16. Структурна класифікація антонімів

Розподіл антонімів на види не є настільки чітким як в синонімах чи омонімах і охоплює не весь масив антонімічної лексики. Однак для ознайомлення наведемо класифікацію антонімів:

Перша група: антоніми представляють два протилежні вияви поняття, які разом повністю вичерпують його обсяг. Наприклад, хлопець – дівчина.

Друга група: антоніми, що не повністю охоплюють родове поняття, існують проміжні не антонімічні ланки стану, позначені окремими словами. Наприклад, високий – низький. Можна додати «середній», як проміжний стан. Таких антонімів є найбільшою.

Третя група: різноспрямовані антоніми називають дію, ситуацію з протилежних сторін. Наприклад, дарувати – забирати, орендар – орендодавець, керівник – підлеглий.

Окрему група – контекстуальні антоніми, якими стають слова лише в певному контексті. Поза ним вони позначають абсолютно різні поняття, які неможливо об'єднати у антонімічний ряд. Наприклад, в поемі «Давня казка» Лесі Українки: «У мужички руки чорні, в пані рученька тендітна…» «Чорна» і «тендітна» протиставлено лише в цьому контексті, це авторська знахідка.

17. Полісемія й антонімія

Полісемі́я (грец. Πολυσημίς — багатозначний) — багатозначність, наявність у мовній одиниці (слові, фраземі, граматичній формі, синтаксичній конструкції) кількох значень. У тих лінгвістичних традиціях, для яких центральним є значення слова, про полісемію зазвичай говорять стосовно слів. Полісемія буває радіальною та ланцюжковою.

Під антонімією розуміють не просте протиставлення, яке можна передати, додаючи заперечення..., а протиставлення зна-чень, які це допускають, виражені різними коренями. В ан-тонімічні відношення об’єднуються перш за все технічні терміни, що мають кількісні, якісні, часові й просторові значення. Так, антонімічними є пари термінів зліт і посадка, позитив і негатив: позитив (від лат. рozitivus) означає фото або кінематографічне зображення, в якому співвідношення яскравостей різних ділянок таке саме, як в об’єкті знімання (в оригіналі), і зворотне тому, яке є в негативі; негатив (від лат. negativus, тобто від’ємний, супротивний) — це кінозображення на прозорій стрічці (основі), в якому більш яскраві ділянки об’єкта передаються більшими почорніннями, а менш яскраві — меншими; внаслідок цього негативне зображення по зоровому враженню, яке воно справляє, протилежне оригіналові

18. Стилістична роль антонімів

Антоніми виконують стилістичні функції протиставлення та зіставлення (У щастя людського два рівних є крила: Троянди й виноград, красиве і корисне (М. Рильський), антонімічної іронії (Любить, як вовк порося).

Антоніми збагачують нашу мову, роблять її точною, образною і яскравою.

19. Основні шари лексики за походженням

Називають три основні шари корінної української лексики з погляду її походження: спільнослов’янський, до якого входить і найдавніша, спільно індоєвропейська лексика, спільносхіднослов’янський і власне український. Слова двох перших шарів входять у російську, українську та білоруську мови.

Спільнослов’янська лексика – це слова, успадковані через давньоруську із спільнослов’янської (праслов’янської) мови; найдавніший шар української лексики, її ядро. Спільнослов’янські слова втратили свою мотивованість і мають, як правило, непохідну основу. Наприклад: мати, око, кінь, молоко, воля; сидіти, орати, вміти, учити; хитрий, глухий; один, сто; ваш, там, куди; про, а, ні.

Більшість спільнослов’янських слів поширена в усіх слов’янських мовах, ясна річ, із фонетичними відмінностями, що відбивають специфіку кожної з них.

Серед спільнослов’янської лексики виділяють найстародавніший прошарок – спільно-індоєвропейські слова. Наприклад: сестра, брат, вовк, зима; вода, небо, ніч. спільно-індоєвропейські слова збереглися в близькому звучанні в інших мовах, що належать до індоєвропейської сім’ї.

Спільнослов’янська лексика – це найбільш стала й уживана частина словника української мови. Особливо багатим і різноманітним є склад спільнослов’янських іменників.

Важливу і велику групу спільнослов’янської лексики складають дієслова – назви дій, робіт, процесів: стояти, лежати, йти, брати, жити, воювати. Чимало в українській мові спільнослов’янських за походженням прикметників – назв кольору, смаку, розміру, духовних та фізичних якостей людини, властивостей речей та ін.: рудий, довгий, малий, вузький, кислий, солодкий, мудрий, хитрий, лютий, глухий, косий, легкий, теплий, рівний.

Спільнослов’янськими за походженням є ряд числівників (один, два, три, сім, вісім, десять, сто), більшість займенників (я, ти, ми, він, вини, хто, мій, наш, сам, весь), непохідні прийменники, сполучники, частки (з, за, при, над, у, до, о, а, чи, ні, ж, би) та ін.

Спільносхіднослов’янська лексика пов’язана зі змінами у суспільному економічному житті східних слов’ян, розвитком науки, культури, мистецтва, особливо в період Київської Русі. Наприклад: селянин, митник, урожай, скатерть, поневолі, велич, суть (у сучасному значенні), хороший.

Власне-українська лексика – це слова, що виникли в українській мові і є специфічними, властивими тільки їй словами. Наприклад: Батьківщина, очолити, громадянин, плугатар, осередок, освіта, самота, піддання.