I. Адміністративне регулювання:

1) реєстрація банків і ліцензування їх діяльності;

2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;

3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;

4) нагляд за діяльністю банків;

5) надання рекомендацій щодо діяльності банків.

II. Індикативне регулювання:

1) встановлення обов'язкових економічних нормативів;

2) визначення норм обов'язкових резервів;

3) встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій;

4) визначення процентної політики;

5) рефінансування банків;

6) кореспондентських відносин;

7) управління золотовалютними резервами;

8) операцій з цінними паперами на відкритому ринку;

9) імпорту та експорту капіталу.

Національний банк встановлює для банків обов'язкові економічні нормативи, які мають забезпечувати здійснення контролю за ризиками, пов'язаними з капіталом, ліквідністю, наданням кредитів, інвестиціями капіталу, а також за відсотковим та валютним ризиком.

5. Регулювання діяльності учасників ринку цінних паперів.

Система регулювання повинна виконувати наступні функції: визначення ключових напрямів фондового ринку і ролі учасників цього ринку; створення для учасників ринку сприятливого законодавчого та регулюючого оточення; створення перепон та встановлення відповідальності за дії, які можуть призвести до дезорганізації ринку, його руйнування, недоброякісної конкуренції й обману інвесторів, маніпуляцією цінами та шахрайству з фінансовими ресурсами, в тому числі з довірчих операцій.

Державне регулювання фондового ринку здійснюється шляхом прийняття законодавчих та інших нормативних актів, ліцензування та контролю за діяльністю фондового ринку. З метою забезпечення єдиної державної політики в цій сфері створюється спеціальний державний орган – Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

В Україні існує вичерпний список цінних паперів, до якого входять: акції, облігації внутрішньої державної та місцевої позики, облігації підприємств, казначейські зобов’язання, депозитні сертифікати, векселі та приватизаційні цінні папери.

Українська модель РЦП сприйняла багато універсальних рис, найбільш важливі з них наступні.

1. Законодавче регулювання РЦП.

2. Законодавче закріплення списку цінних паперів.

3. Державне регулювання випуску ЦП й інформація про ці випуски.

4. Публікація емітентом річних звітів.

5. Державне ліцензування посередницької діяльності.

6. Державний контроль на РЦП.

6. Державна політика на валютному ринку.

Основними завданнями валютного регулювання та контролю є:

організація системи курсоутворення, захист та забезпечення необхідного ступеня конвертованості національної грошової одиниці;

регулювання платіжної функції іноземної валюти та інших іноземних інструментів, регламентація поточних операцій платіжного балансу;

організація внутрішнього валютного ринку;

регламентація та регулювання банківської діяльності з валютними цінностями;

регулювання процесів утворення та руху валютного капіталу, захист іноземних інвестицій;

встановлення режиму та обмежень на вивезення і ввезення через кордон валютних цінностей;

забезпечення стабільних джерел надходження іноземної валюти на національний валютний ринок.

Світова практика функціонування ринків знає два методи валютного регулювання – ринковий і державний. Ці методи доповнюють один одного, однак співвідношення між ними постійно змінюється залежно від конкретної економічної ситуації.

Ринкове регулювання валютного ринку діє на основі закону вартості і закону попиту та пропозиції і застосовується в умовах економічної стабільності. При ньому також існує і державне регулювання, оскільки валютні відносини відчутно впливають на внутрішній економічний розвиток.

Головними методами регулювання валютного курсу є валютна інтервенція та дисконтна політика.

Валютна інтервенція – це пряме втручання центрального банку або казначейства у валютний ринок; полягає у купівлі та продажу центральним банком або казначейством інвалюти. Центральний банк купує інвалюту, коли її пропозиція надмірна та курс низький, і продає, коли курс інвалюти високий.

Суть дисконтної політики зводиться до підвищення або зниження дисконтної ставки центрального емісійного банку з метою вплинути на рух зарубіжних короткострокових капіталів. Підвищенням дисконтної ставки у періоди погіршення стану платіжного балансу центральний банк сприяє притоку капіталів із країн, де дисконтна ставка нижча, тобто поліпшенню стану платіжного балансу.

Методами валютного регулювання, що використовуються традиційно, є девальвація та ревальвація – зниження та підвищення падаючого валютного курсу. Причинами їх є інсоляція та неврівноваженість платіжного балансу, розрив між купівельною спроможністю грошових одиниць. Мета девальвації – зниження офіційного курсу для стимулювання експорту та стримування імпорту.

У сучасних умовах девальвація та ревальвація не є засобами стабілізації валютного курсу. Вони виступають лише методом приведення офіційного курсу у тимчасову відповідність до дійсного. Для запобігання різких коливань обмінного курсу гривні протягом 2008-2010рр. Національний банк традиційно використовував валютні інтервенції, джерелом яких є міжнародні резерви. Міжнародні резерви центрального банку на сучасному етапі відіграють провідну роль у валютному регулюванні НБУ. В Україні, як і в більшості країн світу, вони є найбільшим фінансовим активом і одним із головних інструментів реалізації валютної та грошово-кредитної політики. Через те, що у країні інфляційні очікування та макроекономічна ситуація переважно залежить від динаміки валютного курсу гривні, розмір міжнародних резервів НБУ та управління ними стають критично важливими.

СЕМІНАРСЬКЕ ТА ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ ЗА ТЕМОЮ №12:

1. Сутність регулювання фінансового ринку: принципи, напрями, рівні та форми регулювання.

2. Державне регулювання фінансового ринку України: сутність, сфери та важелі регулювання.

3. Внутрішнє регулювання фінансового ринку. Роль саморегулюючих організацій на фінансовому ринку.

4. Банківське регулювання

5. Регулювання діяльності учасників ринку цінних паперів.

6. Державна політика на валютному ринку.

7. Форми державного регулювання діяльності банків НБУ.

8. Державне регулювання фондового ринку, інструменти, напрями.

9. Валютна інтервенція, девальвація, ревальвація.

Самостійна робота:

1.Поняття ліквідності ринку та платоспроможності фінансових посередників.

2.Органи державного регулювання фінансового ринку в Україні.

3.Регулювання діяльності окремих видів фінансових інститутів.

4.Державне регулювання діяльності суб`єктів інфраструктури фінансового ринку.

5.Саморегульовані організації фінансових посередників.

Індивідуальна робота студента під керівництвом викладача

1. Національний банк як орган державного регулювання фінансового ринку.

2. Вплив податкової політики держави на розвиток та функціонування ринку нерухомості.

3. Основні завдання державного регулювання інвестиційних процесів в економіці України.

4. Вплив приватизації на розвиток фінансового ринку.

Література: [3–7, 12–19, 36, 39, 47, 49, 52–58, 62, 63, 66–71]