Комплексне кваліфікаційне контрольне завдання 7

7.1. Охарактеризувати основні нормативні документи, що визначають зміст вищої освіти.

Зміст освіти – науково обгрунтована система дидактичного та методично оформленого навчального матеріалу для різних освітніх і освітньо-кваліфікаційних рівнів

Зміст освіти визначається освітньо-професійними програмами; програмами навчальних дисциплін; структурно-логічною схемою підготовки; іншими нормативними документами та навчально-методичною літературою.

Освітньо-професійна програма підготовки – перелік нормативних навчальних дисциплін із зазначенням загального обсягу часу, відведеного для їх вивчення та форм підсумкового контролю з кожної навчальної дисципліни.

Загальний обсяг часу для вивчення навчальної дисципліниохоплює час для аудиторних форм навчання і самостійної роботи студентів. Співвідношення між обсягами аудиторних занять та самостійної роботи, форми і періодичність проміжного контролю визначаються навчальним планом вищого навчального закладу.

Вимоги до змісту, обсягу та рівня освітньої та фахової підготовки встановлюються державними стандартами освіти ( так звана сукупність норм) Державні стандарти освіти розробляються для кожного освітнього рівня та напряму підготовки і затверджуються Кабінетом Міністрів України. Вони підлягають перегляду та перезатвердженню не рідше, як один раз на десять років.Основні функції державних стандартів освіти полягають у забезпеченнідосягнення і дотримання вищим закладом освіти високого рівня вищої освіти через реалізацію нормативної частини змісту освіти та самооцінки чи державної оцінки результатів роботи.

Складовими державного стандарту освіти є освітня, освітньо-кваліфікаційна характеристика, нормативна частина освіти і вибіркова частина освіти.

Освітня характеристика охоплює вимоги до якостей і знань особи, яка здобула певний освітній рівень. Зміст її як складової частини держ. Стандарту визначається Міністерством освіти і науки України окремо для кожного освітнього рівня: базова вища освіта, повна вища освіта.

Освітньо-кваліфікаційна характеристика містить основні вимоги до професійних якостей, знань, умінь фахівця, необхідних для успішного виконання професійних функцій. Її зміст визначається Міністерством освіти і науки України для кожного освітньо-кваліфікаційного рівня: бакалавр, магістр.

Зміст освіти включає нормативний і вибірковий компоненти.

Нормативна частина змісту освіти – це обовۥязковий для засвоєння зміст навчання, сформований відповідно до вимог ОКХ як змістовні модулі а також форм державної атестації ( екзамен, залік). Закладам освіти надається автономне право щодо визначення змісту освіти, але він не може бути нижче від нормативного. Нормативні навчальні дисципліни становлять до 75% обсягу годин. До нормативних дисциплін належать : цикл гуманітарних та соціально-економічних дисциплоін; цикл фундаментальних дисциплін; цикл професійно-орієнтованих дисциплін.

Вибіркова частина змісту освіти – це рекомендований для засвоєння зміст навчання , сформований як змістовні модулі із зазначенням їх обсягу та форм атестації. Вибіркові дисципліни запроваджуються, як правило, у формі спеціальних навчальних курсів для поглиблення загальноосвітньої, фундаментальної і фахової теоретичної чи практичної підготовки.

Обсяг навчальних годин за вибором визначається як різниця між загальним обсягом годин і обсягом нормативних навчальних дисциплін і формується з циклу дисциплін за вибором вищого навчального закладу, циклу дисциплін за вибором студента.

Навчальні дисципліни за вибором охоплюють дисципліни, що належать до різних циклів навчальних дисциплін. Науково-методична комісия МОН визначає перелік професійно-орієнтованих дисциплін за вибором, що має рекомендаційний характер.

Освітньо-професійна програма встановлює мінімальний обсяг годин для засвоєння дисциплін, вільно обраних студентом ( не менше 10% загального обсягу годин) На основі освітньо-професійної програми вищі навчальні заклади розробляють навчальні плани і робочі навчальні програми, які є нормативними документами вищого навчального закладу.

Навчальний план – документ, складений вищим навчальним закладом (декан, рада факультету. Затверджено проректором з навчальної роботи) на підставі освітньо-пофесійної програми та структурно-логічної схеми підготовки, який визначає перелік і обсяг нормативних і вибіркових навчальних дисциплін, послідовність їх вивчення, конкретні форми проведення навчальних занять та їх обсяг, графік навчального процесу, форми і засоби здійснення поточного й підсумкового контролю.

У навчальному плані відображено також обсяг часу, передбаченого на самаостійну роботу. Він розробляється на весь період реалізації відповідної освітньо-професійної програми. На освнові навчального плану формується робочий навчальний план, тобто план на поточний навчальний рік. Його затверджує декан, вчена рада фак4ультету і проректор з навчальної роботи.

В руслі Болонської системи з метою інтенсифікації навчального процесу у вищому навчальному закладі передбачено складання студентами індивідуальних навчальних планів.Такий план є нормативним документом, за яким здійснюється навчання студента.

Складовою державного стандарту освіти є навчальна програма.

Навчальна програма – документ, який визначає місце і значення навчальної дисципліни в реалізації освітньо-професійної програми підготовки, її зміст, послідовність і організаційні форми вивчення навчальної дисципліни , вимоги до знань і вмінь студентів.

Програма складається викладачем, затверджується кафедрою, деканом факультету. Компонентами навчальної програми є: пояснювальна записка, тематичний виклад змісту навчальної дисципліни , загальний зміст кожної теми, плани семінарських та практичних занят, список навчальної літератури. Існують навчальні програми, які затверджені МОН і належать до державного стандарту, на їх основі складаються навчальні робочі програми. Програми вибіркових дисциплін затверджуються вищим закладом освіти.

У навчальній програмі мають бути висвітлені такі аспекти:

• формулювання призначення навчального предмета в системі підготовки спеціаліста;

• визначення освітньої виховної та розвивальної мети, які потрібно реалізовувати в процесі навчання;

• визначення складу і структури предмета , розділів з урахуванням провідної функції предмета; основні теми навчального предмета; структурно-логічні зв’язки між предметами; послідовність вивчення навчальних тем;

• планування лабораторних і практичних.

• відбір змісту навчального матеріалу з кожної навчальної теми, з огляду на дидактичні принципи науковості й доступності навчального матеріалу, системності й послідовності навчання;

• визначення обсягу та змісту самостійної роботи студентів;

• встановлення міжпредметних зв’язків;

• розроблення форм і методів контролю успішності навчання.

7.2. Запропонувати бачення програми фахової практики для спеціальності “Соціальна робота”.

Практика студентів вищих навчальних закладів є невід’ємною складовою освітньо-професійної підготовки фахівців, основне завдання якої – закріплення здобутих у процесі навчання теоретичних знань, формування в студентів професійних умінь, опанування ними сучасних методів та форм роботи. Під час практики закладаються основи досвіду професійної діяльності, формуються передумови особистісного розвитку майбутнього фахівця. Професійна практика виступає основною складовою процесу практичної підготовки студента. Вона будується на засадах неперервності й послідовності її проведення, інтеграції теорії й практики в процесі професійної підготовки, вимагає отримання достатнього обсягу практичних умінь та навичок, відповідно до спеціальності та освітньо-кваліфікаційного рівня підготовки студента. Значення практичної підготовки для професійного становлення фахівця засвідчує положення психолого-педагогічної науки про те, що завершальним етапом розвитку операцій мислення є реалізація розумових дій в практичній діяльності.

Професійну практику можна розглядати як процес оволодіння різноманітними видами професійної діяльності, у яких створюються умови для випробування студентом себе в різних професійних ролях. Ефективність такої діяльності полягає в тому, що вона максимально ідентифікується з майбутніми професійними завданнями. На нашу думку, у процесі проведення фахової практики майбутніх соціальних працівників варто зосередити увагу організаторів на таких професійно значущих показниках, як-от: розвиток фахових умінь та навичок; творча самореалізація студента; самостійність виконання роботи; здатність до прийняття рішень; створення ситуації командної взаємодії; встановлення довірливих, конструктивних стосунків із клієнтами.

Бачення структури практики подано в таблиці:

Орієнтовна структура професійної практики для студентів спеціальності „Соціальна робота”

№ п/п	Вид навчальної практики	Семестр	Тривалість	Місце проведення	Примітки
1	Професійно-орієнтована практика	2, 3, 4, 5	2тижні на семестр	Система центрів соціальних служб, заклади соціального спрямування, соціальні агенції	Безвідривна (виїзні практичні, виконання самостійних завдань, лабораторні роботи, навчальні екскурсії, участь у майстер-класах)
2	Соціально-виховна практика	6	8 тижнів	оздоровчі табори, притулки	Практика в літніх оздоровчих таборах, (стаціонарних, наметових, спеціалізованих)
3	Соціально-педагогічна практика	8	8 тижнів	Спеціалізовані центри Центри соц. служб	Практика на робочому місті в якості помічника
4	Стажерська практика	9	6 тижнів	Структурні підрозділи Міністерства України у справах сім’ї, дітей та молоді, Міністерства праці та соціальної політики України	Управлінська практика на робочому місті в якості спеціаліста, працівника агенції, відділу
5	Асистентська практика	10	4 тижні	Вищі навчальні заклади ІІІ –ІУ рівня акредитації	Викладання дисциплін фахового циклу

1. Методика викладання соціальної роботи та соціальної політики: Посібник для відкритого навчання / За ред. І.Григи. – К.: НаУКМА, 2003.

2. Поташник М. М. Педагогическое творчество: проблемы развития и опыт: Пособие для учителя. – К.: Рад. шк., 1988.

7.3. Викласти зміст, принципи та етичні норми здійснення соціального супроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу.

Соціальне супроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу ‑ робота, що передбачає надання фахівцем (або групою фахівців) ЦСССДМ у співпраці з фахівцями інших підприємств, установ, організацій комплексу правових, психологічних, соціально-педагогічних, соціально-економічних, соціально-медичних, інформаційних послуг, спрямованих на забезпечення належних умов функціонування прийомної сім'ї, дитячого будинку сімейного типу.

Основним суб'єктом соціального супроводження є ЦСССДМ.

Безпосередньо соціальне супроводження здійснює штатний працівник ЦСССДМ, який згідно з посадовою інструкцією відповідає за здійснення соціальної роботи з прийомними сім'ями та дитячими будинками сімейного типу (далі - соціальний працівник) та пройшов відповідну підготовку.

До здійснення соціального супроводження на різних етапах можуть залучатися спеціалісти з різних сфер діяльності, які є працівниками ЦСССДМ, служб у справах неповнолітніх або інших підприємств, установ, організацій (лікарі, юристи, психологи та ін.). Рішення про залучення фахівця приймаються директором ЦСССДМ за поданням соціального працівника. У здійсненні соціального супроводження можуть брати участь волонтери. Соціальні працівники можуть взаємодіяти з об'єднаннями громадян, які мають досвід роботи у сфері захисту прав дитини відповідно до укладених з ними угод про співробітництво.

Об'єктами (клієнтами) соціального супроводження є: прийомні діти; діти-вихованці дитячого будинку сімейного типу; прийомні батьки; батьки-вихователі; рідні діти прийомних батьків та батьків-вихователів; інші групи, з якими співпрацюють соціальні працівники при здійсненні соціального супроводження.

Соціальне супроводження базується на принципах:

гарантованого захисту прав дитини, пріоритетності її інтересів, урахування її думки;

реалізації першочергового права дитини на зростання та виховання в сім'ї;

цілісного підходу до виховання та догляду за дитиною, що передбачає підтримку її психофізіологічного, інтелектуального, емоційного, соціального та духовного розвитку;

індивідуального підходу до кожної дитини, кожної сім'ї з урахуванням їх потреб та особливостей;

забезпечення стабільності, тривалості сімейних форм виховання;

важливості відновлення та розвиток сімейних зв'язків, збереження етнічної, культурної спадщини дитини;

пріоритетності повернення дитини до біологічної сім'ї, усиновлення, установлення опіки як форми виходу з прийомної сім'ї, дитячого будинку сімейного типу;

системності, комплексності, безоплатності, доступності соціальних послуг;

взаємодії соціальних працівників з прийомними батьками, батьками-вихователями та постійного підвищення їх професійної компетентності.

Метою соціального супроводження є захист та забезпечення дотримання прав та інтересів дитини, оптимальних умов її життя та розвитку з урахуванням індивідуальних потреб кожної дитини шляхом надання соціальних послуг прийомній сім'ї/дитячому будинку сімейного типу.

Основними формами та методами здійснення соціального супроводження є відвідування сім'ї; телефонна розмова; бесіда; консультування; організація зустрічей дитини з біологічними батьками; тестування; інтерв'ю; проведення навчання; організація груп взаємопідтримки; написання запитів, листів, клопотань, звернень; документування тощо.

1. Наказ Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту від 31.10.2006 N 3685) «Порядок здійснення соціального супроводження прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу».

7.4. Охарактеризувати ключові риси громади як суб’єкта соціальної роботи.

Під громадою у соціальній роботі мається на увазі групи індивідів або сімей, члени якої:

– поділяють певні цінності, мають спільні інтереси,

– або користуються послугами тих самих служб та організацій,

– або живуть в одній місцевості.

До ключових рис сучасної громади відносять:

– спільна ситуація: ті, хто належать до громади, мають спільні ознаки, що пов’язують їх одне з одним; це може бути місце проживання (й тоді розрізняють резидентів і нерезидентів територіальної громади), а може бути клас, етнічність, релігія або щось інше;

– мережа взаємовідносин: громади включають усі можливі відносини, не обмежені тільки роботою, або тільки політикою, або тільки спортом;

– колективна дія: люди усвідомлюють спільний інтерес і спроможні на організацію колективної дії; так, громада одного будинку може організуватися задля упередження побудови автостоянки замість дитячого майданчика під вікнами цього будинку;

- сформована ідентичність: людина у громаді отримує громадську ідентичність, з якою наступає певна емоційна відповідальність, почуття належності до більшої одиниці і певна лояльність стосовно неї.

1. Безпалько О.В. Соціальна робота в громаді. – К.: Центр Навчальної літератури, 2005.

2. Семигіна Т. Робота в громаді: практика й політика. – К.: КМ Академія, 2004.

3. Спергел И. Территориальная община: эволюция // Энциклопедия социальной работы.- В 3-х томах.- М.,1994. -Т.3.- С.315-320.

7.5. Проаналізувати випадок:

Клієнт 25 років, вперше звернувся до ЦСССДМ. Працює, живе вдвох з бабусею. Має легку розумову відсталість Скаржиться на самотність, відсутність друзів, хоче зрозуміти, чим співробітники центру можуть йому допомогти. Соціальний працівник повідомляє: «У центрі Ви можете отримати послуги арт-, і трудотерапевта; брати участь у програмі раціональної, танцювальної терапії, роботі групи самодопомоги». Чи все клієнт може зрозуміти з цього пояснення клієнт? Які принципи та професійні стандарти порушені соціальним працівником?

Психічний стан не дозволяє клієнту зрозуміти пояснення соціального працівника.

Соціальний працівник порушив правило інформованної згоди щодо клієнта. Соціальний працівник повинен надавати інформацію, яка зрозуміла, повна та відповідає особливостям клієнта.

7.6. Розв’язати тестові завдання:

1. Який показник самогубств (кількість випадків за рік на 10 тис. населення) є критичним:

1) 10

2) 20

3) 30

4) 40

2. До біологічних чинників психічних розладів НЕ можна віднести:

1) Генетичні фактори (наприклад, ушкодження окремого гену внаслідок мутації) та хромосомні аберації

2) Захворювання щитовидної залози з гіпер- або гіпотеріозом

3) Відлучення дитини раннього віку від її біологічної матері

4) Соматичні захворювання (наприклад, виразка шлунку, інфаркт міокарда)

5) Інфікування ВІЛ

6) Отруєння вуглекислим газом

3. Що таке синдром залежності?

1. Поєднання фізіологічних, поведінкових та когнітивних явищ, при котрих один споживач речовини чи класу речовин починає залежати від іншого споживача саме тих речовин.

2. Сукупність форм поведінки споживача психоактивних речовин, який знаходиться у залежності від постачальника цих речовин.

3. Поєднання фізіологічних, поведінкових та когнітивних явищ, при котрих вживання речовини чи класу речовин починає займати перше місце в системі цінностей індивіда.

4. Комплекс фізіологічних та поведінкових явищ, які виникають серед групи споживачів психоактивних речовин, члени якої залежать один від одного.

4. Що таке фактори ризику хімічної залежності?

1. Фактори, що сприяють виникненню хімічної залежності.

2. Фактори, що сприяють утриманню від вживання адиктивних речовин.

3. Фактори, що провокують людину до ризикових форм поведінки взагалі.

4. Фактори, що провокують ризиковано поводитися із особами з хімічною залежністю.

1 – 2

2 – 3

3 – 3

4 – 1

1. Наркотичні речовини та залежність від них: Посіб. – К.: Сфера, 2000.

2. Зозуля Т.В. Основы социальной и клинической психиатрии. – Изд. Центр «Академик», 2001.