20. Основні фонетичні і словотворчі ознаки власне українських слів

Власне українська лексика — це слова, що витворилися в українській мові після спільнослов’янської мовної єдності, засвідчені в історичних пам’ятках, художніх творах українського народу. Вони становлять основу української лексики і формують національні ознаки мови. До таких слів можна віднести: людина, держава, громада, приміщення, борщ, гай, будинок, свита, віхола, щоденник та багато інших. Їх легко виділити в такий спосіб: якщо слово не має виразних ознак запозичення і в російській мові перекладається іншим, то є підстави вважати його власне українським: хвиля, мрія, гарний, нишком, навпростець.

Власне українська лексика має:

• звукосполучення оро, оло, ере, еле: голова, берег, золото, город;

• початкове звукосполучення йе: єдин (один), єлень (олень), єлей (олія);

• іменникові суфікси -тель, -ство: учитель, мислитель, братство;

• префікси воз-, со-, пред-: воздвигнути, возлюбити, воздати, премудрий, преподобний;

• суфікси -ущ, -ащ, -ящ: трудящий, грядущий.

Українська мова запозичувала з інших мов слова та окремі елементи.

21. Лексичні запозичення із словянських мов

У лексиці української мови виділяють слова, успадковані з попередніх періодів розвитку нашої мови, власне українські, а також запозичені з інших мов.

Серед успадкованих найдавнішими є слова індоєвропейського походження. Вони поширені у певних фонетичних і словотворчих видозмінах майже в усіх європейських мовах. Це назви частин тіла, явищ природи, рослин, тварин, найнеобхідніших дій і процесів: мати, син, брат, око, зуб, ніс, дерево, кішка, день, сидіти, стояти, їсти.

Слова спільнослов’янського походження вживаються в усіх слов’янських мовах, зазнаючи певних фонетичних змін: плем’я, чоловік, чоло, душа, дума, кінь, пес, ведмідь, пшоно, холодний, гіркий, кислий, берег, сторона, борода. Назви абстрактних понять мають також спільнослов’янське походження: диво, гріх, душа, правда, кривда, честь. Спільне східнослов’янське походження мають слова, що є в українській мові спільними з російськими та білоруськими: білка, собака, мішок, сорок, снігур, жайворонок, дешевий.

22. Лексичні запозичення не з словянських мов

Словниковий склад мови постійно поповнюється як словами, що створюються на основі українських словотвірних засобів, так і запозиченими з багатьох мов: грецької (філологія, музей, театр), латинської (клас, аудиторія, конституція), німецької (бутерброд, солдат), англійської (баскетбол, дизайн), французької (кашне, пюре, пальто), італійської (соло, тріо, акорд) та інших.

Запозичення з прибалтійсько-фінських мов (від ~ 40 ст. до н. е.): дуб, журба, сом, щур, кульгати, сани (саамська).

Запозичення з мов Кавказу (різні мовні родини, від ~ 35 ст. до н. е.): вино (мова пеласгів), залізо, книга,руда (шумерська), коноплі (шумерська), тигр (вірменська), багнет (баскійська), Ворскла, Псло.

Балканські запозичення (від ~ 30 ст. до н. е.): ватра, Карпати, могила, цап (албанська), Самбір, Стрий.

Запозичення з грецької мови (від ~ 5 ст. до н. е.): бандура, вапно, гаспид, ідея, комора, кутя, любисток, мак, огірок, Севастополь, троянда, Херсон, ховрах, циган, Ялта.

Іранські запозичення (від ~ 4 ст. до н. е.): борщ, груша, Дніпро, доїти, заради, лелека, люлька, майдан, пан, сковорідка, собака, Сула, терези, хабар, хворий, хмиз, Хорол, чобіт, шаровари.

Запозичення з романських мов (від ~ 1 ст. н. е.): аґрус, аркуш, барвінок, газета, капелюх, капуста, каструля, кашкет, ковдра, комір, котлета, крейда, лемент, оцет, палац, пальто, помідор (італійська), свиня, секс, сосиска, тортури, халтура, цибуля.

Запозичення з германських мов (від ~ 2 ст. н. е.): буква, виноград, гість, гуцул, дружина, кіт, скло (усі з готської), Аскольд, жебрак, клунок, скарб, стяг (усі зі скандинавських), барва, глузд, король, плуг, ринок, слюсар, труна, француз, хутро, хвиля, шибка (усі з середньонімецької), борт, вафлі, картуз, кран, швабра (з голландської).

Запозичення з алтайських мов (від ~ 5 ст. н. е.): Балаклава, Бахчисарай, беркут, богатир, булава, гарбуз, кабан, кавун, казан, килим, кобза, ковбаса, козак, Крим, сорок, товариш, торба, Тузла, тютюн, чумак, штані (усі з тюркських), бовдур, князь, пиріг, ура!, чавун (усі з монгольської).

Запозичення з угорської мови (від ~ 10 ст. н. е.): гайдамак, ґазда, кучма, куліш, табір, хутір.

Запозичення з литовської мови (від ~ 14 ст. н. е.): блазень, відлига, вовкулака, гаразд, ґринджоли, зозуля, калюжа, кепсько, локшина, Москва, надра, пампушка, пастка, пелька, скарб, трощити, шморгати, Шостка, юшка, ялина.

Запозичення з польської мови (від ~ 15 ст. н. е.): бидло, власний, гасло, ґудзик, завзятий, качка, козуб, кохати, лялька, обіцяти, перешкода, пончик, раптом, суниця, хіба, шлюб, шушваль.

Запозичення з німецької мови (від ~ 16 ст. н. е.): бавовна, бешкет, вага, важкий, вантаж, груба, ґанок, ґрунт, дах, дріт, друк, жарт, кшталт, куля, краб, ланцюг, ліхтар, льох, маляр, нирка, папір, пляшка, поштамт, рама, ринок, скарга, фарба, форель, цвях, шарф, шафа, шина, шлях, шпак, шприц, штанга, штука, шухляда.

З місцевих мов європейських колоній в Африці, Азії, Америці (від ~ 17 ст. н. е.): какао, шоколад (усі нахуатль), каучук (майнас, Еквадор), банан (баконго), бамбук (малайська), табу, татуаж (мови аборигенів Австралії).

Запозичення з англійської мови (від ~ 19 ст. н. е.): вагон, вокзал, гумор, інтернет, мітинг, страйк, футбол, флірт.