29. Неурочні форми організації. Змоделювати урок-семінар.

Поряд основною формою навчання – уроком – існує цілий ряд інших форм цілеспрямованої навчальної діяльності.

Семінар – обговорення колективом класу самостійно підготовлених учнями доповідей, рефератів і т.д. Застосовується переважно при вивченні гуманітарних дисциплін. Привчають учнів самостійно мислити, оперувати набутими знаннями, логічно викладати думки, робити висновки.

Практикум – вищий ступінь організації лаб.роб. Порядок роботи – циклічний: учні переходять від однієї роботи до іншої. Практикум проводиться в кінці півріччя або навчального року. На початку вчитель робить загальний інструктаж, ділить учнів на групи, пропонує графік виконання робіт. Далі учні працюють самостійно. В кінці – підсумкове заняття.

Факультатив – (необов’язкове навчання) – розширення і поглиблення знань учнів старших класів з окремих предметів і тем; розвиток інтересів, творчих здібностей. Проводиться за спеціальною програмою. Методи – лекція, дискусія.

Екскурсія – вивчення за межами школи, але під керівництвом вчителя, предметів, явищ шляхом безпосереднього сприймання. Екскурсії бувають попередні, супровідні, заключні, короткочасні, тривалі, виробничі, біологічні, історичні і т.д.

Консультації – уточнення незрозумілих питань курсу, розширення і поглиблення знань і умінь.

Додаткові заняття – (індивідуальні або групові – заняття з відстаючими і сильнішими учнями).

Співбесіда – обговорення навчального матеріалу для виявлення степеня його засвоєння учнями.

Самопідготовка – виконання д/з у школі під керівництвом вчителя.

Тема уроку-семінару “Вчені-фізики”, …

30. Контроль у навчальному процесі.

Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю школярів – невід'ємна складова частина навчального процесу. Він сприяє виявленню успішності навчання кожного учня, розкриттю причин недостатнього засвоєння учнями матеріалу.

Основні компоненти контролю – перевірка, оцінка і облік.

Мета – забезпечення ефективності навчання. Принципи – об'єктивність, регулярність, гласність, всебічність, різноманітність форм контролю. Функції: - контролююча; - освітня (стеження за навчальною діяльністю учнів), діагностична (виявлення успіхів і недоліків), - виховна (виховання моральних рис, дисциплінованості, наполегливості), - розвивальна (оцінка сприяє розвитку логічного мислення, уміння аналізувати, пам’яті, мовленню, порівнювати). –стимулююча, - прогностична (дані контролю використовуються для прогнозування можливих результатів навчання).

Види: -попередній, -поточний, -тематичний, -періодичний, -підсумковий. Форми: -фронтальна, -групова, індивідуальна, - комбінована (поєднання фронтального опитування з індивідуальним завданнями на дошці чи місцях, з рештою – фронтальне опитування.)

31. Сучасні проблеми перевірки та оцінки зун. Аналіз власного досвіду.

Оцінка успішності учнів включаючи винесення оцінкою судження (словесна оцінка з роз’ясненням) та виставлення оцінкою балу (цифрове вираження оцінки).

В історії освіти найдавнішою є словесна оцінка.

У сучасній ЗОШ існує п’ятибальна система, але “1” практично не викор. Багато вчителів викор. як додаток до існуючої системи “+” і “–”, але ці оцінки не заносяться в журнал, бо не є офіційними.

Педагогічні вимоги до оцінки: - об’єктивність, систематичність, гласність, індивідуальний характер, умотивованість, диференційованість (“5”, ”4”, “3”, “2”, “1”).

Вимоги встановило міністерство освіти України. Вони виражені у вигляді оцінювальних критеріїв і норм оцінки.

Критерій оцінки – мірило для визначення рівня засвоєння ЗУН.

1) характеристика засвоєння матеріалу (обсяг, повнота, правильність і точність, рівень їх осмисленості і т.д.)

2) якість виконання роботи (темп, старанність, вправність, оформлення).

3) Якість відповіді учня (обґрунтованість, логічність, послідовність викладу, культура мовлення).

Норми оцінок – конкретні кількісні та якісні показники успішності.

Перевірка – виявлення і вимірювання.

Норми оцінок: “5”

1 критерій) свідоме, правильне, глибоке, повне засвоєння, відповіді впевнені, аргументовані, самостійне, творче, ініціативне застосування у змінних ситуаціях.

2 критерій) висока старанність і вправність, бездоганне зовнішнє оформлення.

3 критерій) глибока обґрунтованість, логічність, переконливість викладу, мова правильна і виразна.

“4”: 1 критерій) свідоме і повне, але з деякими неточностями і прогалинами у другорядному матеріалі, які учень виправляє сам, самостійне ініціативне застосування з певною допомогою вчителя.

2 критерій) достатня старанність і вправність, добре зовнішнє оформлення.

3 критерій) достатня обґрунтованість, незначне порушення послідовності, переконливість досить виразна.

“3”: 1 критерій) свідоме з незначними помилками і прогалинами, які учень виправляє за допомогою вчителя, самостійне репродуктивне застосування, творче – за вказівками вчителя.

2 критерій) посередня старанність, зовнішнє оформлення задовільне.

3 критерій) деякі порушення логічності і послідовності, не зовсім достатня самостійність мислення.

“2”: 1 критерій) несвідоме, механічне, з великими помилками і прогалинами, лише фрагменти знань.

2 критерій) відсутність старанності, погане зовнішнє оформлення.

3 критерій) необґрунтованість суджень, недостатньо розвинене самостійне мислення.

“1”: 1 критерій) відсутність ЗУН.

2 критерій) відсутність старанності, дуже погане зовнішнє оформлення.

3 критерій) бездоказовість суджень.

32. Суть і особливості процесу виховання.

Виховання – ІІ невід'ємна частина навчального процесу. Це вироблення ставлення до світу, процес формування особистості. Виховання і навчання тісно пов’язані але виховання – явище перше. Воно включає освіту і розвиток особистості.

В процесі навчання формується і розвивається інтелектуальна сфера, в процесі виховання – моральна, вольова, емоційна.

Існують різні підходи до визначення процесу виховання:

- відносницький: формування в школярів системи відносин (ставлень: моральних, пізнавальних, естетичних та ін.)

- діяльнісний – включення школярів у різноманітну у різноманітну діяльність, у ході якої формується ставлення.

- особистісний – розвиток і формування особистості із урахуванням її індивідуальних особливостей.

- системний –виховання як сукупність усіх компонентів (явищ, процесів, впливів).

- технологічний – проектування способу організації процесу з послідовною орієнтацією на чітко визначені цілі.

Виховання – процес двосторонній (вихователь і вихованець) і цілеспрямований (мета виховання має суспільний характер); багатофакторний (ефект виховання залежить від родини, педагогів, школи, суспільства, тощо), довготривалий і безперервний (триває протягом усього життя); комплексний (якості і властивості особистості формуються не почергово, а комплексно).

Виховному процесу притаманна віддаленість результатів від моменту здійснення безпосереднього педагогічного впливу. Основною ланкою цього виховного процесу є виховна ситуація.

Етапи вих.процесу: - ознайомлення з загальними нормами і вимогами; -формування ставлень; - формування поглядів і переконань; - формування загальної спрямованості особистості.

Процес виховання включає компоненти: цільовий, стимул-мотиваційний, змістовний, операційно-діяльнісний, контрольно-регулятивний.

Рушійною силою виховання є внутрішн.міє потребами учня і рівнем можливості їх задоволення (потреба у самовдосконаленні).

Зміст виховання визначається суспільними потребами і метою виховання. (Формування в учнів світогляду, громадсько-патріотичного, морального, трудового, економічного, естетичного, фізичного, статевого виховання).

Результат – це оцінка рівня вихованості. Вихованість – властивість особистості, яка характеризується сукупністю достатньо сформованих соц. якостей, які в узагальненій формі відбив ставлення людини до суспільства і оточуючих людей, до праці, матеріальних благ, до себе.

33. Принципи виховання. Реалізація їх у навчально-виховному процесі школи.

Принципи виховання – це керівні положення, які відображають закономірності процесу виховання, основні вимоги до його організації.

1. Цілеспрямованість виховання. Уміння вчителя ставити цілі: колективні, індивідуальні, близькі, далекі. Мета, поставлена вихователем буде успішно реалізована, коли сприйметься учнями.

2. Єдність загальнолюдського і національного, народність у вихованні, етнізація виховання: Формування громадських і соціальних якостей особистості; (національна свідомість, любов до землі, народу, мови), загальнолюдських гуманістичних цінностей (ідеали добра, краси, совісті), оволодіння національною спадщиною, надбаннями світової культури.

3. Гуманізація виховання: побудова взаємовідносин вихователя і вихованців, позитивної орієнтації у взаємодії з вихованцями.

4. Демократизація: сприймати особистість вихованця як вищу соціальну цінність, поважати його права на розвиток здібностей.

5. Природовідповідність, диференціація, індивідуалізація: посилення уваги до кожної дитини, до вивчення її природної особистості, інтересів, нахилів.

6. Особистісно-зорієнтований підхід: Уміння діагностувати рівень сформованості різних якостей особистості, корекція відхилень у вихованні.

7. Культуровідповідність: органічний зв’язок виховання з історією народу, його культурними і побутовими традиціями, мистецтвом.

8. Зв’язок виховання з життям, діяльністю. Включати дітей у різноманітну діяльність: навчально-пізнавальну, трудову, художньо-естетичну, фізично-оздоровчу.

9. Свідомість і активність учнів в процесі виховання, поєднання пед. керівництва з ініціативою й активністю школярів: створювати умови для самореалізації та самоствердження школярів. Мудре керівництво з достатньою долею свободи і самодіяльності.

10. Виховання в колективі: створення здорового згуртованого колективу і умілого використання його впливу для різнобічного розвитку учнів.

11. Інтегративність - єдність і узгодженість пед. зусиль школи, сім’ї та громадськості: вироблення єдиного підходу до виховання на основі взаємодії усіх виховних систем.

12. Безперервність, послідовність, систематичність, варіативність форм і методів виховання. Виховання триває протягом усього життя. Вимагає від вихователів постійної творчості у виховальних засобів.

34. Учнівський колектив як суб'єкт виховного процесу.

Коли йдеться про колектив як суб'єкт виховного процесу, то говорять про виховний рівень соц.-технічного розвитку групи людей, які мають соціальну суспільно-значущу мету, діяльність, що веде до цієї мети, органи управління, міжособистісні стосунки та відповідальність за результат своєї діяльност.

Колективну властиві ознаки, які вирізняють його серед інших груп. За Макаренком: - спільність і суспільна значущість мети, - єдність дій, - відносини відповідальної залежності (керівництва і підлеглих), - вихованець повинен вміти і наказувати і підкорятися, - психологічний клімат (зал. настрій, який створює емоціональний комфорт для всіх), - дисципліна.

Сучасні ознаки: - моральна спрямованість діяльності, - організаційна єдність, - психологічна єдність, - здатність до самоуправління, - групова готовність, - групова єдність.

Учнівський колектив має певну структуру. Всі учні школи складають – загально шкільний колектив, вчителі – педагогічний. Говорячи про виховний мають на увазі первинний колектив – клас. (Гуртки, спортивні команди – тимчасові колективи). У класах формуються найбільш тривалі та стійкі стосунки між учнями, між учнями і вчителями, відносини з ін. класами. Класи мають свої органи самоврядування. у класі складаються мікро групи з 3-7 чол., об'єднані спільними симпатіями, інтересами. Завдання вихователя – уміло спрямовувати вузько групові інтереси на загальну користь. Це сприятиме формуванню цілісного первинного колективу.

Колектив має бути умовою розвитку особистості, а не інструментом впливу на нього, лише тоді він стане суб'єктом виховного процесу.