42​. Діяльність українських громад у другій половині хіх ст.

Столиця Російської імперії фактично стала одним з головних духовних центрів наступного етапу українського національного відродження XIX - початку XX ст. Саме тут була заснована так звана Українська громада, яка на початку свого існування об'єднувала невелику кількість свідомих українців. На відміну від братчиків, громадівці проводили свою діяльність не в політичному, конспіративному, а в культурно-просвітницькому, легальному напрямку. Вони відмовилися від широких, неосяжних політичних планів і мрій, зосередивши головну увагу на актуальних та першорядних завданнях. Одним з таких завдань було збереження й подальший розвиток молодої української національної культури. З ініціативи П. Куліша громадівці налагодили в Петербурзі видавництво українських книжок. Саме тут друкувалися антикріпосницькі вірші Т. Шевченка, повісті молодої української письменниці М. Вілінської (Марка Вовчка), твори Г. Квітки-Основ'яненка, І. Котляревського, П. Куліша, нотні записи українських пісень. На початку 1861 року, завдяки зусиллям В. Білозерського, вийшов український щомісячник «Основа», засновниками якого були заможні українці Василь Тарновський і Григорій Ґалаґан. Протягом короткого періоду свого існування «Основа» виступала засобом спілкування, збуджувачем національної свідомості української інтелігенції, розкиданої по всій Російській імперії. В «Основі» з'являється низка статей, присвячених першорядним ідеологічним проблемам. Тут була вперше надрукована праця М. Костомарова про «дві руські народності», у якій автор намагався схарактеризувати особливості українського етносу, його принципову відмінність від росіян, захищав самостійність української літератури. На сторінках «Основи» відомий український філолог Павло Митецький виступив проти великодержавної, відверто антиукраїнської концепції російського академіка Михайла Погодіна, який намагався обґрунтувати думку про виключно російську добу Київської Русі, до якої українці нібито не причетні узагалі. Відстоював думку, що Київська Русь — це держава українського народу, що його культурні традиції не переривалися в усі часи, а риси української мови наявні ще в писемних джерелах ХІІ-ХШ ст. Розвиваючи традиції своїх попередників-братчиків, громадівці 60-х pp. намагалися поєднати національну ідею з народними прагненнями. Проте їхнє ставлення до народних мас зазнало певних змін. Нова генерація української патріотичної інтелігенції, на відміну від кирило-мефодіївців, чітко усвідомлювала надзвичайну важливість і значимість соціальних питань, бачила перед собою реальне українське село з його бідами й болями. Тому громадівці цілком свідомо, з конкретними цілями йшли в народ, щоб допомогти йому вийти з того тяжкого й принизливого становища, у якому він перебував.

43. Виникнення та ідеологічна еволюція руп-усдрп. Провідні ідеї «Самостійної України» м.Міхновського.

Актуальність теми полягає в тому, що цей час, за словами В.Винниченка, був початком «відродження нації». Український національний рух набирає політичного характеру. В Україні починають утворюватися перші політичні партії.

Першою національною партією в Наддніпрянській Україні була Революційна українська партія (РУП), заснована 29 січня 1900 р. в Харкові діячами студентських громад Д.Антоновичем, М. Русовим, Г.Андрієвським, Л.Мцієвичем та ін. Політичною програмою РУП у 1900-1903 рр. була брошура М.Міхновського «Самостійна Україна». М.Міхновський, свого часу член «Братства тарасівців», активний учасник українського визвольного руху, адвокат за професією, був одним із ідейних натхненників РУП на початку її існування. Цей політичний діяч України першим у Наддніпрянщині підняв гасло національної незалежності. Головною метою він уважав створення за будь-яку ціну самостійної України «від Карпат аж до Кавказу».В «Самостійній Україні» були обґрунтовані історичні права України на самостійне існування. Основою української нації РУП вважала селянство. Із 1903 р. рупівці перейшли на засади Ерфутської програми західноєвропейських соціал-демократів, вимагали національно-культурної автономії в межах України. Почали підтримувати засади автономії України у внутрішніх справах, надавали перевагу марксистському соціалізму.

Така еволюція не влаштовувала настроєну націоналістично групу під проводом М.Міхновського, яка згодом відкололася від РУП. Ця група згодом перетворилася на Українську народну партію (УНП). Те саме зробила група Б.Ярошевського, яка проголосила себе Українською соціалістичною партією (УСП). Проте, не отримавши підтримки з боку революційних мас, занепали.

Остаточно РУП розпалася у грудні 1904 р. Частина партії під керівництвом М.Меленського на початку 1905 р. утворила Українську соціал-демократичну спілу («Спілка»). Інша частина партії трансформувалася в Українську соціал-демократичну партію (УСДРП), до якої входили В.Винниченко, С.Петлюра, М.Порш. УСДРП орієнтувалася на селян і робітників, прагнула поєднати марксизм із націоналізмом, Вимагала автономії для України.

УСДРП і «Спілка» не змогли виробити чіткої тактики своєї діяльності та співпраці з іншими партіями та громадськими організаціями. У 1909 р. «Спілка» розпалася. Керівники УСДРП стали шукати союзника в новоорганізованому в 1908 р. між партійному політичному блоці українських ліберальних діячі – Товариства українських поступовців (ТУП). ТУП обстоювало конституційно-парламентський шлях боротьби за «українську справу».

Висновки:

Національні партії Наддніпрянської України узяли за основу своїх програм вимоги політичної автономії України у складі Росії. Попри те, що партії були новим етапом саме українського національного руху (політичний характер), вони не відстоювали ідеї повного відокремлення від Росії та самостійності держави (окрім програми «Самостійна Україна» М.Міхновського).