План лекції
Ринок капіталу: суть, поняття та суб’єкти.
Поняття та економічна роль кредиту. (С.Р.)
Форми та види кредитів.
Оцінка кредитоспроможності позичальників(С.Р.)
Державний кредит, його форми та види. Способи управління державним боргом.
Фінансові інструменти на ринку капіталів.
1. Ринок капіталів: суть, поняття, функції та учасники.
Традиційний підхід до сегментації фінансового ринку передбачає його поділ на:
За терміном обігу фінансових активів фінансовий ринок можна поділити на:
грошовий ринок;
ринок капіталів (кредитний ринок).
У сучасних умовах їх поділ носить дещо умовний характер. Ця умовність визначається тим, що сучасні ринкові фінансові технології та умови емітування багатьох фінансових інструментів передбачають відносно простий і швидкий спосіб трансформації окремих короткострокових фінансових активів у довгострокові та навпаки.
Ринок капіталу – це частина фінансового ринку, де формується попит і пропозиція на середньостроковий та довгостроковий позичковий капітал.
Ринок капіталів включає ринок середньострокових та довгострокових банківських кредитів і ринок цінних паперів.
На ринку капіталів надаються середньо- та довгострокові кредити, перебувають в обігу середньо- та довгострокові боргові цінні папери, а також інструменти власності – акції для яких термін обігу не встановлюється.
Позичковий капітал – це кошти, надані в позику під певний відсоток (доход) за умови повернення. Формою руху позичкового капіталу є кредит.
Ринок капіталу (з інституційної точки зору) – це сукупність кредитно-фінансових установ, фондових бірж, через які рухається позичковий капітал.
Ринок капіталів виконує наступні функції:
об’єднує дрібні, розрізнені грошові заощадження населення, державних підрозділів, приватного бізнесу, зарубіжних інвесторів і створює великі грошові фонди;
трансформує грошові кошти в позичковий капітал, що забезпечує зовнішні джерела фінансування матеріального виробництва національної економіки;
надає позики державним органам і населенню.
Основні учасники ринку капіталів:
первинні інвестори, тобто власники вільних фінансових ресурсів, які мобілізовані банками і перетворені у позиковий капітал;
спеціалізовані посередники – кредитно-фінансові організації, що здійснюють безпосереднє залучення (акумуляцію) коштів, перетворення їх у позиковий капітал і подальшу тимчасову передачу його позичальникам на зворотній основі за плату у формі відсотків;
позичальники – юридичні і фізичні особи, а також держава, що відчувають нестачу у фінансових ресурсах і готові заплатити спеціалізованому посереднику за право тимчасового користування ними.
Фінансові активи, що обертаються на ринку капіталу, як правило, менш ліквідні; для них характерний найбільший рівень фінансового ризику і відповідно більш високий рівень дохідності.
3. Форми та види кредиту
Форми кредиту тісно пов’язані з його структурою, сутністю кредитних відносин. Залежно від руху позикової вартості виділяються дві основні форми кредиту: товарна і грошова.
У товарній формі виникають кредитні відносини між продавцями і покупцями, коли останні одержують товари чи послуги з відстрочкою платежу. Прикладом такої форми є комерційний кредит.
Продаж громадянам товарів тривалого користування в кредит (із розстроченням платежу) господарюючими суб’єктами здійснюється з метою прискорення реалізації товарів, які в торговельній мережі є в достатній кількості, а також для більш повного задоволення потреб громадян у товарах тривалого користування.
Сфера товарної форми кредиту незначна, переважна його частина надається і погашається в грошовій формі. Грошовий кредит виступає, передусім, як банківський кредит. Кредитні відносини між банками і клієнтами виникають не тільки при одержані останніми кредиту, а й при розміщенні ними своїх грошових заощаджень у вигляді внесків на поточні і депозитні рахунки.
Залежно від організації кредитних відносин виділяють міжгосподарський, банківський і державний кредити.
Міжгосподарський кредит — це кредитні відносини, що виникають між окремими підприємствами, організаціями, господарськими товариствами у процесі їх розрахункових взаємовідносин, а також між підприємствами, організаціями і господарськими товариствами, з одного боку, і органами галузевого управління — з іншого, в процесі їх фінансових взаємовідносин. Цей вид кредиту включає:
по-перше, комерційний кредит, тобто кредит, що надається в товарній формі продавцями покупцям у вигляді відстрочки платежу за продані товари (надані послуги) і оформлюється векселем, що сплачується через комерційний банк.
Комерційний кредит надається одним функціонуючим підприємством іншому у вигляді продажу товарів з відстрочкою платежу. Як правило, об’єктом комерційного кредиту виступає товарний капітал, який обслуговує кругообіг промислового капіталу, рух товарів із сфери виробництва в сферу споживання;
по-друге, дебіторсько-кредиторську заборгованість, що виникає між суб’єктами господарської діяльності не на добровільних засадах, а ніби примусово, незалежно від їх волевиявлення; причиною виникнення такої заборгованості є розрив у часі між передачею товару і грошей, оскільки рух вартості в натурально-речовій та грошовій формах не збігається;
по-третє, тимчасову фінансову допомогу, яку надають своїм підприємствам органи галузевого управління на засадах повернення.
Банківський кредит — це кошти, які надаються банком згідно з законодавством у позику юридичній або фізичній особі на визначений термін для цільового використання та під процент.
Банківський кредит — найбільш розповсюджена форма кредиту. Саме банки найчастіше надають позики суб’єктам, які потребують тимчасової фінансової допомоги. За обсягом банківська позика значно більша від позик, що видаються при інших формах кредитування.
Перша особливість банківського кредиту полягає в тому, що банк оперує не стільки своїм капіталом, скільки залученими ресурсами. Позичивши гроші в одних суб’єктів, він перерозподіляє їх, надаючи позики іншим юридичним або фізичним особам. Друга особливість полягає в тому, що банк позичає залучений капітал, тимчасово вільні грошові кошти, покладені в банк господарюючими суб’єктами на рахунки або депозити.
Третя особливість цього кредиту характеризується таким. Банк позичає не просто грошові кошти, а гроші як капітал. Це означає, що позичальник повинен так використовувати отримані в банку кошти, щоб не тільки повернути їх кредитору, а й отримати прибуток, достатній, принаймні, для того, щоб сплатити позиковий відсоток.
Невід’ємним атрибутом банківського кредиту є платність.
Державний кредит — сукупність кредитних відносин, у яких здебільшого позичальником є держава, а кредиторами — юридичні або фізичні особи. Призначенням державного кредиту є мобілізація державою коштів для фінансування державних видатків, особливо коли державний бюджет дефіцитний, а також для регулювання економіки.
Вид кредиту — це більш детальна його характеристика за організаційно-економічними ознаками.
Кредити можуть бути класифіковані за різними ознаками (табл. )
