46.Розвиток освіти в Україні в другій половині 17-18ст.Створення колегіумів.Університетів.Початкових шкіл.

Друга половина XVII ст. визначила нові напрямки у розвитку освіти на українських землях. За результатами Переяславської угоди 1654 р. майже всі вони на засадах автономії ввійшли до складу Росії. Але після російсько-польської війни 1660-1667 рр. відбувся територіальний поділ України.Під польську сферу впливу відійшли західноукраїнські землі (Східна Галичина і Волинь) та Правобережжя. За Росією закріплювались Лівобережжя з Києвом, території Запорізької Січі, Слобідська Україна. Закарпаття залишалось під мадярами, а Північна Буковина – під турками. Протягом майже 300 років Україна залишалась розділеною.

Найпоширенішою формою навчання дітей по всій території України у цей час були початкові школи.До другої пол. XVIII ст. на території Лівобережної України діяв полковий адміністративно-територіальний устрій на чолі з гетьманом. Тут були поширені полкові і гарнізонні початкові школи. Дітей у них навчали читати, писати і рахувати. Полкові школи існували на кошти батьків.Початкова світа була представлена також цифірними школами, які відкривалися згідно петровських реформ на початку XVIII ст. по Лівобережній Україні (як і по всій Росії). Це були школи з математичним ухилом. Вони призначались для дітей різних станів, за їх допомогою Петро I хотів реалізувати свою ідею про обов’язкову загальну початкову освіту для російського населення. Цифірні школи існували до середини XVIII ст., коли вони поступово об’єднались з полковими і гарнізонними, що призначались для солдатських дітей.Дальшого розвитку у середині XVIII ст. набула початкова освіта в Запорізькій Січі. Крім загальноосвітніх на Січі існували і спеціальні школи (школа для підготовки полкових старшин, військових канцеляристів та ін.).Існувала також Головна Січова школа, яка за змістом і характером навчання прирівнювалась до кращих братських шкіл. Тут вивчали піїтику, риторику, математику, географію, астрономію, військову справу.

Прогресивну роль у розвитку освіти на Україні, у підготовці педагогічних кадрів відігравали колегії – нові навчальні заклади середнього типу, що почали виникати на початку XVIII ст. Робота у них організовувалась за зразком Києво-Могилянської академії, адже в усіх існуючих на той час середніх навчальних закладах вчителями працювали її вихованці, переносячи в колегії стиль і методику освітньої роботи, традиції Київської академії.Навчальні програми колегій передбачали підготовку службовців державних установ, учителів початкових шкіл, музикантів. Найбільш відомими були колегії у Чернігові, Переяславі, Харкові. Зміст навчання у тогочасних середніх закладах був переважно загальноосвітнім. Але навчальні програми передбачали також підготовку службовців для державних установ, учителів початкових шкіл, музикантів. Провідну роль у розвитку вітчизняної культури і науки відігравала Харківська колегія, яка стала центром освіти на Слобідській Україні аж до відкриття у Харкові 1805 року університету.

З виникненням на Україні і в Росії університетів та середніх спеціальних закладів (медичних, вчительських та ін. семінарій) колегії втратили своє загальноосвітнє значення і поступово перетворились у духовні семінарії.Вища освіта у другій пол. XVII-XVIII ст. на Лівобережжі була представлена лише Києво-Могилянською Академією. У цей час зростає її роль як культурного і освітнього центру України.Українська молодь із заможних верств населення – вищого духівництва, багатих міщан, князів, дворян здобувала освіту у закордонних університетах, часто там і залишаючись. Наприклад, Юрій Дрогобич став доктором філософії і медицини Болонського університету.Протягом всього XVIII ст. українське дворянство, козацька старшина порушували клопотання про відкриття університету на Україні. Створювались проекти університетів у Батурині, Києві, Чернігові, Катеринославі, Сумах, Новгороді-Сіверському, Харкові. Проте жоден з них у XVIII ст. реалізований не був.