58. Система виховання, педагогічна думка в епоху Українського відродження (14-17 ст.)

В період укр. відродження, велике значення надавалось вихованню дітей: виховання в них любові до батьківщини, гуманного ставлення до дітей-сиріт і жінок-вдів, поваги дітей до навчання, прагнення до освіти. Звертали увагу на релігійно-маральне виховання дітей (помірності, покірливості, набожності та т.і.). У збірці “Домострой” (XVI ст.) розповідається про сім’юю, побут та виховання дітей. Поряд з народами, як виховування у дітей мужності, працьовитості, бережливості у “Домострой”пропагувались фізичні покарання дітей. Про суворе виховання дітей і фізичні покарання їх згадувалось у багатьох творах, але вони не дістали великого поширення в школах, як це було в період середньовіччя в країнах Західної Європи. Феодальна роздробленність і монголо-татарська навала були причинами тимчасовго занепаду культури в країні, кількість письменних людей і шкіл набагато зменшилось, чимало цінностей матеріальної і духовної культури народу ьуло знищено. Але народ зберіг і свою мову, і звичаї, і систему виховання.

В XIV-XV ст. на Русі велику діяльність розвинули “майстри грамоти”, які приватним способом (за певну плату) навчали дітей читати, писати, малюв, а також початків граматики й арифметики.

В історії нашої країни XVI-XVII ст. до н.е. були періодом складних економічних перетворень і політичних подій – почалась боротьба народних мас проти феодалів, польсько-шляхетського поневолення і католицизму. У відповідь на національний, соціальний, релігійний гніт в містах виникають братства. Перше братство виникає у Львові в 1445 р., а потім і в інших містах і селах України. Братсства об’єднували ремесників, селян, запорізьких козаків, купців... Братства особливу увагу приділяли створенню шкіл, серед яких найвідомішими були: Львівське (1586), Віленське (1592), Мінське (1592)… Кращі вчителі братських шкіл були авторами підручників, а також знали про педагогічну дійльність та твори Коменського.

На чолі Львівських Братських шкіл стояв ректор, який керував роботою вчителів і учнів. Положеннями матеріального забезпечення школи й бурси займалися спеціально виділені шкільні “позорці”. Львівськебратство вимагало від вчителів однакового ставлення до всіх учнів.

За статутом школи становище учнів у школі не залежило від матеріального стану батьків, а від їх особливих успіхів.

Учнів поділяли на 3 групи:

1) дітей вчили розпізнавати літери та складати їх;

2) тренували їх у читанні й заучуванні положень;

3) привчали розуміти у пояснювати прочитане.

Крім читання, письма, співів, лічби, діти старшого віку вивчали граматику, риторику, діалектику, арифметику, геометрію, музику і богослов’я. Головна увага приділялася гуманітарним дисциплінам. Багато уваги надавалось хорошому співу учнів та “шкільним колузіям”. Навчання було релігійним. У школах запроваджувалось елементарні класно-урочні системи, а такожє різні методи: пояснення, бесіди, самостійні роботи, диспут, взаємне навчання, повторення.

Найбільше на Україні Київське братство у 1615 р. заснувало школу в Києві. Метрополит П. Могила відкрив латинську школу при Києво-Печерській Лаврі. Об’єднавши ці дві школи у 1632 р. на Подолі почала працювати Києво-братська колегія, яка відіграла значну роль в поширенні освіти на Україні та розвитку вітчизняної незалежної думки. У 1710 р. Указом Петра І колегії були надані права та титул академії. Київська академія стала найбільшим культурним центром країни і мала вплив на розвиток освіти, школи і педагогічної думки не тільки на Україні, Білорусії, а й у Росії.

Серед учителів вітчизняних шкіл широко поширене користування творами Кирили Ставровецького, який працював учителем у Львівській і Віленській братських школах. У своїх працях він викривав ледарів народу. Він прагнув до поширення знань серед народу. Метою навчання повинно бути викривання пороків та виховання людей у дусі взаємної поваги, великі вимоги ставив до вчителя, який повинен щиро ділитися своїми знаннями з іншими.

С. Полоцький (1629-1680) працював учителем грецької школи, а пізніше у Заіконоспольському училищі й робив багато для розвитку незалежної думки. Він закликав до відкриття грецьких і слов’янських училищ, до збільшення кількості учнів у школах, вказував на велике значення виховання дітей раннього віку, вимагав поліпшення методів навчання, високо цінив роль учителя і батьків в формуванні поглядів дітей та їх поведінки. Основне значення у формуванні поглядів і поведінки дитини належить вихованню, середовищу, батькам та вчителям. Особливо велике значення у вихованні дітей він надавав доброму прикладу батьків та вихователів.

Пропонується виділити три періоди у вихованні дітей:

– від народження до 7 р. – період морального виховання;

– від 7 р. до 14 р. – практичне навчання;

від 14 до 21 р. – період розумового розвитку та громадського виховання.

60. Педагогічні погляди Ушинського.

К.Д. Ушинський (1823-1870) – видатний педагог, автор оригінальної педагогічної ідеї проблем виховання і навчання. Освіту отримав у гімназії иа юридичному факультеті Московського університету. Декілька років міняв місце роботи (працював педагогом-інспектором, редактором журналу), але по не благодійності був звільнений з роботи. В середині 60-х років жив за кордоном, де вивчав стан шкільного діла.

Педагогічні погляди:

1. Педагогіку він розглядав в тісному зв’язку з іншими науками (історією, філософією), і разом з тим вважав, що педагогічна наука може успішно розвиватися лише тоді, коли постійно збагачується передовим педагогічним досвідом.

2. Основною ідеєю Ушинського була народність, яку він розумів як своєрідність кожного народу, обумовлену його історичним розвитком, соціальними умовами життя, географічним положенням. Найголовнішими рисами народності він вважав: любов до батьківщини, віру в могутні сили народу, любов до рідної мови.

3. Основною метою виховання він вважав підготовку всебічно гармонійно розвиненої особистості.

4. Корінним каменем теорії морального виховання, яке він розглядає як складову частину гармонійного розвитку людини є його вчення про трудове виховання. Тільки в трудовій діяльності розвивається і формується людина.

5. Що стосується дидактичних поглядів Ушинського, то він вимагав, щоб навчання здійснювалось на основі врахування психологічних та вікових особливостей дитини. Його принципами були: послідовність, наступність і систематичність, наочність, емоційність.

6. Велику увагу приділяв уроку. Рекомендував учителям застосовувати різноманітні методи викладання, які б сприяли розвитку їхнього мислення і мовлення у процесі навчання. Велика заслуга Ушинського в тому, що він ввів і широко пропагував звуковий метод навчання виховання.

7. Ушинський вважав підручник “фундаментом хорошого виховання”. Він був автором таких книг: “Родное слово”, “Дитячий світ”, за якими вчилися десятки поколінь.

8. “Учитель-вчителів” – так називала передова педагогічна громадськість Ушинського, подвійну увагу приділяв особі вчителя, який повинен бути:

1) любити свою професію;

2) бути високо освіченою людиною;

3) оволодіти педагогічною майстерністю та педагогічним тактом. Він розробив план підготовки вчителів для початкових шкіл, перекваліфікації вчителів.

61. Педагогічна система Макаренка.

А.С. Макаренко (1888-1939) народився в Харківській губернії в сім’ї робітника – залізничника. Освіту отримав у 4-класному училищі, педагогічних курсах. Після цього працював вчителем у Краківському двокласному залізничному училищі (звільнили за напади на завідуючого), потім працював в іншому залізничному училищі. У 1914-17 р.р. навчався в Полтавському вчительському інституті, потім був редактором журналу. В інституті проявив себе як дуже здібний, талановитий, творчий молодий педагог. Після інституту працював в зразковій школі. Новаторська педагогічна діяльність Макаренка проявилася після революції. Працюючи в Краківському училищі, він багато уваги приділяв створенню педагогічного та дитячого колективу, роботі клубів та гуртків.

У 1920 р. Макаренку доручили створити в с. Ковалівці біля Полтави трудову колонію для неповнолітніх порушників і завідувати нею. У 1921 р. колонії було присвячено звання ім.. Горького.

За кілька років у колонії було створено приміщення для помешкання; господарська база, школа, комсомольська та піонерська робота, міцний, працездатний, творчий колектив вихованців та педагогів. Коли в колонії вже не було що робити, то у 1926 р. Макаренко добився, щоб колонія ім.. Горького була об’єднана з курязькою колонією, хоча в цьому був певний ризик.

У 1928 р. Макаренко приступив до керування трудовою колонією ім. Дзержинського у Харкові, де він працював до 1935 р. У комуні було: загальноосвітня школа, майстерні, завод (“Фед”), гуртки та секції, культурна робота (театр, клуб, кіно, оркестр, бібліотека). Великий орган – рада комунарів. Трудова комуна ім.. Дзержинського була найкращим навчально-виховним закладом інтернатного типу в СРСР. Макаренко було прийнято до спілки письменників. Працював заступником начальника трудової колонії. Потім переїхав у Москву, де займався громадсько-педагогічною діяльністю, писав твори, виступав з лекціями. У т1939 р. Макаренка було нагороджено орденом трудового Червоного Прапора. Виховальна система Макаренка: в основі і тільки в колективі людина може всебічно розвиватися, відкинувши принцип “одиночної пари” (учень і вчитель; об’єкт і суб’єкт виховання). У кожному колективі мусить бути ядро. Педагогічний колектив мусить бути сталим. Багато уваги Макаренко приділяв розумовому і моральному, фізичному, естетичному вихованню, трудовому.

Розумове: з тим, хто не вчиться, нам не по дорозі. Макаренко вносив деякі зміни у навчання. Він запропонував вивчення промисловості та с/г виробництва, робота у майстернях, цехах Макаренко давав зразкові уроки, сам відвідував уроки інших вчителів, вивчав ППД.

Моральне: Макаренко розв’язав такі проблеми: колектив і особа; свобода і необхідність; право і обов’язок; авторитет і влада; такт; вимогливість і свідома дисципліна.

Педагогічна спадщина: написав біля 150 творів (романи, повісті, оповідання, п’єси, статті). “Педагогічна поема”, Прапори на баштах, “Книга для батьків”, “Лекції про виховання дітей”, “Про мій досвід”.