уже оцей перелік прізвищ визнаних у всьому світі митців художнього слова засвідчує про Неабияку обізнаність Лесі Українки з найкращими надбаннями світової літератури, з якими вона намагалася ознайомити український народ з метою піднесення його інтелектуального і культурного рівня.       Про те, що світова література була невід'ємною частиною творчості Лесі Українки, свідчать і її літературно-критичні та публіцистичні статті, переважна більшість з яких присвячена зарубіжній літературі. Особливо актуальними є такі її літературно-теоретичні дослідження: "Два направлення в новейшей итальянской литературе", "Заметки о новейшей польской литературе", "Європейська соціальна драма в кінці XIX ст.", "Утопія в белетристиці", "Народничество в Германии", "Михаил Крамер" та багато інших.        Леся Українка належить до тих небагатьох митців українського художнього слова, які своєю творчістю і діяльністю були міцно пов'язані з світовим літературним процесом, світовою культурою, залишаючись одночасно оригінальними і самобутніми національними письменниками.