60.Голодомор 1932-33 рр.: хто, як і чому заперечує геноцид українського народу.

Актуальність питання

Міжнародний аспект.

Проблема визнання чи заперечення голодомору як геноциду українського народу гостро постає і дотепер. Проблема визнання геноциду в контексті взаємодії України з іноземними державами. Вона має дві сторони: конкретну - стосовно окремих держав, зокрема  Росії і Ізраїлю, і загальну.

Заперечення х Боку Росії:

1.     Голод був не лише в Україні але й на значній території Росії.

2.     Відбирали харчі в Україні самі українці.

3.     Центральний уряд, починаючи з 1933 року, надавав велику допомогу  Україні

Політичний аспект.

Йдеться «боротьба» і в середині країни між політичними діячами,західна сторона визнає голодомр геноцидом ,тим самим утверджуючи свою національність.Вагомий внесок від правління В.Ющенка(Створена Національна книга пам′яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні., Меморіал пам′яті жертв голодоморів в Україні. У 2008 році)І Навпаки визнання В.Януковичем голодомру як «трагедії усіх народів»(виступ на парламентській асамблеї Ради Європи).

Соціальний аспект.

Своєрідний розід народу на прихильників «русифікованої версії» від Януковича і українців,що визнають голодомор як геноцид нації,тобто можна виділити як підпункт етнічний аспект,який полягає в патріотизмі або в де патріотизмі українців.

Визнання світовою спільнотою Голодомору 1932-1933 років, як факту зумисного вбивства голодом відбувається неоднозначно і повільно. Має місце інтенсивна дипломатична протидія з боку Російської федерації. Головна її мета - подати Голодомор 1932-1933 років як соціально-господарську внутрішню проблему колишнього Радянського Союзу, проблему, яка в принципі, не підлягає обговоренню міжнародною спільнотою.

Ми ж в Україні трактуємо Голодомор 1932-1933 років як геноцид української нації, як нації державної. Тобто, що цей злочин має чіткий політичний характер, як злочин зумисно спрямований супроти націоналньої групи - українців.

Отож,можна зробити висновок,що не визнання голодомору як геноциду не вигідно тільки так званим «анти українцям»,які усіляко приховують факт знищення,один із підпунктів «великого терору» Сталинщини.

61. Колективізація українського села. У 1929—1933 р. відбувся другий сталінський комуністичний штурм, спрямований на перетворення багатомільйонного селянства із власників засобів виробництва на найману робочу силу шляхом колективізації сільського господарства. На відміну від сталінської політики індустріалізації країни, сталінська модель колективізації села була ще драматичнішою й радикальнішою. Вона супроводжувалася такою жорстокістю і страхіттям, що її можна назвати війною сталінського режиму проти селянства. Це справді найжахливіша сторінка української історії.Більшовики завжди доводили, що без ліквідації приватної власності на землю і перетворення дрібних одноосібних селянських господарств на колективні побудова соціалізму неможлива. Саме тому Сталін і культивував колективні господарства, бо з їхньою допомогою можна примусити селян працювати безплатно. І тому ще в перші роки радянської влади розпочалося створення комун, товариств спільного обробітку землі, радгоспів. У жовтні 1927 р. вони об'єднували трохи більше 1 % селянських господарств.Поштовхом до форсування колективізації стала хлібозаготівельна криза 1928 p.У тій ситуації вождь вирішує, що для "стрибка" в індустріалізацію необхідно встановити над селянством жорсткий економічний і політичний контроль. Відтак без всякої попередньої підготовки в листопаді 1929 р. він наказує розпочати рішучу кампанію "суцільної колективізації". Вона мала на меті забезпечити нееквівалентний обмін між містом і селом, тобто полегшити викачування селянських ресурсів у державний бюджет.Українці, які в усі часи свято шанували землю і волю, чинили опір колективізації. Тому й сталінський режим здійснював на їхніх землях свою політику значно швидшими темпами, ніж в інших республіках. Колективізація в Україні мала була завершитися восени 1931 р., у крайньому разі — навесні 1932 р. Для успішного здійснення суцільної колективізації вирішили знищити найзаможніший прошарок селянства, до складу якого входили всі ті селяни, котрі чинили опір колективізації. їх розстрілювали або масово вивозили до таборів примусової праці на Північ чи до Сибіру. Близько 200 тис. селянських родин в Україні підпало під розкуркулювання, а більш як один мільйон українських селян під час колективізації було знищено. Усього ж у період колективізації в СРСР загинуло більше людей, ніж під час Першої світової війни в усіх країнах, які брали в ній участь.Отже, наслідки колективізації по-сталінськи були жахливими. Примусові методи, накладена на колгоспи безрозмірна продрозкладка, жорстка регламентація їхньої господарської діяльності тощо призвели до глибокої деградації продуктивних сил села. Рівень 1928 р. у виробництві зерна і поголів'я худоби вдалося остаточно перевищити лише в 50-х роках. Сумним наслідком суцільної колективізації стала ліквідація економічної самостійності селянства. Фактично відбулося нове закріпачення селян, знищення найбільш вправної і працьовитої верстви селянства; у решти зникла матеріальна зацікавленість у результатах праці, атрофувалося почуття господаря.Контроль держави за громадянами став всеохоплюючим.

62. Масові репресії 1930-х на Україні як інструмент етнополітики радянського уряду. «Великий терор».Найтрагічнішими наслідками комуністичного терору 1930-х рр. у Радянській Україні стали смерть від голоду щонайменше 4–4,5 млн людей, «розстріляне відродження», що забрало життя понад 500 найталановитіших українських поетів, мислителів, науковців, письменників, знищення національно свідомих українців у середовищі керівної верхівки УСРР. Мордуючи селянство голодомором, комуністичний режим ні на мить не забував і про інтелігенцію, яка очолювала процеси українізації, стимулювала національну самосвідомість українського народу, а відповідно й прагнення реального суверенітету. Цілеспрямована боротьба проти української національної інтелігенції, насамперед тієї частини, яка брала активну участь у національно-визвольних змаганнях 1917 — 1921 pp. та українізації, видатних діячів науки й культури, розпочалася вже наприкінці 1920-х років. її першими наслідками стали викриття «національного ухилу» в КП(б)У, розгром міфічних «Українського національного центру», «Польської організації військової», «Блоку українських націоналістичних партій», «Всеукраїнського боротьбистського центру», «Троцькістсько-націоналістичного блоку» та ін. Застосовуючи фізичний і психологічний терор, політична поліція ОДПУ, а згодом Головне управління державної безпеки НКВС — змушувала свої жертви визнавати членство у цих сфабрикованих «таємних антирадянських організаціях» на показових судових процесах.Масові репресії призвели не тільки до фізичного винищення найбільш активної та інтелектуальної частини нації, вони також понівечили долю багатьох людей, пов'язаних родинними узами з репресованими, — т. зв. членів сімей ворогів народу, сприяли моральному розтлінню тих, кого терор не торкнувся. За розмахом знищення населення власної країни комуністичний терор не знає собі рівних у світовій історії. Він залишився в пам'яті людства під назвою Великого терору.

63Дві оборони Севастополя 1854-55 та 1941-42 рр.: схожість та відмінність Це класичний приклад радянського геноциду, його найдовший і найширший експеримент русифікації, а саме – винищення української нації. Таку думку висловлює сам автор слова «геноцид».Найпершими реченнями він вказує, що політика СССР – лиш продовження імперської політики царської Росії.Корінь зла і справжня його причини в тому, що всі ці режими та злочини були і є імперськими!Далі Лемкін обґрунтовує, чому саме українців кривава імперська ідея атакує найбільше. Попри економічні і демографічні потужності України, він наголошує на головній проблемі для імперських нацистів Аналізуючи технологію українського геноциду, Лемкін виділяє чотири його складові:1. Знищення української інтелігенції – мозку нації.2. Знищення Української церкви – "душі України".3. Голодомор – знищення творців і акумуляторів української культури, мови, традицій.4. "Фрагментація українського народу шляхом поселення в Україні чужинців і водночас розпорошення українців по цілій Східній Європі" і Азії для знищення демографічної єдності нації. Косіор заявляв у газеті "Ізвестія" від 2 грудня 1933 року: "Український націоналізм – це для нас головна небезпека". І, щоб викорінити цей націоналізм і встановити жахливу одноманітність радянської держави, принесли в жертву українське селянство".Четвертим кроком геноциду українців, за Лемкіним, було заселення України чужинцями з одночасним виселенням українців за межі України для радикальної зміни етнічного складу населення.Режими, царі, генсеки та інші "секи" змінюються, але війна з "душею України", Українською церквою триває. Короткий період доступності українських архівів виявив чимало документів тих часів, які цілком можуть ілюструвати і сучасний стан цієї неправедної війни.Президент Віктор Янукович вважає, що Голодомор був загальною трагедією народів СРСР, а не лише українців.Про це Янукович заявив під час відповідей на питання делегатів після свого виступу в ПАРЄ."Визнавати Голодомор як факт геноциду якогось народу неправильно і несправедливо. Це була загальна трагедія народів, держав, що входять у СРСР", - сказав Янукович, зірвавши оплески російської делегації.За його словами Януковича, Голодомор був "наслідком сталінського тоталітарного режиму і його ставлення до людей"."Це визнали всі країни, які визнали Голодомор", - додав він.

67. Україна у ІІ пол. 1940 — на поч. 1950-х рр.

Актуальність:

1.Міжнародний аспект (Україна входить до складу ООН; Позиція інших держав щодо повстанського руху на Україні(УПА), вплив УПА на сучасне ставлення сусідніх держав до України; «холодна війна» та як вона віддзеркалилась на між нар.відн.)

2.Зовнішньополітичний (межа між сходом та заходом)

3. Політ.-ідеалогічний(становлення патріотизму та ідеології політ.партій завдяки УПА)

4. Культурний (відродження теми в музиці, літературі, кінематографі)

Адміністрат.-тер. Зміни. Зовн. Пол-ка.

Перемога СРСР у Другій світовій війні створила умови для розширення його кордонів на заході, що призвело до завершення об’єднання українських земель.

Нове розмежування кордонів супроводжувалося депортацією значної частини населення. У 1944—1946 рр. із Галичини, Волині, Рівненщини до Польщі було переселено близько 1 млн поляків, з Польщі до України переїхало 520 тис. українців. У квітні — липні 1947 р. польський уряд провів

операцію «Вісла», у ході якої близько 150 тис. українців, що проживали у прикордонних з УРСР районах Холмщини та Лемківщині, були примусово виселені на Захід і Північ Польщі.

Зростання авторитету України в світі виявилося в поверненні її як суб’єкта міжнародного права на міжнародну арену. 26 квітня 1945 р. на конференції в Сан-Франциско УРСР увійшла до складу Організації Об’єднаних Націй як член-засновник. 29 липня — 15 жовтня 1946 р. делегація УРСР узяла участь у Паризькій мирній конференції й 10 лютого 1947 р. разом з іншими союзними державами підписала мирні договори з Італією, Болга-

рією, Румунією, Угорщиною та Фінляндією.

Промисловість. Голод.

Україна постраждала під час Другої світової війни більше, ніж інші країни Європи, тому масштаби відбудовчих робіт були дуже великими.У серпні 1946 р. Верховна Рада УРСР схвалила четвертий п’ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства на 1946—1950 рр. Він передбачав менше ніж за п’ять років відбудувати зруйновані райони країни, відновити й навіть перевищити довоєнний рівень промислового та сільськогосподарського розвитку.

Відбудова здійснювалася централізовано за чітким державним планом. Пріоритетом вважалась відбудова важкої промисловості за рахунок легкої промисловості, соціальної сфери та сільського господарства. Відбудові допомагала ідеологія, яка знаходила свій вияв у соціалістичних змаганнях, рухах передовиків і новаторів.

Відбудовчий процес було ускладнено голодом 1946—1947 рр., причинами якого були посуха, неврожай, скорочення посівних площ, поголов’я худоби, нестача техніки й робочих рук унаслідок війни, вивезення хліба за кордон для підтримки прорадянських режимів у країнах Східної Європи. Але головною причиною голоду, який позбавив життя майже 1 млн осіб, стала політика сталінського керівництва, яке вимагало неухильного виконання постраждалими областями планів хлібозаготівель і проводило репресивну політику проти селян. Успіхи відбудови дозволили в 1947 р. скасувати карткову систему та провести грошову реформу. Економіка УРСР остаточно перетворилася на складову економіки СРСР. Однак «холодна війна» зробила неможливим використання західної фінансової та технічної допомоги за планом Маршалла.

Радянізація. Діяльн. ОУН і УПА

У другій половині 1940-х — на початку 1950-х рр. відновилася радянізація західноукраїнських земель, сутність якої полягала в уніфікації соціально-економічного, політичного й культурного життя Західної України у відповідності до норм, виробленими радянським режимом у Наддніпрянщині.Органи НКДБ і НКВС застосовували масові репресії, жертвами яких стали 500 тис. чоловік, та депортації в східні райони СРСР, (було виселено понад 200 тис. чол.). У 1946 р. на Львівському соборі було «самоліквідовано» Українську греко-католицьку церкву (УГКЦ).Українська повстанська армія (УПА) на чолі з Шухевичем розгорнула широкомасштабну партизанську боротьбу проти органів радянської влади на західноукраїнських землях, у ході якої загинуло понад 30 тис. цивільних громадян і військовослужбовців. У 1950 р. головнокомандуючий УПА Роман Шухевич загинув у бою під Львовом, однак збройне підпілля продовжувало організовану боротьбу до 1954 р.

68. “Відлига” (1953-1964) як політичне та культ. явище

Актуальність:

1.Внутрішньополітичний, ментальний (наслідки розвінчання культу Сталіна й досі знаходять відбитки на старих членах суч.сусп.)

2. Ідеалогічний (закорінення уявлення про Україну як про самобутню державу; поява дисиденства)

3. Культурний («відлига» в культурі, виникнення руху «шестидесятників», розвиток всіх галузей мистецтва)

4. Політичний (вплив ідеалів, що виникли тоді, на сучасне політ.життя )

Період 1953—1964 рр. в історії СРСР і УРСР отримав назву «відлиги». Після смерті Й. Сталіна 5 березня 1953 р. першим секретарем ЦК КПРС став М. Хрущов. Першими секретарями ЦК КПУ в період «хрущовської відлиги» були О. Кириченко, М. Підгорний, П. Шелест (1963—1972 рр.).

Нове керівництво СРСР і УРСР взяло курс на десталінізацію — поступову відмову від крайніх проявів сталінського тоталітарного режиму й лібералізацію суспільно-політичного життя.

Напрями політики дестал.:

1. Засудження культу особи Сталіна (1956р. Хрущов «Про культ особи Й. Сталіна та його наслідки», ХХ з’їзд КПРС)

2. Реабіліт. політ. в’язнів (було виправдано 250 тис.чол.,переважно посмертно)

3. Реабілітація репресованих народів

4. Демократизація сусп.-політ. життя (припинилися масові репресії; ліквідована система ГУЛАГу; скоротилися штати управлінського аппарату)

5. Розширення прав республік СРСР (1957 — раднаргоспи;зросла частка українців у партійному й державному апараті СРСР і УРСР)

6. Ослаблення ідеологічного контролю

У період «хрущовської відлиги» відбулися реформи у промисловості та сільському господарстві, які були повинні забезпечити вирішення головного економічного завдання СРСР — у стислий термін наздогнати й випередити економічно найрозвинутіші країни світу.

Сільське госп.:

• Освоєння цілінних і перелогових земель Казахстану і Сибіру (1954 р.) вимагало великих людських і матеріальних ресурсів, що спричинило збитковість виробництва зерна

• Перехід до пріоритетного вирощування кукурудзи (1955 р.) спричинив зменшення посівних площ під зерновими культурами й зниженню їхньої врожайності, що призвело до ввезення в СРСР зерна з-за кордону.

• Реорганізація МТС (машинно-тракторних станцій) у РТС (ремонтно-технічні станції) й обовяз-ковий викуп колгоспами техніки (1958 р.) призвели до зростання заборгованості колгоспів.

• Укрупнення, а потім розукрупнення колгоспів супроводжувалося скороченням до мінімуму видатків на розвиток дрібних сіл і хуторів, ліквідацією безлічі так званих «непереспективних» сіл.

• Зменшення розміру присадибних ділянок колгоспників, заборона тримати худобу в приміській зоні сприяли зменшенню сільськогосподарської продукції й підвищенню цін на неї.

Промисловість:

• 1957 р. — ради народного господарства (раднаргоспи).

• На території України було створено 11 економічних районів

• Під контроль раднаргоспів в Україні було передано майже 10 тис. промислових підприємств, їм підпорядковувалось 97% підприємств УРСР.

Половинчатість і непослідовність реформування промисловості призвели до невиконання

завдань шостої п’ятирічки. З метою приховання невдач від населення було розроблено семирічний план (1958—1965 рр.). Проте його реалізація також не дала бажаних результатів. У 1965 р. раднаргоспи були ліквідовані, і промисловість була повернута до галузевого управління з центру.

Культурна “відлига”

Освіта: Закон «Про зміцнення зв’язку школи з життям...»1958 р. передбачав уведення загальної 8-річної освіти,запровадження 11-річного навчання, політехнізацію школи й зміцнення її зв’язку з виробництвом.

Література:Українська література збагатилася творами В. Сосюри, О. Довженко, Г. Тютюн-ника (роман «Вир»), О. Гончара (роман «Тронка»), М. Стельмаха (роман «Кров людська — не водиця»), Л. Костенко(поетичні збірки «Проміння землі», «Мандрівне серце»), В. Симоненко (поетич-ні збірки «Тиша і грім», «Земне тяжіння»).Почалася реабілітація українських письменників, репресованих за часів сталінського режиму (Г. Косинки, В. Чумака, О. Досвітнього, В. Елана-Блакитного).

Обр.мист: В образотворчому мистецтві працювали художники В. Касіян, К.Трохименко, Т. Яблонська, скульптори А. Фуженко (памятник Т. Шевченку в Москві), Е. Місько (памятник І. Франку у Львові)

Театр:У театральному мистецтві працювали режисери Г. Юра, М. Крушельницький, актори А. Бучма, Н. Ужвій, Ю. Лаврів.

Покоління молодих пимьменників і художників України, які боролися за відродження української мови і культури в 60-ті роки, назвали «шістдесятниками». Організаційною формою руху «шістдесятників» стали клуби творчої молоді «Супутник» (Київ, 1960 р.) і «Пролісок» (Львів, 1962 р.).«Відлига» в культурі й духовної сфері була суперечливою і супроводжувалася посиленням ідеологічного наступу на суспільні науки, літературу й мистецтво, переслідуванням творчої інтелігенції, забороною видавати художні та наукові твори.Обмеженість десталінізації сприяла зародженню дисидентського (опозиційного) руху, учасники якого виступали за демократизацію суспільства, дотримання прав і свобод людини, вільний розвиток української мови й культури, реалізацію права українського народу на власну державність.

Поява дисидентського руху викликала репресії з боку радянського режиму. Судові процеси над інакодумцями відбулися у Львові, Києві, Донецьку, Запоріжжі, Тернополі, Чернівцях. У 1965 р. після усунення М. Хрущова від влади було заарештовано близько 20 правозахисників.Своєрідним підсумком діяльності дисидентів періоду «хрущовської відліги» стала праця літературного критика І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», адресована першому секретарю ЦК КПУ П. Шелесту, у якій автор виступив проти арештів дисидентів і звинувачення їх в антирадянській діяльності.

69. Україна вдобу “розвиненого соціалізму”(1965-1985р.). Сучасна ностальгія за часами “застою”: міфи та історична реальність

Актуальність:

1. Міжнародний (вплив тривалої відірваності від світу на суч. відносини з інш. країнами)

2. Ментальний ( відголоски «подвійної моралі» в сучасному суспільстві)

3. Ідеалогічний (конфлікти між ідеалами та ментальністю людей незалежної України та людей, чиї думки залишились в СРСР)

4. Політичний (боротьба за владу комуністичної партії, її прагнення повернути країну у ті часи)

5. Культурний (тогочасна русифікація й досі має вплив на розвиток сучасної культури; укорінення російської мови як побутової у східних районах України; значні упущення в освіті тих людей, що в добу «застію» були дітьми, адже багато матеріалу умовчувалось та подавалось в перекрученому вигляді).

Період 1964—1985 рр. в історії СРСР і УРСР дістав назву «застій».Політико-ідеологічна криза радянського ладу характеризувалася загостренням суперечностей в усіх сферах життя радянського суспільства.

Сфери кризи

Економічна: Екстенсивний шлях розвитку економіки, повільне запровадження нових технологій, висока енергоємність і матеріалоємність продукції, невисока якість і дефіцит більшості товарів, продовольча криза

Політична: Недієздатність законодавчих органів влади, «старіння» керівництва, корупція у вищих ешелонах влади, репресії проти дисидентів, суперечлива зовнішня політика

Культурна: Звуження сфери функціонування української мови, здійснення русифікації, посилення ідеологічного контролю над наукою, літературою і мистецтвом, звинувачення інтелігенції у «націоналізмі» й «антирадянщині»

Ідеологічна: Розходження між ідеологічними догмами й реаліями життя, усвідомлення насе-ленням неможливості побудови комунізму, поширення дисидентських настроїв у суспільстві, посилення ідеологічного тиску на суспільство

Моральна: Поява подвійної моралі, незаконні привілеї адміністративно-бюрократичного апа-

рату, процвітання корупції та тіньової економіки, зростання кількості господарчих

злочинів, поширення пияцтва та алкоголізму.

Характерними рисами культ. й духовного життя в роки «застою» стали ідеологізація (посилення ідеологічного тиску на суспільство) та русифікація (висування на провідні позиції російської мови й культури, звуження сфери вживання української мови).Відступ від ідеологічних догм, відстоювання традицій націнальної культури розцінювалися як прояви «буржуазного націоналізму» й «антирадянщини».

Повернення брежнєвського режиму до методів сталінізму, відновлення жорсткого ідеологічного контролю над суспільними науками, літературою та мистецтвом, збільшення тиску на «інакомислячих» у період «застою» призвели до посилення опозиційного руху.

Дисиденти поєднували підпільну діяльність з легальними методами боротьби, якими стали видання й поширення матеріалів, що викривали і засуджували політику радянського режиму, листи-протести до керівних органів СРСР і УРСР, акції солідарності з іншими народами, що постраждали від тоталітарних режимів, створення правозахисних організацій.