Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
НМК_10.12.2011.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
3.73 Mб
Скачать

Питання до семінарського заняття :

  1. Сутність фінансового ринку та його роль в економіці.

  2. Рух фінансових ресурсів в ринковій економіці та його закономірності.

  3. Функції фінансового ринку.

  4. Суб’єкти фінансовому ринку та їх класифікація.

  5. Характеристика основних суб`єктів фінансового ринку за формою.

  6. Характеристика основних суб`єктів фінансового ринку за функціями.

  7. Структуризація та сегментація фінансового ринку за основними ознаками.

  8. Поняття фінансових активів їх властивості та класифікація.

  9. Поняття та класифікація фінансових інструментів.

Самостійна робота:

  1. Фінансова система держави, її структура.

  2. Держава та місцеві органи влади (муніципалітети) як суб’єкти фінансового ринку.

  3. Домогосподарство як суб’єкт фінансового ринку.

  4. Інститути інфраструктури фінансового ринку.

Література: [3, 47, 49, 52, 57, 58, 62, 63, 66, 70]

Тема 2. Фінансові посередники

Поняття фінансового посередництва. Спрощене поняття фінансового посередництва. Комплексне поняття фінансового посередництва.

Функції фінансових посередників. Основні проблеми функціонування фінансових ринків за відсутності фінансових посередників. Трансформаційні послуги фінансових посередників. Класифікація фінансових посередників.

Банківська система. Спеціалізовані банки. Універсальні банки.

Небанківські кредитні інститути. Кредитні спілки. Факторингові компанії. Лізингові компанії.

Контрактні фінансові інститути. Інститути спільного інвестування (пайові та інвестиційні фонди). Пенсійні фонди. Страхові компанії. Фінансові компанії.

План лекції

  1. Загальне поняття фінансового посередництва.

  2. Банківські установи: організаційно-правові основи формування та здійснення фінансово-господарської діяльності.

  3. Небанківські кредитні інститути.

  4. Контрактні фінансові установи.

  1. Загальне поняття фінансового посередництва

Господарський кодекс визначає, що фінансовим посередництвом є діяльність, пов'язана з отриманням та перерозподілом фінансових коштів, крім випадків, передбачених законодавством.

Фінансове посередництво як процес надання фінансових послуг реалізується у діяльності відповідних економічних одиниць. [8] Такими одиницями є фінансові посередники, які опосередковують рух фінансових ресурсів. Фінансові посередники виконують роль каналів по яких вільні кошти переливаються від одних учасників фінансового ринку до інших, як правило від тих хто має їх надлишок до тих, хто має їх нестачу.

Особливої уваги заслуговує класифікація фінансового посередництва. Щодо цього питання нема єдиної точки зору ні у вітчизняній, ні у зарубіжній літературі.

Зокрема, Ходаківська В.П. у структурі фінансових посередників виділяє: банківську систему, небанківські кредитні інститути, контрактні фінансові інститути.

Небанківські фінансово-кредитні інститути представлені лізинговими, факторинговими компаніями, кредитними спілками, касами взаємної допомоги.

Контрактні фінансові інститути, як правило, включають інвестиційні трасти, інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, пенсійні фонди, страхові компанії, ломбарди, фінансові компанії, позичково-ощадні асоціації, благодійні фонди.

У вітчизняній літературі найпоширенішим є поділ фінансових посередників за критерієм їх участі у формуванні пропозиції грошей на дві групи: банки та небанківські установи (спеціалізовані фінансово-кредитні установи, парабанки). Так банки через грошово-кредитний мультиплікатор здатні впливати на пропозицію грошей; небанківські фінансові посередники (фінансово-кредитні установи) такої здатності не мають. [4]

У міжнародній практиці поширена класифікація, згідно з якою фінансові посередники виходячи з функціональних особливостей поділяються на три основні групи: депозитні інститути; договірні (договірні ощадні) інститути та інвестиційні посередники. [2].

До категорії депозитних інститутів належать установи, які залучають кошти на депозити та надають кредити клієнтам і учасникам (комерційні та ощадні банки, інші ощадні та кредитні установи). До категорії договірних ощадних інститутів належать установи, які у процесі своєї діяльності здійснюють довготермінове накопичення капіталів клієнтів (учасників) з метою здійснення згодом виплат цільового характеру на користь таких клієнтів (учасників), (страхові компанії, пенсійні фонди). До категорії інвестиційних посередників належать установи, діяльність яких полягає в об’єднанні коштів індивідуальних інвесторів (клієнтів) та розміщенні цих коштів у різноманітних фінансових активах з метою отримання прибутку. Це так звані інститути спільного інвестування – різноманітні інвестиційні фонди (за іншою термінологією – інвестиційні компанії). [2]

Виділимо основні функції фінансового посередництва:

1. Активізація механізмів трансформації заощаджень в інвестиції шляхом підвищення інвестиційної активності індивідуальних інвесторів. У рамках цієї функції фінансове посередництво виконує завдання забезпечення додаткового обсягу інвестицій у виробництво національного продукту.

2. Активізація процесів перерозподілу та мобільності капіталів. У рамках цієї функції фінансове посередництво виконує завдання піднесення якості інвестицій та сприяння структурним зрушенням в економіці шляхом переорієнтації потоків капіталу з традиційних у нові види економічної діяльності.

3. Зниження відсоткових ставок: розвиток системи фінансового посередництва сприяє розширенню пропозиції ресурсів на фінансових ринках, дедалі більша частка заощаджень надходить на ці ринки через фінансових посередників, що спричиняє зниження вартості залучення капіталів для реального сектора економіки. Зниження вартості залучення капіталів активізує попит на фінансові ресурси з боку реального сектора та стимулює інвестиційну діяльність.

4. Подолання бар'єрів невизначеності (асиметричної інформації та морального ризику), які утримують індивідуальних інвесторів від вкладення фінансових ресурсів у «первинні зобов'язання» – позики або цінні папери підприємств реального сектора. Фінансові посередники розміщують зобов'язання власного випуску, які вважаються менш ризикованими через прозорість діяльності та високий рівень оглядовості фінансових посередників, яка забезпечується встановленими державою нормами регулювання. У рамках цієї функції фінансові посередники забезпечують подолання психологічних бар'єрів, залучаючи не схильних до ризику інвесторів до інвестиційних процесів.

5. Професійний відбір об'єктів інвестування. Власники заощаджень не можуть і не знають, як ефективно розміщувати свої кошти. Для цього потрібно провести аналіз інформації про об'єкти інвестування (позичальників, емітентів тощо) на предмет потенційної прибутковості й ризику вкладання коштів та професійний відбір найпривабливіших об'єктів інвестування. Фінансові посередники, виконуючи цю функцію, нагромаджують і аналізують інформацію про потенційні об'єкти інвестування; нагромаджені інформаційні ресурси використовуються багаторазово, в результаті чого вартість обробки і аналізу інформації для кожного окремо взятого індивідуального інвестора наближається до нуля.

6. Економія на масштабах операцій. Фінансові посередники в міру зростання активів і зобов'язань отримують дедалі ширші можливості для скорочення витрат на здійснення операцій з фінансовими активами. Кожен окремо взятий інвестор у разі ведення ним операцій на фінансових ринках самостійно змушений зазнавати значних транзакційних витрат у процентному відношенні до отриманих доходів, які змушують його швидше утримуватися від такої діяльності, аніж займатися нею. Фінансове посередництво робить ці витрати для індивідуальних інвесторів несуттєвими по відношенню до отриманих доходів.

7. Диверсифікація активів та уникнення ризиків інвестування. Інвестування у велику кількість фінансових активів (надання кредитів великій кількості позичальників або придбання цінних паперів багатьох емітентів) забезпечує суттєве зниження ризиків інвестування для індивідуальних інвесторів.

8. Моніторинг та управління ризиками інвестування здійснюється для розв'язання проблеми «асиметричної інформації» й «морального ризику» протягом періоду інвестування. Для окремо взятого індивідуального інвестора витрати на моніторинг об'єкта інвестування є фіксованими і настільки значними, що це унеможливлює виконання такої функції індивідуальними інвесторами самостійно. В міру нагромадження фінансовими посередниками інформації та вдосконалення процедур моніторингу граничні витрати на моніторинг у процесі інвестування скорочуються.