Комплексне кваліфікаційне контрольне завдання 6

0. Розкрити сутність ступеневості вищої освіти в Україні

Сутність ступеневості вищої освіти полягає в здобутті різних освітньо-кваліфікаційних рівнів на відповідних етапах ( ступенях) вищої освіти.

У структурі вищої школи виокремлюють освітні рівні ( неповна вища, базова вища, повна вища освіта) та освітньо-кваліфікаційні ( бакалавр, магістр). У вищих навчальних закладах підготовка за напрямами і спеціальностями фахівців усіх освітніх та освітньо-кваліфікаційних рівнів здійснюється за відповідними освітньо-професійними програмами, ступенево або неперервно залежно від вимог до рівня оволодіння певною сукупністю умінь та навичок, необхідних для майбутньої професійної діяльностя.

Освітні рівні вищої школи - задоволення потреб особистості і здобутті загальної вищої освіти шляхом навчання у різних типах закладів освіти.

1. Базова вища освіта – освітній рівень вищої освіти особи, достатній для здобуття нею кваліфікації за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра.

2. Повна вища освіта – освітній рівень вищої освіти особи , достатній для здобуття нею кваліфікації за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра ( спеціаліста).

Вищу освіту мають особи, які завершили навчання у вищих навчальних закладах, успішно пройшли державну атестацію відповідно до стандартів вищої освіти (тобто, склали державні іспити) і отримали документ про вищу освіту державного зразка.

Освітньо-кваліфікаційні рівні передбачають здобуття певного рівня освіти і кваліфікації.

Бакалавр - освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі повної загальної середньої освіти здобув поглиблену загальнокультурну підготовку, фундаментальні та професійно-орієнтовані уміння і знання щодо узагальненого об’єкта праці і здатний розв’язувати типові професійні завданні, передбачені відповідними посадами у певній галузі народного господарства.

Осітньо професійна програма підготовки бакалавра забезпечує одноразове здобуття базової вищої освіти за напрямом підготовки та кваліфікації бакалавра на базі повної середньої освіти і охоплює загальні фундаментальні, гуманітарні та соціально-економічні дисмципліни, спеціальні дисципліни відповідного напряму підготовки, а також різні види практичної підготовки. Термін навчання не може перевищувати чотирьох років, а для осіб, що мають освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста за відповідною до напряму підготовки спеціальністю, термін навчання зменшується на один-два роки.

Особи, які пройшли державну атестацію ( склали державні іспити), отримують документи встановленого зразка за відповідним напрямом підготовки та кваліфікацією бакалавра.

Магістр - освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі кваліфікації бакалавра або спеціаліста здобув поглиблені спеціальні знання та знання інноваційного характеру, має певний досвід їх застосування та продукування нових знань для розв’язання проблемних професійних завдань у певній галузі народного господарства.

Освітньо-професійна програма підготовки магістра забезпечує одночасне здобуття повної вищої освіти за спеціальністю та кваліфікації магістра на базі відповідної освітньо-професійної програми підготовки бакалавра. Нормативний термін навчання не може перевищувати одного року, а для окремих спеціальностей за погодженням з Міністерством освіти і науки України може бути встановлений термін півтора роки. Здобуття кваліфікації магістра може здійснюватися на базі відповідної програми підготовки спеціаліста

Особи, які успішно склали держ. іспити, отримують документи встановленого зразка про здобуття кваліфікації магістра. Сьогодні в Україні на законодавчому рівні затверджено систему стандартів з кожного освітньо-кваліфікаційного рівня та профілю підготовки. Стандарти містять вимоги до компетентності та кваліфікаційну характеристику і системи діагностики якості знань.

2. Розробити тематику диспутів, які можна використати в якості фрагменту практичного заняття до фахових навчальних курсів спеціальності „Соціальна робота”.

1. «Чи є майбутнє у дітей з вродженою ВІЛ-інфекцією? Так чи ні»

2. «Чи можуть батьки бути друзями своїм дітям-підліткам?»

3. «Куріння в громадських місцях. За чи проти?»

4. «Неформальні шлюби. За чи проти?»

5. «Культурне різноманіття: важливіше ніж одна спільна культура?»

6. «Жорстокість не можна знищити за допомогою жорстокості?»

7. «Кара за злочин: смерть чи вічний докір сумління?»

8. «Чи є гендерна рівність в суспільстві?»

9. «Толерантність: вимога часу чи моральна категорія?»

10. «Наркоманія – смертельна прірва чи відкриття невідомого?»

11. «Життя у великому місті – спокуса чи можливість досягнення мети?»

12. «Інтернет-бібліотека: крок в майбутнє чи заперечення традиційної книги?»

13. «Милосердя ‑ це сучасно? »

14. «Будувати життя чи пристосуватись до життя? »

15. «Легалізація одностатевих шлюбів: прояв демократії чи суспільна байдужість?

16. «Смертна кара: чи має право людина забирати життя у іншої людини?»

17. «Мати-школярка: новий соціальний досвід чи втрачене дитинство? »

18. «Реклама: культурологічне явище чи прояв обману? »

19. «Чи варто готувати молодь до сімейного життя? »

20. «Доля інших: чи можемо ми змінити її на краще? »

21. «ВІЛ-інфіковані: приречені на невизнання чи рівні з іншими? »

22. «Чи все нове - передове? »

1. Методика викладання соціальної роботи та соціальної політики: Посібник для відкритого навчання / За ред. І.Григи. – К.: НаУКМА, 2003.

2. Соціальна педагогіка: Підручник / За ред. А.Й.Капської – К.: Центр навчальної літератури, 2003.

3. Соціальна робота в Україні: Навч. посіб. / За заг. ред. І.Д. Звєрєвої, Г.М. Лактіонової. – К.: Центр навчальної літератури, 2004.

2. Охарактеризувати технології соціальної вуличної роботи.

Технології соціальної вуличної роботи – сукупність організаційних форм та методів соціальної та соціально-педагогічної роботи, що здійснюються в умовах соціального середовища вулиці.

Діяльність соціальних працівників в умовах вуличного простору спрямована на діагностичну, профілактичну, консультативну та анімаційну роботу з дітьми та підлітками, що більшість свого вільного часу перебувають на вулиці, з безпритульними та бездоглядними дітьми. Це один з небагатьох видів „польових” технологій, що забезпечують природність, щирість взаємодії соціального педагога та клієнта. Особливості соціальної роботи в умовах вуличного простору полягають: у можливості встановлення інформаційного та особистісного контакту соціального педагога зі значною кількістю людей; здійсненні більш реальної діагностики соціальної ситуації (визначення кількості представників окремих категорій, їх реальних проблем та потреб ); здійсненні соціальної допомоги на території клієнта, в умовах близького для нього середовища; пропаганді та популяризації системи соціальної роботи серед населення, залученні потенційних волонтерів

Основною структурною одиницею діяльності соціальних працівників та педагогів стає мобільна група вуличної роботи. Очолюють її, як правило, соціальні педагоги Центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, координатори програми “Ігротеки на вулицях”. Сучасна практика соціальної роботи дозволяє назвати такі типові організаційні форми вуличної соціальної роботи: рейд, ігротека, дискотека, вуличний театр, мітинг, маніфестація, вулична хода, робота виїзного пункту соціальної підтримки (консультування), пункти інформаційно-консультативної роботи з наркозалежними тощо. До складу бригади (групи) соціальних працівників, що працюють на вулиці можуть увійти: керівник, координатор, відповідальний за зв’язки підрозділів, ігротехніки, група інформаційно-рекламної роботи, відповідальні за техніку безпеки, за зв’язки з іншими соціальними установами, залучені фахівці (лікар, психолог, представники громадськості), волонтери.

Успішна реалізація завдань вуличної соціальної роботи залежить від системи співпраці з основними партнерами Центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, а саме: державними установами та організаціями, які вже працюють з певними категоріями клієнтів; недержавними організаціями; колективами педагогів середніх загальноосвітніх навчальних закладів та вищих навчальних закладів; релігійними громадами, службами церкви; комітетами місцевого громадського самоврядування.

1. Шахрай В.М. Технології соціальної роботи: Навч. посіб. ‑ К.: Центр навч. літератури, 2006.

2. У чому полягає сутність соціальної роботи в громаді? Чим вона відрізняється від інших рівнів соціальної роботи?

Робота в громаді ґрунтується на взаємодії соціальної служби чи соціального працівника з представниками різних груп, організацій, місцевих жителів та передбачає: розвиток соціальних зв’язків у місцевій громаді, організацію системи взаємодопомоги та кооперації певної групи людей, розробку, впровадження та оцінку ефективності різних соціальних програм, що пов’язані з потребами чи інтересами населення.

Прийнято також розрізняти три рівні роботи в громаді: 1) базова або робота за місцем проживання з окремими людьми, сім’ями та групами, а також самостійна діяльність місцевих мешканців; 2) робота місцевих агенцій або між агенціями, тобто діяльність, очолювана органами влади та/або організована іншими структурами; 3) регіональна та національна робота з планування громад.

Робота в громаді відрізняється від інших рівні чи методів соціальної роботи передусім тим, що клієнтом є не одна людина чи мала група, а мешканці територіальної громади чи члени громади за інтересами в цілому. Різниця у потребах чи проблемах клієнта зумовлює застосування відповідних прийомів, засобів, тактик з метою вирішення труднощів. Зрозуміло, що вони будуть відрізнятися відповідно до наявної проблеми. Так, робота в громаді може передбачати використання тактик, що не застосовуються в межах інших методів (наприклад, лобіювання, роботу з засобами масової інформації, проведення масових акцій, демонстрацій, налагодження стосунків та співпрацю з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування тощо).

1. Безпалько О.В. Соціальна робота в громаді. – К.: Центр Навчальної літератури, 2005.

2. Семигіна Т. Робота в громаді: практика й політика. – К.: КМ Академія, 2004.

6.5. Проаналізувати випадок:

Олександра Петрівна, 78 років. Поступила до будинку-інтернату пристарілих та інвалідів у відділення з нульовим рівнем соціальної активності. Важко рухається, але може самостійно проводити необхідні гігієнічні процедури. Жінку часто провідують родичі. Через тиждень робітники інтернату поголили їй голову, мотивуючи це тим, що таким чином легше доглядати за нею. Клієнтка та родичі були дуже обурені, на що персонал інтернату зреагував вимогою забрати стару жінку додому і самостійно доглядати за нею.

Як можна з етико-деонтологічних засад та принципів та оцінити цю ситуацію? Що, на Вашу думку, треба зробити?

Персонал порушив права клієнта на автономію та гідність.

Соціальний працівник повинен: 1) захистити права клієнта та його родини; 2) спробувати вирішити конфліктну ситуацію (насамперед, досягти визнання порушень, яки вчинив персонал); 3) у разі продовження конфлікту перевести жінку до іншої установи та звернутися до суду.

6.6. Розв’язати тестові завдання:

1. Колективне психічне здоров’я оцінюється через:

1) Частку (відсоток) осіб в популяції, які не знаходяться на обліку в закладах психіатричної допомоги

2) Частку (відсоток) осіб в популяції, які страждають на всі перелічені в класифікаторі психічні розлади

3) Порівняння показників поширеності психічних розладів та інвалідності внаслідок психічних розладів в популяції

4) Порівняння критичних показників поширеності окремих психічних розладів і реальну поширеність цих психічних розладів в популяції

2. Термін „деменція” визначає:

1) Глибокі ступені розумової відсталості у дорослих

2) Набуте слабоумство

3) Слабоумство, яке розвивається в старечому віці

4) Слабоумство в останній (термінальній) стадії певних психічних розладів

3. Які суб’єкти не залучаються до соціальних зв’язків з приводу вживання адиктивних речовин?

1. Представники інститутів виробництва та реалізації адиктивних речовин.

1. Представники інститутів зовнішнього контролю.

2. Представники інститутів дошкільного виховання.

3. Представники інститутів лікування, профілактики та реабілітації.

4. Якими соціологічними методами можна досліджувати наркотизм?

1. Усіма соціологічними методами.

1. Методом масових опитувань.

2. Тільки кількісними методами.

3. Тільки якісними методами.

1 – 4

2 – 2

3 – 3

4 – 1

1. Наркотичні речовини та залежність від них: Посіб. – К.: Сфера, 2000.

2. Зозуля Т.В. Основы социальной и клинической психиатрии. – Изд. Центр «Академик», 2001.