2.Потреби як визначальний чинник доцільної поведінки економ. Суб’єктів є однією з фундаментальних категорій економ. Науки.

ПОТРЕБА-нужда в чому-небудь, об’єктивно необхідному для підтримки життєдіяльності і розвитку людини, колективу, нації, суспільства в цілому. Виділяють:-біологічні потреби(зумовлені існуванням та розвитком людини як біологічної істоти-їжа, одяг, житло);-соціальні(соціальною природою людини-спілкування, суспільне визнання, самореалізація);-духовні(творчість, самовдосконалення, самовираження).

Модель потреб маслоу:

Саморозвиток, самореалізація

Повага, визнання,

Соц., потреби,

Безпека,фізіологічні потреби.

Засоби задоволення потреб наз. БЛАГАМИ.

ЕКОНОМІЧНІ ПОТРЕБИ-потреби в економічних благах.

Носіями економ.благ виступають різні товари та послуги. Розрізняють: споживчі блага(товари та послуги, призначені для безпосереднього задоволення людських потреб) і виробничі(товари та послуги, призначені для виробництва споживчих благ); матеріальні(товари та послуги сфери матеріального виробництва) і нематеріальні(створюються у сфері нематеріального виробництва); теперішні(перебувають у безпосередньому користуванні економ. суб’єктів ) і майбутні(товари та послуги, якими економ. суб’єкти зможуть скористатися у майбутньому)

ВСЕЗАГАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ЗАКОН ЗРОСТАННЯ ПОТРЕБ відбиває внутрішньо необхідні,

Суттєві й сталі зв’язки між виробництвом та споживанням, потребами та існуючими можливостями їхнього задоволення. Відповідно до цього закону безперервний розвиток потреб є рушійною силою економ. та духовного прогресу людства,ю що, у свою чергу, стимулює появу дедалі нових и нових потреб.

Вирішення протиріччя між невгамовністю та безмежністю потреб і обмеженістю ресурсів породжує проблему вибору й визначає мету економ. діяльності.

У реальній дійсності потреби набувають форми інтересів.

ІНТЕРЕС-форма вияву потреби, усвідомлення прагнення людини до задоволення її.

ЕКОНОМІЧНІ ІНТЕРЕСИ-усвідомлене прагнення економ. суб’єктів задовольнити певні потреби, що є об’єктивним спонукальним мотивом їхньої госп.діяльності.

СУБ’ЄКТИ-окремі індивіди, сімї, домогосподарства, колективи,держава, суспільство.

ОБ’ЄКТИ-економічні блага(товари, послуги)

ЕКОНОМІЧНІ ІНТЕРЕСИ:є формою вияву економ. потреб, відображають певний рівень та динаміку задоволення потреб, спонукають суб’єктів до діяльності для задоволення потреб.

Взаємодія виробництва та споживання, інтересів і потреб є рушійною силою соц.-економічного розвитку.

3.Система-сукупність взаємопов’язаних і розміщених у належному порядку елементів певного цілісного утворення. Кожній системі притаманні: цілісність, упорядкованість, стійкість, саморух, загальна мета.

ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА- сукупність взаємопов’язаних і відповідним чином упорядкованих елементів економіки, що утворюють певну цілісність, економ.структуру суспільства.

Економіст П.самуельсон визначає будь-яку економ.систему як таку, що має відповідати на три запитання: що?як?для кого?

Що виробляти і в яких обсягах;

Як виробляти(хто і за допомогою яких ресурсів);

Для кого виробляти(хто будет власником і споживачем виробленої продукції)

Економічна система складається з 3 основних ланок: продуктивних сил, економічних відносин, механізму господарювання.

ПРОДУКТИВНІ СИЛИ-сукупність засобів виробництва, працівників з їхніми здібностями, науки, технологій, інформації, методів організації та управління виробництвом, що забезпечують створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб людей.

ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ-відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних та нематеріальних благ.

Система економічних відносин складається з: техніко-економ., організаційно-економ., соціально-економ. відносин.

Техніко-економ.-відносини між людьми з приводу використання ними знарядь праці у процесі виробництва.

Організаційно-економ.-з приводу застосування способів і методів організації та управління суспільним виробництвом.

Соц.-економ-відносини власності-спосіб поєднання працівника з засобами виробництва.

ГОСПОДАРСЬКИЙ МЕХАНІЗМ є структурним елементом економ.системи, що складається із сукупності форм і методів регулювання економ.процесів та суспільних дій господарюючих суб’єктів на освнові використання економ.законів. важелів, правових норм та інституційних утворень.

Типи економічних систем:розрізняють за формою власності на засоби виробництва та за способом управління господарською діяльністю: традиційна, командна, тинкова, змішана.

ТРАДИЦІЙНА-характеризується багатоукладністю економіки, збереженням натурально-общинних форм господарювання, відсталою технікою, широким застосуванням ручної праці.

РИНКОВА-(економіка капіталізму вільної конкуренції)-х-ться пануванням приватної власності на інвестиційні ресурси, передбачає функціонування великої к-сті діючих виробників і покупців товарів, свободу вибору підприємницької діяльності, особисту свободу всіх економ. суб’єктів , однаковий доступ їх до ресурсів, інформації. Всі макро- та мікроеконом. Процеси регулюються на основі вільної конкуренції.

КОМАНДНА-базується на пануванні держ. Власності, одержавленні та монополізації нар. господарства, централізованому директивному плануванні виробництва і розподілі ресурсів, не визнає реальних товарно-грошових відносин. Конкуренції і вільного ціноутворення.

ЗМІШАНА-характеризуєтсья:

1)високим рівнем розвитку продуктивних сил і наявністю розвинутої інфраструктури суспільства; 2)різноманітністю форм власності й рівноправним функціонуванням різних господарюючих суб’єктів.

3)поєднанням ринкового механізму з держ. методами регулюванням економіки, які органічно переплітаються і доповнюють один одного.

4) орієнтацією на посилення соц.. спрямованості розвитку економіки.

4.ВЛАСНІСТЬ-складна і багатогранна категорія, яка виражає всю сукупність суспільних відносин-економ.. соц.,політ, нац..морально-етичних, релігійних. Займає центральне місце в економ.системі, оскільки зумовлює спосіб поєднання робітника із засобами виробництва, мету функціонування і розвитку економ.системи, визначає соц. структуру суспільства.

ВЛАСНІСТЬ-сукупність відносин між суб’єктами господарювання з приводу привласнення засобів виробництва та його результатів.

ВІДЧУЖЕННЯ-позбавлення суб’єкта права на володіння, користування і розпорядження тим чи іншим об’єктом власності.

Система відносин власності:

1)відносини з приводу привласнення об’єктів власності 2)відносини з приводу економічних форм реалізації об’єктів власності

3)відносини з приводу господарського використання об’єктів власності.

Відносини власності виявляються через суб’єкти та об’єкти власності.

ОБ’ЄКТИ – це все те, що можна привласнити або відчужити.

СУБ’ЄКТИ-персоніфіковані носії відносин власності.

Власність має правовий аспект будучи юр.категорією. він реалізується через право власності

ПРАВО ВЛАСНОСТІ-сукупність узаконених державою прав та норм економічних взаємовідносин фізичних та юридичних осіб, які складаються між ними з приводу привласнення й використання об’єктів власності.

Право власності визначається 3 чинниками:

ВОЛОДІННЯ-початкова форма власності, яка виражає відносини, пов’язані з наявністю у того чи іншого суб’єкта об’єктів власності.

КОРИСТУВАННЯ-економ.відносини власності з приводу виробничого чи особистого використання корисних властивостей її об’єктів.

РОЗПОРЯДЖЕННЯ-передбачає, що розпорядник об’єкта є його повним власником, має право вирішувати долю певного об’єкта.

ПРИВАТНА-тип власності, коли виключене право на володіння, користування і розпорядження об’єктом власності та отримання доходу належить приватній особі.

Виступає як сукупність індивідуально-трудової(сімейна, одноосібна), з найманою працею(індивідуальна з використанням найманої праці, партнерська, корпоративна) форм власності.

СУСПІЛЬНА-спільне привласнення засобів виробництва і його результатів. Основною формою індивідуального привласнення стає розподіл доходу, а мірою його розподілу-праця.

Форми:державна(загальнодержавна, муніципальна) та колективна(колективу підприємства, кооперативна, власність громадських організацій, власність релігійних і культових організацій).