Комплексне кваліфікаційне контрольне завдання 8

8.1. Викласти основні вимоги, які висуваються до підручника для вищої школи.

Зміст освіти, що визначається навчальними програмами, конкретизується в підручниках.

Підручник – книга, яка містить основи знань з певної навчальної дисциплоіни, викладені на рівні сучасних досягнень науки згідно з цілями навчання, визначеними програмою і вимогами дидактики.

Підручник має забезпечити науковість матеріалу, точність, доступність його викладення, чіткість формулювань, правил, законів, ідей, правильний розподіл навчального матеріалу за розділами та параграфами. Основний матеріал бажано ілюструвати малюнками, схемами, діаграмами. Ілюстрації мають бути або рівнозначні тексту, доповнювати його, або бути об’єктом для запитань, завдань.

Складовими підручника є два компоненти: текстовий , який містить основний, додатковий і пояснювальний тексти, і позатекстовий . до якого належать: апарат організації засвоєння ( запитання, завдання); інструктивні матеріали ( пам’ятки, зразки розв’язання задач і прикладів); ілюстративний матеріал ( фотографії, малюнки, плани, карти тощо); апарат орієнтування ( вступ, зміст, бібліографія).

За основним методом викладу матеріалу розрізняють тексти: репродуктивні ( високоінформативні, структуровані, зрозумілі студентам, які відповідають завданням пояснювально-ілюстративного навчання); проблемні (переважно проблемний монолог, у якому для створення проблемних ситуацій висувають суперечності, розвязують проблему, аргументують логіку розвитку думки); програмовані (подаються частинами, а засвоєння кожного „кроку” інформації перевіряється контрольними запитаннями); комплексні (містять певний обсяг інформації, необхідний студентам для розуміння проблеми, а проблема визначається за логікою проблемного навчання)

Окрім основного тексту підручник містить додаткові тексти, які покликані розширити, поглибити знання студентів з важливих компонентів змісту навчального матеріалу ( документи, історичні довідки тощо).

Запитання і завдання, вміщені в підручнику, можуть бути репродуктивними (сутність їх у відтворенні знань без змін) або продуктивними ( передбачають трансформацію знань, зміни в структурі їх засвоєння, пошукові знання).

Останнім часом широкого застосування в навчальному процесі набули електронні підручники. За схемою викладу матеріалу виділяють кілька типів електронного підручника: текстовий, гіпертекстовий ( виклад у вигляді „дерева”); довідковий ( виклад матеріалу у вигляді довідника); ігровий ( виклад матеріалу у вигляді ділової гри). Навчальний матеріал у них може бути статичний ( змінюється під впливом управлінських команд студента) і динамічний ( змінюється під впливом програмного налаштування); однокольоровий і багатокольоровий, без звукової підтримки та зі звуковою підтримкою.

Виокремлюють підручники: інформаційні (виклад у класичному навчальному вигляді); „запитання-відповідь” (виклад з акцентуванням на окремі запитання, проблеми і задачі); інформаціно-контролюючі (чередування навчального матеріалу і перевірочних питань); із зворотним інформаційним звязком ( інтерактивний підручник, що передбачає постійне оцінювання знань студента і рекомендації щодо подальшого руху матеріалами підручника); з пороговими рівнями контролю (перехід до наступного матеріалу тільки після опрацювання контрольних запитань).

Основна проблема використання електронного підручника полягає у складності читання великих масивів тексту з монітора. З метою її подолання у підручниках використовують два режими читання: текстовий і звуковий. Текстовий режим можна вважати вдосконаленим аналогом книги, а звуковий – аналогом добре проілюстрованої лекції або навчального відеофільму. У текстовому режимі матеріал запропоновано у вигляді гіпертексту, ілюстрованого графічною інформацією: схемами, графіками, діаграмами, картами, фотографіями, анімацією та відео. У звуковому режимі відтворюється дикторський текст, який супроводжується озвученими слайд-шоу. Поєднання візуальної і аудіоінформації значно поліпшує ефективність навчання.

2. Навести приклади використання схем у викладанні фахових навчальних курсів спеціальності „Соціальна робота”.

1) Схема: „Суб’єкт - суб’єктні“ відносини учасників технологічного процесу.

Соціальний працівник (як суб’єкт соціальної роботи)

Заклади, установи, організації

Клієнт як суб’єкт соціальної роботи

Група клієнтів

2) Схема: „Процес соціального виховання „

Включення людини в систему життєдіяльності різноманітних організацій

Набуття та накопичення елементів соціального досвіду (знань, умінь), їх інтеріоризація

Поведінка особистості як результат екстеріоризації набутого соціального досвіду

3

1. Методика викладання соціальної роботи та соціальної політики: Посібник для відкритого навчання / За ред. І.Григи. – К.: НаУКМА, 2003.

2. Поташник М. М. Педагогическое творчество: проблемы развития и опыт: Пособие для учителя. – К.: Рад. шк., 1988.

8.3. Відповідно до основних нормативно-законодавчих актів, що регулюють створення і забезпечення діяльності прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу, дати визначення поняттю «Соціальний супровід»

Соціальний супровід – технологія, спрямована на здійснення соціальної опіки, допомоги та патронажу соціально незахищених категорій людей з метою подолання життєвих труднощів, збереження, підвищення їх соціального статусу . Соціальний супровід розглядають як один з напрямів соціальної підтримки, що передбачає впродовж певного (іноді досить тривалого) терміну надання конкретній особі чи сім’ї комплексу правових, психологічних, соціально-педагогічних, соціально-економічних, соціально-медичних, інформаційних послуг соціальним працівником, а також, у разі потреби, спільно з іншими фахівцями (психологами, педагогами, юристами, медичними працівниками тощо) з різних установ та організацій. Мета соціального супроводу/супроводження – поліпшення життєвої ситуації, мінімізація негативних наслідків чи повне розв’язання проблем отримувача/отримувачів послуг. Основними ознаками соціального супроводу є: комплексність послуг, що надаються; їх тривалий термін; залучення соціальним працівником, у разі потреби, до здійснення супроводу інших фахівців, використання ним потенціалу громади; згода отримувача послуг на соціальний супровід та його активна позиція щодо здійснення спільними зусиллями змін на краще.

Соціальний супровід та соціальне супроводження – тотожні за змістом терміни, які знайшли своє відображення у відповідних нормативних документах. Нині соціальний супровід знаходить все ширше використання. За своїм змістом соціальний супровід виходить за межі індивідуальної або групової роботи. Технологія соціального супроводу наближена до методики довготермінового „ведення випадку” стосовно конкретного клієнта.

Основними завданнями соціального супроводу є: ефективне використання наявних ресурсів для оптимальної та швидкої адаптації клієнта метою вирішення його проблем ; надання допомоги клієнтам для того, щоб у подальшому вони могли вирішувати проблеми шляхом мобілізації власних ресурсів; забезпечення партнерських стосунків між клієнтом, соціальною службою, іншими державними і громадськими установами для комплексного забезпечення захисту прав особистості.

Термін ”соціальний супровід” в соціальній роботі використовується переважно стосовно супроводу прийомної сім’ї. Соціальний супровід прийомної сім’ї – це діяльність соціального працівника (або групи соціальних працівників), спрямована на створення необхідних соціально-психологічних умов розвитку прийомних дітей та дітей вихованців у прийомних сім’ях та дитячих будинках сімейного типу. Завдання соціального супроводу прийомної сім’ї: створення позитивного психологічного клімату в сім’ї, належних умов для розвитку дітей з урахуванням індивідуальних потреб кожної дитини, формування партнерських відносин між прийомними батьками, державними і громадськими установами для забезпечення оптимальних умов життя та захисту прав дітей.

Соціальний супровід, що забезпечуються соціальними працівниками, з одного боку, виступає як контроль за умовами виховання та утримання прийомної дитини у сім’ї, з другого – як система дієвої допомоги у вирішенні життєвих проблем, пов’язаних із влаштуванням у сім’ї дітей, позбавлених батьківського піклування. Соціальний працівник надає практичну соціальну допомогу, здійснює соціальну опіку, виступає посередником між батьками та державними структурами, покликаними вирішувати питання життєзабезпечення дітей. Одним з напрямів роботи соціального працівника є налагодження співпраці усіх служб, які захищають права дітей, з метою забезпечення як найкращих умов виховання та розвитку дитини у сім’ї

1. Шахрай В.М. Технології соціальної роботи: Навч. посіб. ‑ К.: Центр навч. літератури, 2006.

4. Які підходи існують до розв’язання соціальних питань у громаді?

У практиці соціальної роботи за кордоном існують два підходи до розв'язання соціальних питань у громаді:

1) підхід на основі розвитку громади (пересічні люди визначають свої власні потреби, виробляють рішення і працюють разом, щоб виконати його. До того ж, саме пересічні громадяни вчаться, як працювати разом ефективно та як здійснювати як оцінку потреб, планування, впровадження та оцінку результатів. Звісно, що вони можуть отримати допомогу та підтримку від фахівців із спеціальними знаннями, але саме ці люди, а не фахівці, контролюють процес);

2) підхід на основі надання послуг основі надання послуг (професіонали або експерти визначають потреби громади і пропонують певні послуги, щоб задовольнити виникли потреби. Ці експерти можуть вивчати думку громади шляхом обстежень, опитувань або форумів, але, зрештою, саме вони вирішують, що означає отри­мана інформація, і яким буде найкраще рішення. До того ж, послуги громаді надаються персоналом різноманітних служб, який отримує за це заробітну плату. Послуги надаються в таких; сферах, як охорона здоров'я, освіта та відпочинок вразливим групам людей - сиротам, інвалідам, особам похилого віку та нужденним).

1. Безпалько О.В. Соціальна робота в громаді. – К.: Центр Навчальної літератури, 2005.

2. Семигіна Т. Робота в громаді: практика й політика. – К.: КМ Академія, 2004.

3. Технології активізації громади: Методичний посібник / За заг. ред. О.В. Безпалько. – К.: Науковий світ, 2006.

8.5. Проаналізувати випадок:

Марина, 13 років, потрапила у дитяче відділення психіатричної лікарні вдруге через місяць після попередньої виписки. Як і минулого разу, вона відмовляється відвідувати школу, не виходить з дому, майже не спілкується з батьками.

Під час попередньої госпіталізації її стан поліпшився незначною мірою. Соціальному працівникові вдалося встановити контакт з дівчинкою. Через тиждень перебування в лікарні вона розповіла, що була втягнута у сексуальні стосунки вчителем фізкультури, але просила нікому про це не розповідати.

Як повинен діяти соціальний працівник? Які цінності та стандарти можуть йому допомогти?

Соціальний працівник повинен: 1) розпочати (за допомогою психолога та лікаря) психологічну реабілітацію клієнта; 2) розповісти батькам про ситуацію, що склалася (повідомивши про це клієнта); 3) повідомити правоохоронні органи.

Цінності та стандарти, якими повинен керуватися соціальний працівник: захист здоров’я та благополуччя клієнта та суспільства; захист прав клієнта, відновлення його автономії.

8.6. Розв’язати тестові завдання:

1. Соціальна значущість шизофренії обумовлена тим, що:

1) Захворювання виникає переважно в молодому віці

2) Захворювання часто призводить до інвалідності

3) Медико-соціальна реабілітація хворих на шизофренію потребує значних матеріальних витрат

4) Близько 10% хворих на шизофренію завершують життя самогубством

5) Виникнення шизофренії пов’язане з генетичним чинником, а відтак у найближчому майбутньому важко сподіватись на знайдення засобів її етіологічного лікування

6) Вірне все перелічене

7) Вірні відповіді – 2, 3, 5

2. Раннім початком хвороби Альцгеймера вважається вік, менший за:

1) 50 років

2) 55 років

3) 60 років

4) 65 років

5) 70 років

3. Якої з терапевтичних общин не існує?

1. Анонімні Алкоголіки.

2. Анонімні Наркомани.

3. Анонімні Токсикомани.

4. Анонімні Гашишисти.

4. До яких програм належать програми обміну шприців та голок?

1. Програми формування життєвих навичок.

2. Програми зменшення шкоди та мінімізації ризику.

3. Програми навчання здоровому способу життя.

4. Програми функціональних еквівалентів.

1 – 6

2 – 4

3 ‑ 3

4 – 2

1. Наркотичні речовини та залежність від них: Посіб. – К.: Сфера, 2000.

2. Зозуля Т.В. Основы социальной и клинической психиатрии. – Изд. Центр «Академик», 2001.