Метод правового регулювання в трудовому праві
Метод трудового права разом з предметом та принципами складає основу побудови галузі. Метод трудового права – це комплекс юридичних засобів впливу держави на суспільні (в нашому випадку трудові і інші, безпосередньо пов’язані з ними) відносини.
У науці трудового права склалося два основних підходи до опису методу галузі.
Перший ґрунтується на теоретичних уявленнях про метод будь-якої галузі права, який включає наступні елементи:
- загальне юридичне становище суб'єктів правовідносин, віднесених до предмету трудового права: виявляється в свободі вибору при укладенні трудового договору а під час його дії в підпорядкуванні працівника в процесі трудової діяльності внутрішньому трудовому розпорядку, встановленому роботодавцем, і його розпорядженням;
- підстави виникнення, зміни та припинення правовідносин: характеризується тим, що єдиною підставою виникнення трудових правовідносин є трудовий договір. У встановлених законом випадках зміна і припинення трудових правовідносин також здійснюється в договірному порядку;
- характер встановлення прав і обов'язків. Вони можуть встановлюватися законами та підзаконними актами (в порядку здійснення державного регулювання), угодами і колективними договорами (тобто в колективно-договірному порядку), локальними нормативними актами або трудовим договором;
- способи захисту прав та засоби забезпечення обов'язків. Захист трудових прав працівників забезпечується, по-перше, шляхом розгляду індивідуальних і колективних трудових спорів, по-друге, шляхом встановлення державного і громадського нагляду та контролю за дотриманням трудового законодавства, по-третє, шляхом самозахисту.
Виконання трудових обов'язків працівника забезпечується дисциплінарною та матеріальною відповідальністю.
Другий шлях ґрунтується на способах встановлення норм трудового права. При такому визначенні методу виділяються наступні ознаки:
1. За рівнем регулювання виділяються централізоване і локальне.
Централізоване регулювання здійснюється органами державної влади та соціальними партнерами при укладанні генеральних і галузевих федеральних угод для встановлення певного стандарту трудових прав і процедурних правил здійснення юридично значущих дій, а також процесуальних правил розгляду індивідуальних трудових спорів.
Локальне регулювання доповнює прийняті у централізованому порядку правові норми і встановлює особливості правового режиму в конкретній організації. Воно отримало серйозне правове обґрунтування в сучасних умовах. У порядку локального регулювання може визначатися система оплати праці в організації (вид, форма, розміри оплати праці, що стимулюють виплати і т. п.), норми праці, режим робочого часу. Серйозне значення має локальне регулювання для встановлення внутрішнього трудового розпорядку організації.
2. За характером регулювання розрізняють державне та договірне.
Державне регулювання (законодавчі і підзаконні) здійснюється органами державної влади. Воно встановлює мінімальний рівень трудових прав і гарантій, основи правового регулювання трудових відносин та інших, безпосередньо пов'язаних з ними відносин, основи соціального партнерства, особливості правового регулювання праці окремих категорій працівників, а також процедурні та процесуальні норми.
Договірне регулювання спрямоване на встановлення додаткових (порівняно з законодавством) трудових прав і гарантій, системи оплати праці в організаціях, які не отримують фінансування з бюджету.
Зазвичай говорять про колективно-договірне та індивідуально-договірне регулювання трудових відносин. Проте при укладенні колективного договору, угоди встановлюються норми права, обов'язкові для всіх працівників і роботодавців, що потрапляють у сферу дії відповідної нормативної угоди. Колективно-договірне регулювання з повною підставою можна віднести до особливого виду нормативного правового регулювання. При укладанні трудового договору встановлюються права і обов'язки, обов'язкові для сторін даного договору, тобто нормативне регулювання не здійснюється.
3. Специфічною ознакою методу трудового права виступає участь представників працівників у регулюванні суспільних відносин, віднесених до предмету галузі.
Найбільш очевидно ця ознака проявляється при прийнятті локальних нормативних актів, які у випадках, передбачених законодавством, іншими нормативними правовими актами, угодами, колективним договором, повинні затверджуватися з урахуванням думки представницького органу працівників. Локальний нормативний акт може прийматися за погодженням з представницьким органом працівників, якщо вказівка про це міститься в колективному договорі. Крім цього, представники працівників є учасниками колективних переговорів і укладення колективно-договірних актів. Іншими словами, вони разом з роботодавцями здійснюють колективно-договірне регулювання. Ще один напрямок участі представників працівників у правовому регулюванні трудових відносин - це внесення пропозицій, обговорення законопроектів, висловлення своєї думки, участь у проведенні консультацій.
4. Особливістю методу трудового права є й поєднання єдності і диференціації правового регулювання трудових відносин.
Єдність регулювання проявляється у встановленні базових трудових прав і гарантій незалежно від яких би то не було умов (галузі народного господарства, кліматичної зони, характеру праці і т. п.). Так, всі працівники користуються захистом від примусової праці, свободою трудового договору, правом на відпочинок, на судовий захист трудових прав і т.д.
Поряд із здійсненням єдиного для всіх працівників і роботодавців регулювання законодавець (і соціальні партнери) застосовує диференційований підхід до встановлення умов праці. Це обумовлено об'єктивними обставинами, адже сфера застосування праці - це дуже рухлива, залежна від безлічі факторів галузь суспільного життя. Очевидно, що робота зі шкідливими умовами праці повинна оплачуватися вище і супроводжуватися наданням додаткових пільг, оскільки вона тягне за собою несприятливі наслідки для здоров'я. Те ж можна сказати про роботу в небезпечних умовах, під землею і т. п. З іншого боку, існують види робіт, які потребують підвищеної відповідальності працівників, наприклад роботи, пов'язані з рухом транспорту, функціонуванням атомних електростанцій, здійсненням владних повноважень.
Диференціація правового регулювання проявляється у встановленні особливостей для окремих категорій працівників. Ці особливості можуть підвищувати рівень трудових прав і гарантій працівників або встановлювати вилучення із загальних правил.