Розряди займенників за значенням

Займенники поділяються на 9 розрядів:

 

Назва розряду	Займенники
Особові	я, ти, він, вона, воно, ми, ви, вони
Зворотний	себе
Питальні	хто? що? який? чий? котрий? скільки?
Відносні	хто, що, який, чий, котрий, скільки
Неозначені	хтось, будь-хто, який-небудь, дещо, абиякий, хтозна-чий
Заперечні	ніхто, ніщо, ніякий, нічий, ніскільки
Присвійні	мій, твій, свій, наш, ваш
Вказівні	той, цей, такий, стільки
Означальні	весь, всякий, кожний, самий, сам, інший

Дієслово — одна з найскладніших частин мови. 1. У систему дієслова входить п’ять основних форм (дієслівних утворень): неозначена, способові, дієприкметник, безособова форма на -но, -то і дієприслівник.

Форма дієслова	На яке питання відповідає	Як змінюється	Яким членом речення виступає
1. Неозначена (сказати)	що робити? що зробити?	незмінна форма	будь-яким
2. Способові (скажу, сказав, скажи, сказав би)	що роблю?, що робив?, що буду робити?, що роби? що робив би і т.д.	за способами, часами, особами або родами, числами	присудком
3. Дієприкметник (сказаний)	який?	за відмінками, родами й числами	означенням, імен-ною частиною, присудка
4. ^ Форма на -но, -то (сказано)	що зроблено?	незмінна форма	присудком
5. Дієприслівник (кажучи, сказавши)	що роблячи?, що зробивши?	незмінна форма	обставиною

Усі дієслівні форми мають доконаний або недоконаний вид, є перехідними чи неперехідними. У них розрізняємо, крім того, дві основи: основу інфінітива і основу теперішнього часу. 2. Одні дієслова означають дію, обмежену в часі початком або кінцем, а інші — не обмежену ні початком, ні кінцем. На цій основі розрізняють два види дієслова: доконаний і недоконаний. Дієслова доконаного виду вказують на початок, кінець або одноразовість дії і відповідають на питання що зробити? Наприклад: заговорити, вилетів, заспівавши — вказують на початок дії; прилетіти, напишемо, скошено, посидівши — на кінець дії; стукнути, гукнете, допоможуть, ударивши — на одноразовість дії. Це дієслова доконаного виду. Дієслова недоконаного виду не вказують ні на початок, ні на кінець дії або ж означають повторювану дію і відповідають на питання що робити? Наприклад: говорити, летів, пишемо, розглядуваний, співаючий, сидячи — не вказують ні на початок, ні на кінець дії; стукати, гукаєте, відвідуючи — вказують на повторюваність дії. Форми одного виду творяться від форм іншого виду за допомогою різних засобів: а) додаванням і відкиданням префіксів: світити — засвітити, дружити — подружити, вабити — привабити; б) додаванням і відкиданням суфіксів: повторювати — повторити, грюкати — грюкнути, допомагати — допомогти, зачіпати — зачепити, кінчати — кінчити; в) зміною наголосу (поодинокі випадки): розкида́ти — розки́дати, склика́ти — скли́кати; г) від інших коренів (поодинокі випадки): брати — взяти, ловити — впіймати. 3. Дієслова можуть означати дію, яка переходить або не переходить на інший предмет. Залежно від цього вони поділяються на перехідні і неперехідні. Після перехідних дієслів стоїть додаток, виражений іменником або займенником у знахідному відмінку без прийменника: зустрічати (кого? що?) друзів; прокладаємо (кого? що?) шлях; любіть (кого? що?) Вітчизну; читаючи (кого? що?) книжку; знаю (кого? що?) його. Якщо дієслово не може мати при собі такого додатка, то воно неперехідне: іти, працювати, дякувати, синіти, смеркати. До неперехідних належать усі дієслова з часткою -ся: вчитися, зустрічатися, турбуватися, сміятися.

Прислівник – це самостійна частина мови, слова якої характеризують дію, стан або якісно-відносні ознаки предметів ( як?, яким способом?, де?, куди?, коли?, чому?, навіщо?). Прислівник – незмінювана частина мови; це означає, що прислівники не мають морфологічних значень роду, числа, відмінка, часу, особи і под. Прислівник — це незмінна частина мови, що виражає ознаку дії, стану або ознаку іншої ознаки (надто повільний, повернути праворуч). На відміну від інших самостійних частин мови прислівник не змінюється ані за числами, ані за відмінками, не має він також і ознак роду. Прислівник не має свого, властивого тільки йому лексичного значення. Воно зумовлене лексичними значеннями тих частин мови, від яких він утворюється (день — вдень, мій — по-моєму, осінь — восени). Прислівники мають властиві тільки їм словотоворчі суфікси -о, -е (тепло, добре, важче), -и, -ому, -єму (по-братськи, по-моєму). Головною функцією прислівника в реченні є функція другорядного члена речення — обставини (Так жадібно раптом захотілося йому жити, що він навіть від однієї цієї думки задихнувся). Інколи прислівник виступає у ролі присудка (Сонце низенько, то й вечір близенько). У реченні прислівник пов’язується з дієсловом, а також з прикметником і, рідше, з іменником.  Прислівник, який пов’язується з дієсловом, виступає як обставина способу дії, місця, часу, міри, мети чи ступеня (Небо помітно (наскільки?) посвітлішало; Навкруги (де?) бриніла весна). Прислівник, що пов’язується з прикметником або іншим прислівником, служить для вираження ознаки якості — міри або ступеня її вияву і виступає в реченні обставиною міри (Ось зовсім (наскільки?) з-за гори з’явився корабель). Наприклад: Опівночі айстри в саду зацвіли (О. Олесь). – коли? – обставина часу;  Мати говорить майже пошепки. – як? – обставини способу дії;  Ми повернули ліворуч. – куди? – обставини місця;  Він сказав це зопалу. – чому? – обставина причини;  Це дуже порядна людина. – якою мірою? – обставина міри.  Як показують приклади, прислівники виражають різноманітні характеристики дій або ознак предмета і в реченні пов’язуються найчастіше з присудками, рідше – з означеннями.  Прислівники можуть уживатися також у ролі присудків – іменних або дієслівних:  Йому стало соромно. У хаті було темно. Вам слід відпочити.