11. Ек. Розв. Англії у 11-15 ст.

-повільна феодалізація,яка завершується в 11 ст(відсутність колонату.існування общини,острівне положення,несприятливий для землеробства клімат)

--У 7-8 ст зароджується феодальна земельна власність(масові королівські дарування землі дружинникам та церкві,права збору поборів з королівських володінь)

-створена система феодальних помість(манорів)

-За даними господарського перепису близько 70% населення становили різні групи феодальнозалежних і лише 12 % були вільними.

- 11 ст-норманське завоювання(створюється система васалітету на зразок французької,встановлюється сильна королівська влада,обмежується будівництво замків,забороняється васалам мати війська)

Все селянське населення поділяється на: віланів-з наділом землі 30 акр,бордаріїв07-15 акрів,котерів 2- 3 акри та севрів-дворових людей)

-з 13 ст панщина та натуральні повинності змунюються грошовим оброком,праця кріпаків-найманою працею,феодали перетворються у великих сільських господарів

-14 15 ст під тиском селянських повстань відбувається повна комутація ренти та викуп селянами феодальних повинностей( усі селяни стають особисто вільними-копігольдерами(вільними утримувачами землі).

- з кінця 11 ст розвиваються міста

- основні види діяльності:виробництво вовни та сукна,торгівля(власний сильний морський флот)

12.Ек. Розв. Німеччини 11-15ст.

. - пізня і повільна феодалізація(відсутність колонату,тривалість існування общини.племінна роздробленість.що перешкоджали утворенню сильної королівської влади)

-Прогрес у сільському господарстві(поліпшуються методи обробітку землі,трипільна система.розштрюються посівні площі,нові сорти зернових,розвиток виноградництва,садівництва,вирощується льон)

-У 14-15 ст панщина змінюється оброком(скорочується панська земельна власність.земля здається селянам на оброк)У пн.-зх Німеччині розвивалася «мещерська спадкова оренда» тобто оренда заможними селянами поміщицької землі при фіксованому,твердому оброку)

-12-15 ст посилюється агресія германських племен проти словянських народів східної прибалтики(завойовані землі переходять у власність феодалів)

-Через повільність феодального розвитку в німеччині довго зберігається прошарок вільних та напіввільних селян.Феодалізація завершилася тільки у 12-13 ст,причому селянська община була пристосована до умов кріпосного права.яке проіснувала до 19 ст.

-Територіальна роздробленість,відсутність єдиного центру та сильної королівської влади,до якого в економічному відношенні тяжіли б інші області країни.

-виникають нові міста

-14-15ст розвивається гірничодобувна промисловість,особливо видобуток срібла та чорних металів(основний постачальник металу на всю Зх Європу).

13. Особл. Орг.Господарства в україні доби середньовіччя.

Становлення державності у східних слов'ян відбувалося про­тягом тривалого часу І було закономірним підсумком внутріш­ньої еволюції їхнього суспільства

Київська Русь була типовою ранньофеодальною державою, в якій завершується становлення феодальних відносин, зростає та зміцнюється феодальне землеволодіння (вотчина). Головними га­лузями економіки Київської Русі, як і в стародавніх слов'ян, були землеробство та скотарство. Основною формою державних пода­тків спочатку була данина, яку збирали через так зване полюддя.. Князі самі або через своїх «посадників» об'їжджали підвладні їм території та збирали дани­ну хутром, медом, воском та ін. У полюддя князь та його дружи­на вирушали у листопаді, і не раз збирали данину всю зиму та вес­ну, а коли сходила з річок крига — підправляли зібране до Києва. Одиницею обкладання при стягуванні данини з окремої сім'ї був «дим», а з окремого господарства – плуг або рало.

Міста Київської Русі були як центрами ремесла і торгівлі, так і адміністративно-воєнними.

Налічувалося до 40 ремісничих спеціальностей: виготовлення зброї, щитів, панцирів, замків, цвяхів, предметів домашнього вжитку, гончарних, ювелірних виробів тощо. Рівень майстерності давньоруських ремісників був надзвичайно високим, не поступа­вся рівню провідних країн того часу. Диференціація ремесел, посилення обміну сприяють розвиткові внутрішньої та зовнішньої торгівлі. Основною формою внутрішньої торгівлі були невеликі місцеві ринки, зв’язок між якими був віднос­но слабким. Зовнішня торгівля в Київській Русі розвивалась завдяки наявності таких важливих торговельних шляхів, як «з варяг у гре­ки» (з Балтійського моря в Чорне), по Волзі до узбережжя Каспійсь­кого моря. Вивозились хутра, мед, віск, льняні тканини, прикраси. Ввозились шовкові тканини, парча, оксамит, срібло, мідь, прянощі.

Незважаючи на значну роль торгівлі та ремесла, переважна частина населення займалася землеробством й різними промис­лами. Значне місце посідало скотарс­тво: розводили велику рогату худобу, коней, свиней.

З розвитком феодального землеволодіння виникає та набирає поширення така його форма, як вотчина — спадкова феодальна власність на землю. Вона виникала в результаті жалування кня­зем землі боярам і визначалась як безумовне володіння землею при необмеженому розпорядженні нею. Вотчина ділилася на пан­ське господарство та селянське держання. У дрібне господарство смерда входили наділ землі, хата, худоба, птиця. Селянин платив феодалу оброк, обробляв своїми знаряддями та своїм тяглом пан­ське поле.

Про створення та структуру Давньоруської держави вчені дізнались з літописів, найціннішим в інформаційному плані з яких був літопис «Повісті минулих літ», перша редакція якого була створена ченцем Печерського монастиря Нестором близько 1111 р. Найповніше вона збереглася у Лаврентіївському та Іпатіївському літописах, які являють собою відповідний звід київського та га­лицько-волинського літописання. В повісті минулих літ згадуються ранні державні формування словянських племен ще до утворення Русі, та описуються династії князів різних племен та династії князів Київських: Із зміцненням рільницт­ва та поширенням трипілля, зміцнюється вотчинна форма земле­володіння, і селяни поступово починають виконувати на користь князів та бояр панщину та сплачувати натуральні оброки.

«Руська правда» — найважливіше зведення норм давньо­руського законодавства і одночасно однієї з найвідоміша пам'ятка тогочасної економічної думки. Руська правда» збереглася до нашого часу приблизно у 100 списках, які можна згрупувати у три основні редакції: «Коротка Правда», «Пространна Правда» та «Скорочена Правда».

Основними верствами населення Київської Русі були:

«мужі» - знать, бояри на чолі з Великим князем

«люди» - - міська знать

«молодші люди» — мешканці міст

«чернь» — найбідніші прошарки міста;

селяни (смерди) — основна маса населення.

Селяни поділялися на групи відповідно до ступеня залежнос­ті від знаті. На найнижчому щабелі знаходилися раби (холопи). Раби були одним з основних товарів, що продавали київські ку­пці. У рабство потрапляли полонені, злочинці, боржники. Рабів-боржників називали закупами. Серед залежного населення роз­різняли також рядовичів — людей, які за певною угодою става­ли залежними. Залежність рядовича формально була тимчасо­вою, але найчастіше ставала постійною через нестачу коштів на викуп.

Достатньо чітко «Руська правда» дозволяла визначити суспіль­не становище представників тих чи інших соціальних груп. Так, визначаючи відповідальність за вбивство огніщанина (старшого княжого дружинника, представника княжої влади) або тіуна (княжого управителя), необхідно було виплатити штраф у 80 гривень (приблизно 16 кг срібла), тоді як за вбивство смерда (як і холопа) — лише 5 гривень (1 кг срібла). Однакова сума штрафу за життя смерда і холопа підкреслює їх близький соціальний стан.

Великий розділ «Правди» присвячено залежним категоріям населення, зокрема холопам; низка статей захищає права феода­ла. Так, у ст. 11 зазначається, що власник не лише повертає свого холопа, в разі його втечі, а й отримує штраф від тих, хто його переховував або не видавав.

Значна частина статей присвячена захистові майнових прав. Так, у ст. 13 статті йдеться про від­шкодування збитків і покарання винного у разі виявлення речі у межах громади. Отже, давньоруське законодавство, як і західно­європейське, активно захищає права власності, що свідчить про досить високий рівень розвитку цього інституту.

З прийняттям християнства з'являється ще один значний прошарок суспільства — духовенство, яке замінило собою волх­вів та інших служителів язичницьких культів. Церква та мона­стирі також ставали великими землевласниками, процес закабалення, притаманний феодалам, власникам вотчин, відбувався й у вотчинах церковних. Церква приймала княжі пожалування, вона захоплювала землі вільних смердів, отримувала й так званих «за­душних холопів» (тобто тих холопів, яких їхній власник запові­дав «на спомин душі»).