Діяльність

1. У 1870р. москвофіли заснували політичну організацію – Руську раду, яку вважали наступницею Головної руської ради.

2. Очолювали громадські та культурні установи Львова – Ставропігійський інститут, Народний дім, Галицько-Руську матицю.

3. Видавали газети в Галичині, Буковині, Закарпатті, науково-літературні збірки, де пропагували свої ідеї. Спекулювали на вірі селян у російського «доброго царя», який вирішить соціально-економічні проблеми.

4. Створили «язичіє» - суміш російської, української, польської та церковнослов’ янської мов, яку подавали як руську мову.

5. Вели боротьбу з пияцтвом, створили братерство трезвості.

Значення діяльності москвофілів

• Сприяли денаціоналізації українців Галичини, Буковини, Закарпаття.

• Відіграли певну роль у підвищенні культурно-освітнього рівня селянства і робітників.

Народовці (українофіли) – національна українська течія, що зародилася в 60-х роках ХІХ ст., представники якої (в основному – молода українська інтелігенція) доводили самостійність українського народу та мови.

Керівники: К. Климкович, Є. Згарський, Ф. Заревич.

Програма

• Єдність усіх українських земель, необхідність їх об’є днання в одній державі;

• Розвиток єдиної української мови;

• Створення української літератури на народній основі.

Народоців підтримували діячі національного руху Наддніпрянської України.

Діяльність

1. Створювали українські громади зі студентів та старшокласників, установили контакти з представниками громадівського руху Наддніпрянщини.

2. Пропагували твори І. Котляревського, Т. Шевченка, Г. Квітки-Основ’ яненка та інших.

3. Видавали журнали («Вечорниці», «Русалка», «Правда») та газети (селянська газета «Батьківщина»).

4. Були ініціаторами створення у Львові першого професійного українського театру(1864р.).

5. Створювали товариства, установи, гуртки для пропаганди своїх поглядів:

• Культурно-освітнє товариство «Просвіта» 1868р., яке організовувало читальні у містах і селах; проводило літературні вечори та лекції.

• Літературне товариство імені Т.Г. Шевченка (1873р.), створене з метою розвитку української мови й літератури.

Значення діяльності народовців

Сприяли перетворенню західноукраїнського населення на згуртовану націю, об’єднану ідеєю власної державності.

40​. Імперські реформи 1860 – 1870 –х рр. Та їх наслідки.

Актуальність теми вбачається у більш глибокому вивченні історії держави і права України через призму історії Росії, що дає змогу більш змістовно і вірно проаналізувати історію українських земель під владою Російської імперії в другій половині ХІХ століття; вбачається також в можливості не тільки дослідити процес реформ, а й взяти певні досягнення і здобутки міської і земської реформ в Російській імперії при розбудові правових підвалин суверенної України та, базуючись на досвіді попередніх поколінь, уникнути помилок і розчарувань у сьогоденні.

19 лютого 1861 року Олександр II своїм маніфестом проголосив скасування кріпосного права. У царському маніфесті реформа була подана як «добровільне пожертвування благородного дворянства», як благоденство для народу. Насправді, виконуючи бажання поміщиків, уряд підготував новий грабіжницький захід, що розорив мільйони селянських сімей.

Згідно із нею: · скасовувалася особиста залежність селянина від поміщика; · селяни дістали особисту свободу; · поміщики не мали права купувати, продавати або дарувати селян, тобто розпоряджатися ними як річчю;

· селяни були повинні платити за отриманий земельний наділ поміщику, а потім, за нестачею грошей брати позику у держави,та потім виплачувати і її.

Відтепер селяни отримали право: · вступати в шлюб без дозволу поміщика; · самостійно укладати договори й торговельні угоди; · вільно торгувати або заробляти промислами; · переходити в інші верстви суспільства (міщани, купці); · вступати на службу або в навчальні заклади; · купувати рухоме й нерухоме майно; · вільно розпоряджатися нажитим майном і спадкувати його за законами.

Наслідки реформи:

• був установлений точний розмір повинностей; • поміщик позбавлявся права встановлювати різні додаткові повинності; • пан мав справу не з окремим селянином, а з усім селянським миром, тобто із селом; • була запроваджена загальноросійська система селянського управління (селянські громади, об'єднані у волості) та кругова порука для сплати податків.

В 1864 році відбулася земська реформа. Згідно з якою земства були не тільки виборними, а й загальностановими: до їх складу входили представники дворянства, буржуазії та селянства. Фактично провідну роль у земствах відігравали поміщики. Нагляд за земствами здійснювали губернатор і міністр внутрішніх справ, які могли припинити дію будь-якої їхньої ухвали. Одночасно була проведена реформа міських рад, вибори відбувалися в трьох куріях, на основі майнового цензу, тому перевагу дістало заможне міщанство. До компетенції міських рад уходили справи впорядкування міст, торгівлі й промисловості, гігієни тощо.

Також у 1864 році була проведена судова реформа, яка проголошувала незалежність суду від адміністрації: • суддю призначав суд і зняти з посади міг також тільки суд; • запроваджувався загальностановий суд, тобто єдиний для всього населення; • на судових засіданнях могли бути присутніми представники преси й публіка; • утверджувалася змагальна система: обвинувачення підтримував прокурор, оборону — адвокат (присяжний повірений); • установлювалося кілька судових інстанцій: мировий суд, окружний суд, судова палата; • для розгляду особливо важливих справ створювався Верховний кримінальний суд.

Реформи в системі освіти 60-х pp. дали змогу здобувати освіту навіть найнижчим верствам населення в навчальних закладах усіх рівнів. Освітня реформа вдосконалила програму навчання й надала університетам більшу автономію. Під час реформування системи освіти зроблено акцент на поширенні письменності серед народних мас. Для цього: • створювалася популярна література; • видавалися підручники; • організовувалися школи.П. Куліш організував у Петербурзі видання народних книжок і шкільних підручників. В Україні з'являлися нові школи, для дорослих відкривали освітні курси, заняття на яких відбувалися щонеділі, тому такі школи називали «недільними».

Військова реформа. Велике значення мала реформа 1874 року, що запровадила загальну військову повинність. Усі чоловіки 21-річного віку, придатні для військової служби, мали відбувати військову повинність. У піхоті строк служби встановлено тривалістю 6 років з наступним зарахуванням у запас на 9 років; на флоті служба тривала 7 років і 3 роки в запасі; для осіб з освітою встановлювалися менші строки служби. Поліпшилися навчання військ і підготовка офіцерських кадрів. Армію оснастили сучасними видами зброї, був створений паровий військовий флот. Фінансова реформа. У 1862 році проведено фінансову реформу, що зосереджувала управління грошовим господарством у руках міністерства фінансів.

Наслідки реформ:

Серед зовнішньополітичних чинників реформаторського курсу правлячої династії слід виділити поразку Росії в Кримській війні, і, як наслідок, один з головних внутрішніх чинників – дефіцит державного бюджету. Ліквідація кріпосного права, яка була проведена під значним тиском «низів» і призвела до знищення вотчинної влади дворянства мала наслідок і зміну устрою місцевого управління.Робота над проектом земської реформи, що почалася ще в 1857 р. була закінчена лише в 1864 р. Специфікою цієї реформи було те, що селянство вперше отримало місце у всестанових установах.Земська реформа була проведена в шести з дев’яти українських губерній. Земська реформа викликала до життя аналогічні перетворення в міському самоуправлінні (1870 р.). Згідно з цим законом вводилися нові всестанові органи міського самоуврядування – міські думи (обиралися на 4 роки), які із свого середовища вибирали діючі виконавчі органи – міські управи. Право обирати і бути обраними мали лише власники певного майнового цензу, платники міських податків.

41​.  Імперська модернізація підросійської України у другій половині ХІХ ст.: рушійні сили, особливості, наслідки.

Актуалізація теми вбачається у незавершеному проекті «зі селян до нації»; прямий політично-економічний зв'язок з сьогоденням, адже для сучасної України модернізація до Європи має сенс.

Суспільно-політичні реформи 1860-1870-х років відкрили шлях для запізнілої індустріалізації. Земельний голод гнав селян на пошуки заробітків. Їхня праця знаходила використання, зокрема, на Півдні України, де до кінця XIXст. завершилося освоєння степових земель, та на цукрових підприємствах Правобережжя і Харківської губернії. Виробництво цукру зростало особливо швидкими темпами: у 1863 р. з 26 тис. тон до 320 тис. тон у 1890 р. Збільшення виробництва стало можливим у першу чергу завдяки застосуванню нової техніки. У другій половині XIX ст. Україна була головним постачальником цукру на внутрішній ринок Російської імперії. Але поряд з цією традиційною галуззю виникають дві цілком нові – металургійна і вугледобувна. Донецький вугільний басейн (Донбас) займав перше місце у вугледобувній промисловості в імперії, продукуючи 43% всього вугілля. Промисловий розвиток Сходу України ще більш посилився після відкриття у Кривому Розі у 1881 р. багатих покладів заліза. Схід став притягальним магнітом для іноземних – французьких, бельгійських, англійських – капіталів. Промисловий розвиток України супроводжувався виникненням і швидким збільшенням мережі залізничних доріг. Перша залізниця – Балта-Одеса – була збудована у 1865 р. Частка України у промисловому виробництві європейської частини Російської імперії зросла у більш як два рази – з 9,4% у 1854 р. до 21% у 1900 р. Швидкий розвиток промислового виробництва дав сильний поштовх урбанізації.